Як холодно. Я сижу за компом в 3 свтриках. Заливаюсь гарячим шоколадом. Нби ста теплыше. Осінь.... Люблю осінь, але не таку....
Люблю осінь, коли все виглядаеє неначе знято в сепії, а зараз все сіре. Холодне. Ніяке.
Бридота, а не осінь.
Чекаю усмішки, яку мені хтось необачно подарує.
Поки такої людин и нема.
А шукати загублему я не наважуюсь, занадто важкі такі усмішки.
А сама зрозбити - не можу.....
Випадок. Чекаю випадка.
Завтра буде день. Може ві принесе якісь зміи.
А поки я штучно роблю соіб настрій сепії, яка так гарно асоціються з осінью.

Я пересічна особистість.
Я ще ніколи нікому цього не казали.
Якщо відверто, я й сама б ніколи в це не повірила. АЛе мені сьогодні сказали саме так. І я в це вірю. Чосу? Не знаю..... Певно піддалась правилу віри не в те, що сказали, а хто це сказав.
Я ніщо. Я така як всі. Пересічна особистість.


Кущик
Я сам не доганяю. Промайнула думка по типу "ще одна". Але то не правильна думка, напевно

Я
ще одна....

Я
хм...

Я
напевно це просто так і є.

Кущик
просто я вмію знаходити спільну мову. от і все...

Я
ні. якраз навпаки.Я
Просто я занадто пересічна людина.

Кущик
І те, і друге.

Кущик
Ти попала))

Я
я пішла.

Кущик
далеко?

Я
далеко.

Кущик
надовго?

Я
напевно далеко.

Я
напевно навіки.

Кущик
все ясно

Я
Я вже давно десь.




Моя розмова. Тут моя душа. Тут вона і лишиться. Принаймі так буде важче людям в неї наплювати.....

Я плачу. Від образи. Від правди. Чомусь боляче...Він ніхто. Майже ніхто. Але я вірю. Чомусь так хочеться ридати. І я вже майже плачу.
ГЕТЬ душу. Нащо вона мені....Я ж ніхто......

В цей день я хотіла самотності, але той чувік був занадто нав"язливий. Навіть коли я йому відверто сказала, що хочу пройтися одна, він мені відповів, що йому нема чого робити і він все-рівно піде зі мною. Мені хотілося його вдушити.
Але щось я відійшла від теми. Ми прийшлв "Дзигу" як завжди зарано. А ам захід - затягнувся. Перший захід був присвяченний якомусь напівбожевільному дядькові, який кохає дерева. що їх пиляє і робить статуетки вони відверто змахують на силуети жінок)))
Потм були зустрічі з авторами, як і усі дні до.
І останнє було найкрутішим.
Гепеннінг.
Часопис "Четвер" тема "Готика".
Модератор : ІЗДРИК.
Це було справді варте усієї уваги.
Іздрик грав на фортепіано. Автори часопису читали свої твори. ПО телевізорі показували чорно-біле кіно...світло було притупленим.
Атмосфера несамовита. Напевно це було найкраще, що я коли небудь бачила.
Я ось зараз думаю, чи випрошувати мені йти в "Кабінет" у четвер, щоб мати змогу побачити щось подібне...... Точніше, я б задоволенням пішла, але скоріш за все мене не пустять.
Ось так.

Лишився ще один день.

Сьогодні був заморочений день. мене вранці послали в банк підзамінити одну волонтерку. ПОтім я пішла на своє місце роботи. Послухала дуже прікольного чувака Артема Чеха і уривки його творів. Було круто) Психи, лікарні, маразми - все як я люблю)
ПОтім 3 години відпочинку. ми шастали містом і їходили на обід(ну хоч щось нам оплатили).
А потім, занісши стільці до зали швидко змотались.... Я так кави не випмла сьогодні, сподіваюсь, що завтра вдасться.....
А ще сьогодні мені зізнався в кохані хлопець, коллега - волонтер..... Знаєте, мені було дуже неприємно, казати йому правду. "Відшити", як то кажуть...А мені ще 2 дні з ним працювати..,Якось не файно вийшло(

