Это цитата сообщения Ta_which Оригинальное сообщение
* * *
И когда ты начнешь вытряхивать антресоли,
Подводить итоги, вычеркивая в блокноте,
Первым вычеркнешь море
И руки стряхнешь от соли,
Еще с февраля запекшейся тонкой кожей,
И тихо заплачешь, что все проходит –
И море проходит тоже.
А потом зачеркнешь размашисто и с нажимом
Майский сад и лунную гладь дорожек
И все, что вы когда-то не совершили,
Не сшили,
Не вынесли, не решили,
И тихо подумаешь – все, прожИли
и май тот волшебный – тоже.
Вот черная линия – песок и вода под нею,
Ты твердой рукой штрихуешь итог, но все же
Все, думаешь, сохранили б, будь капельку посильнее,
И солнечный остров – тоже.
Потом была осень; вычеркивай, не жалея:
Дожди, фонари, усталость, метро, прохожих,
Тоску загрудинную злую, листву, аллеи
И смог тот осенний – тоже.
Все прожито, выжато, нитками крепко прОшито -
Декабрь и люди, предательства, ложь и залы.
Враження, що зараз такий період... От щось трохи не так зачепити - і все полетить до дідькової мами.
А подобається він мені тим, що передати настрій можна хіба музикою... В цьому і основна складність. Сприйняття - складна і різна штука.
Хочу мати пристрій, який записує настрій. Щоб отак, коли треба, ввімкнув - і настрій беззвучно проник в тебе і тих, хто навколо... Така собі терапія. Хоча б перед святами, мабуть, найказковішими з усіх.
А сьогодні добре. Крихітні червоні вогники мерехтять, кидають тіні, граються ними, танцюють... Виблискують на іграшках, просвічують крізь прозорих янголят і роблять чарівним дощик... І стелю, і стіни...
А головне - вони, пісні-спогади, насичення асоціаціями і усмішками... Навіть невеликий список людей, яких би хотіла поруч... Навіть декільком дала знати про своє бажання... А інші... Інших в мене нема, вони не мої і далекі...
"Мої" - то голосно сказано. Я називаю так людей, які мене люблять приблизно так, як я їх... Бо я - "їхня". І навіть коли вони вже не мої, я все рівно їхня. Ходіть до мене у вітальню, помовчимо, я так давно з вами мовчала...
Я б зараз насмажила млинців. Я зроблю так - бо записала настрій і диск... Млинці з медом, гарячий чай - і хтось поруч. Мовчки. Можливо, рука в руці. Може, усмішки. Може, просто погляди, що спостерігають танець на стелі.
Вона колись приїде. І вона теж, і може, їй навіть сподобається. І він прийде. А з ним, може, я помирюсь. І її теж хочу туди - по одному, ввечері - а чи навіть з ночівлею...
Усміхніться. Хоча б якось. Просто хочу знати, що хоч хтось усміхнувся і пішов створювати своє крихітне свято...
Это цитата сообщения evgeniy2 Оригинальное сообщение
Просто снежинки
Просто снежинки
Три тома Шерлока Холмса
"Пастка для жар-птиці" Ірен Роздобудько
"Бабуся на яблуні", книга дитинства
Майже закінчена вишивка, першасамостійнаулюблена
Два закінчені малюнки формату А3, один в стадії малювання
Трохи, м"яко кажучи, дурнуваті сни
І одна прикрашена ялинка
В моєму випадку застуда - це добре
Это цитата сообщения Вик_Ларсен Оригинальное сообщение
Катя и Пьер
Пьер одевается в тёплое и переступает с ноги на ногу на остановках. Пьер боится курить и пить алкоголь, оказаться безбилетником при всех и звонков любовниц. Он не носит шапок и шляп ( - Пьер! Ты ли это?) и разводит рыбок данио. Пьер очень любит жасминовый чай и эклеры. Пьер падает в обморок от вида собственной крови. Наш Пьер - корректор еженедельной газеты.
Катя - не танцовщица в баре, не учитель, не парикмахер и даже не сборщик электронных схем. Катя боится стареть и животных, больше её самой. Она любит молочные коктейли и бутерброды, короткие юбки и нервно вздыхать. ( - Катя, ты слышала?..) Катя боится опаздывать и вечно забывает оставить на чай. У Кати почти нет вкуса в одежде, и она - работник исторического музея.
Пьер убил Катю только после того, как она сказала, что сейчас вернётся и вышла из зала. Ему было нелегко убивать Катю. Он устал за пару секунд и абсолютно не вспоминает об этом.
Катя убила Пьера случайно. Она просто вернулась и села рядом.
Граюся в сильну. Деколи майже виходить.
Зараз - англійська. Завтра - репетитор, післязавтра - олімпіада.
Потім - історія. Поки що тільки атестація.
Далі - фізика. Атестація.
Фігня це всьо. Паралельно треба вивчити півкурсу історії за восьмий клас і нагадати півтора попередніх, а ще література, і воно мене починає трошки діставати...
І я не вмію організовувати свій час. І мене не слухають, тут просинається мій комплекс. Брак уваги.
І я чи не вперше це пишу тут... Отаку всяку... Бо цей щоденник не зовсім щирий - тобто щирий, але лише для мене, тому що я пам"ятаю відчуття...
"Не можна жити емоціями". Та я б вивчила ту англійську, і навіть історію, якби знала, що це - все. Що я зможу вишивати, в"язати, шити, писати, малювати, дивитися фільми, гуляти - що я матиму час на це, що мене не обтяжуватиме... Я вже навіть не вірю в Новий рік.
То, може, від вседозволеності... А може мені це сміття треба викинути...
Що цікаво і в чому черговий раз переконуюсь - люди дивні. Хоча б того, що, навіть якщо я чую їхні просьби, то вони не обов"язково почують мою. Мені не треба багато, мені зараз взагалі мало треба - лише щоб мене не чіпали, бо, хоч як я чекаю на щось хороше, воно переважно не таке... Переважно я знову щось забула зробити, або знову комусь щось треба...
Є хороші, ви є... Вас кілька, і я вас люблю... Справді люблю. Я люблю навіть тих, кому я... кгм... стала не треба.
Сміття це все. А музика - то добре. Бо вона є, вона не обтяжує. І її я слухаю, знаючи, що взаємності від неї не треба чекати. Вона хороша.
ЗНОВУ ХОЧУ ВОРОНУ...
Небо сьогодні було, як в "Лемоні Снікет"
А дивитимусь все рівно "Амелі"
Може, завтра небо буде, як там
Отак є дві людини
І одна з них кожного вечора бажає казкових снів
А друга кожного ранку питає, як спалось
А є ще люди, які питають, як справи, і без жодної системи
І так добре
Навіть якщо я слухаю, а мене - ні
Я звикла
І так добре
Хоча б поки є кому побажати мені казкових снів і запитати, як спалось
Это цитата сообщения oswin-oswald Оригинальное сообщение
[ Амели ]
- Мы говорим о временном, чтобы забыть, как бежит время.
- Нет, мы говорим о солнце и дожде, чтобы не говорить глупости.
***
Если бы не ты - мои чувства были бы только бледным отражением чужой любви.
***
- Не обращайте на него внимания, он в маразме. Видите, что он сделал с моим фикусом? Раньше он работал в метро, компостировал талоны. Теперь каждую ночь он встает компостировать мой фикус.
***
Лучше помогать людям, чем садовым гномам.
***
- Твоему сыну почти 50, а я все еще веду за него всю бухгалтерию.
- Когда ему было 15, ты выдавливала ему зубную пасту. Что ж теперь удивляться?
***
Мсье, когда палец показывает на небо — только идиот смотрит на палец.
***
- Какое горе! Принцесса Диана была так молода и красива!
- Будь она старой и страшной — было бы не так плохо?..
***
..Вы-то уж точно не фрукт, потому что даже у яблока есть сердцевина.