Як я хвилювалась коли йшла туди...Настільки хвилявалась,, що перепутала години зустрічі і замість пів на 12 вийшла з дому о пів на 11. Ми з моїми однокласницями на шару пішли у палац Потоцьких и просто погуляли..... О 15.00 я вже була в Дзизі. Початок мав бути о 16. Мене посилали від одної людини до іншої.... врешті реш все втихомирилось. ПОчалось. 3 години я слухала, що говорять Курков, Кокотуха і ще якийсь "дядько". З атой час нарешті купила справжню львівську каву .....по турецьки)))) Вона справді класна. В тістечку мені попалося пророцтво "Рік кінчивсь, а мандри ні: далі в стоптаних сандалях, в зношенім брилі..." Неймовірно правдиво.....
а ще, я здружилась з чуваком, який "працює" зі мною...... Моя думка дуже змінилась про нього..... Давно мені не казали компліментів......
Так пройшов мій сьогоднішній день....

To be continued...=)

Я маю класну "роботу" на 4 дні!!!! Буду "інформбюро письменніків, як виступатимуть в Дзизі!!!! А там В неділю і Роздобудько, і Карпа, і Сняданко буде!!!!ї
УРРРРААААААААААА!!!!!!!1

Шляхів у майбутнє як мінімум 2...
У мене ж їх божевільна павутина. Іноді я розумію, що в мене ці всі шляхи настрільки блтитзькі, що навіть від одного сказаного мною чи мені слова мій курс може кардинально змінитися......
І всі мої шляхи майже зовсім не подібні.....
Куди я зараз йду???

ЧОму я не можу продивитися наперед хоча б деякі можливі варіанти?
Чому ми всі, лб"єктивно всі, не можемо цього зробити......
Навіть наш аналіз подій рідко дає правильний резулььат!
МИ всі граємо у ножі з закритими очима. В кого інтуїція сильніше розвинута - той виживає і не вбиває близьких, а хо немає внутрішнього відчуття - програє.
Неприємно.
І знаєте, навіть трошки образливо......
Адже так хочеться деяким з нас досягти чогось у житті, але нам не вистачає, наприклад , грошей.

А хтоь, взгалі забивши на майбутнє - гребе усі блага собі. Хтось скаже, що він - просто бездуховна людина..... Аякже! Але ви скажіть це йому! Він проссто засміється вам в очі. Йому цього не потрібно. І ви НІКОЛИ не доведете, що духовність головніше.

Скажіть ви моїй мамі, що гроші - це ніщо. Вона заперечить. Колись, відсутність грошей не дозволила їй отримати папірчик, який би дозволив зараз заробляти більші гроші, заробляти нормальні гроші, мати нормальну роботу. Що їй завадило? Ви зараз захитаете головою і скажете, що знання.... Якби не так.... Моя мама, до сих пір може допомогти мені з алгеброю, неометрією, до 6 класу допомагала з англійською, вона перевіряє мені твори. Якщо порівняти її з іншими батьками - можна об"єктивно скахзати, що вона розумніша. Але колись, їй не вистачило грошей, щоб купити 1 бал. 1 єдиний бал щоб поступити. Але вона була з ....скажем так.... Незаможної сім"ї. І цих грошеей ен було. Але її однокласниця, яка ніколи не знала, що таке вчитися - поступила, грошей у батьків вистаачило....

Шляхи...Шляхи...Шляхи.....Вони мінливі...Їх багато.... І все залежить не тільки від нас, від наших намагань, але йвід обставин...Як шкода, що обставин набагато сильніший вплив мають.....
Хотілосяб зробити яісь висновки...Але розумію, що весь цей текст - це і є мої особисті висновки...

Як бачете, я знову(напевно в раз 13 , якщо дивитися об"єктивно)змінюю дизайн щоденника....
Всередині теж щось обривається і весь стан стає депресивним.... Хоча ні...Він завжди був депресивним, а зраз....Ще байдужіший і сіріший.....
та й......
напевно це на мене щей застуда так впливає......
Швидше б почалась психологія, у мене було б менше часу тоді на мої негативні роздуми..... Але поки психології нема я буду намагатися хоч якось виживати....