***
Литературные критики - это кактусы, которые живут своими колючками среди птиц, которые живут своими перьями.
***
Лучше помогать людям, чем садовым гномам.
***
- Вы верите в чудеса?
- Сегодня нет.
***
Забавно да, в детстве время тянется, а потом бац и тебе уже пятьдесят...
***
- Вы такая красивая, когда краснеете.
- Это из-за изжоги.
***
- Я пишу по одной каждый год вот уже 20 лет. Труднее всего передать выражение их лиц. Иногда мне кажется, что они специально меняют настроение у меня за спиной.
***
- Смех грудной, зазывный. Мотива нет. Цель – привлечь самца.
***
Я перенесла два инфаркта, мне пришлось сделать аборт, потому что я принимала героин во время беременности, а в остальном я в порядке.
***
Люди узнают прогноз погоды лишь для того, чтобы узнать, когда будет ветер перемен.
Это цитата сообщения Damon_Starlight Оригинальное сообщение
*For Whom The Bell Tolls* (The Final Edition*****).
One more lie told -
- One more truth learned.
One more page turned -
- One more bridge burned.
Your heart is hurt,
And you feel something new -
- Your faith in goodness of humanity
Went suddenly askew.
You came to understanding,
As usual, too late -
- Your species would die boring
With no one to hate.
The masks of the good soul,
But really the hypocrites,
They hide their laughter in the pockets
Until you face the music,
Until they see you fall.
Just one of the crowd,
You hear this sound inside of you,
Coming like a call -
- You hear the bell toll,
And you feel something new.
One more lie told -
- One more truth learned.
One more page turned -
- One more bridge burned.
Your faith in goodness of humanity
Went suddenly askew.
And when you hear the bell toll,
Don't ask for whom it tolls -
- It's you!
(c) Lyrics by Damon Starlight.
Їй це не потрібно. Їй не потрібне безсилля. Одне з сотні маленьких безсиль.. воно їй не потрібне.
Хтозна як вона виглядала там, але погляди, що ловила на собі, швидше можна було віднести до категорії «співчутливі». Як і погляди протягом наступних трьох ночей. Тільки всіх тих поглядів дівчина не відчувала. Бачила, але не відчувала. Всіх їх і того одного.
- Привіт. Ти часто сидиш тут…останнім часом. Можна запитати, що сталося?
- Можна. Ти вже запитала. Але це не означає, що я тобі відповім, правда?
- Алло! Ти… Ти… та в мене слів просто нема!
- Люблю, коли ти злишся.
- І часто цим зловживаєш.
- Так… Дякую, Джил… Якби не ти, я б не наважилась… Ти хороша, дуже хороша… Спасибі, я така щаслива, я б не змогла сама…
«Дурна, Джил дурна, дурна…»
- Нема за що. Ти ж знаєш, що інакше я поступити б просто не могла.
- Значить, завтра буду. А зараз… Піду.
- Мріяти чи діяти?
- Випити чаю і почитати.
- Ех, нецікава ти. Як можна так приховувати, що всередині тебе все кипить?
О, повір, можна. І з великим успіхом. І навіть вдавати, що кипить щодо когось іншого.
- Не знаю, мабуть, я холодне черстве стерво.
Кріс обняла її на прощання.
- Ти – гірше. Ти найкраща дівчина, яку я знаю.
Мовчки ввімкнути світло. Кинути мовчазний погляд на телевізор. Взяти нитки і захотіти в’язати шарфа. Великого такого, м’якого, щоб тепло… Мовчки почати втілювати то в життя. Мовчання, тиша… Вона тепер була не такою важкою і дещо навіть стервозною, вона була… просто була.
Звична вітальня з теплим-теплим каміном, гарячим чаєм, пледами і подушками на підлозі і хороший фільм. Джил його не дивилась, але це був дуже хороший фільм – він настільки захопив Кріс, що та не помічала розгублених і зацікавлених поглядів подруги.
А спати дівчина справді не хотіла. Вогняні язики здавались їй потрібнішими і дорожчими за будь-який сон.