Так хочеться тобі щось написати...
Слова на волю випустить свої...
І знов тобі усе писати....
Усі вірші, та не сумні, мої....

Так хочеться слова любові проказати,
І знову не ховатися у Тьмі....
І не соромитись, і не кричати,
і почуття, щоб знати , не пусті....

Так хочеться тобі усе сказати....
Так хочеться мені пізнати
Твої думки: розумні і дорослі
І поряд вирости, але це сни...

І біль. І спогади. І сльози....
Як це банально й просто зовсім....
Але душа і серце - це війна,
І ми усі її герої....

І нам все - рівно чи перемога в нас,
Чи стяг наш хилиться додолу....
Ми там були, ми вірили у правду
І вірили, що йдемо у красу...

Я - псих, і я це знаю.
Мій настрій - це повна туфта, як і все моє життя((((

Доля в мене непередбаченна....і .....жорстока....
тепер я розумію справжню правдивість виразу, що навіть 2 закоханих один в одного людей не завжди можуть бути разом, навіть, якщо вони - поряд.....

Страх.
Невпевненність.

Вони нас сковують і не дозволяють бути щасливими, принаймі деякий час.....

Як жахливо це розуміти...І як боляче.....

невже нарешті в мене непоганий гастрій???
хоча ні...
ВІН В МЕНЕ ЧУДОВИЙ!!!!

мені все-рівно скільки часу це протриває, але мені добре!

Я ще ніколи не хотіла спілкуватися з якоюсь людиною, ну.... майже ніколи.... настійльки....

ВСЕ СУПЕР)))

Блін, не можу я без вас!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

ппц, я й не знала, що можна так прив"язатися до майту і людей, яких навіть ніколи не бачила))))!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!














Я сучка.
До затра всім, напевно)))

я псіханулась.
І мене нічого не гребе.
Завтра починаєтья школа. І все буде як колиь.
майже.
не буде тількит мене.
такої меня, якою я була колись!
І це швидше добре ніж погано.
хех..... Люди, я вас напевно покину..... Задрало все. Буду розвивати в собі примітив, а то від роздумів болить все, ообливо душа..... Я з тих, хто шукає легший шлях в житті..... Але чомусь находжу тільки болючіші..... Йду на примітив.
Напевно закину щод і буду тупо спілкуватися в чатах. Може хоч це дозволить мені деградувати.
Знову змінюсь...Пофіг, що 3 раз за 2 тижджні.... П-О-Ф-І-Г-У.

Всім папасіки!!! Бажаю всього найкращого у вашому житті!
І ще .... Бажаю ніколи не йти моїм шляхом.

Дякую всім, хто був зі мною!

Мысли бегут укда-то назад,
Догнать их нам вместе уже никогда.
Я тебя вижу что во сне,
А иы уже точно позабыл обо мне.
Я помню тот миг. я помню ту встречу,
тебе обещала - себя изувечу,
И мысли и тело все я искалечу,
Если сейчас ты уйдешь.
он мне в догонку что-то сказал:
Извини, что незнал
Я раньше судьбы.
И тебя полюбил,
а потом, как бывает и разлюбил.
ОН уходил, а я просто рыдала
И вслед ему что-то громко кричала.
Я вру. Вы не верьте.Я просто молчала.
И как он уйдет молчаливо я ждала.
Жизнь моя стала теперь как в аду,
Я знала лишь слово: Тебя я люблю.
И мысли все снова терялись в глуши.
И пропадали где-т близь воды.
Снова и снова я слезы глотала,
Но о тебе я все ж забывала.
И в день один светлый уже для меня,
кто -то стучится в двери. "тебя" -
Кричит как всегда соседка моя.
Открываю и улыбку не прячу я.
На пороге он, но в квартире я.
Он виновато смотрит, что-то говорит,
Я дверь прикрываю, а он открывает,
что то скорее говорить начинает.
Я снова ему взглянула в глаза.
ПОчти совсем как тогда.
И в миг изменилась,
Мои слезы вмиг испарились.
Я стала жестокой,
а он - никакой.
"иди ты" - закрыла дверь перед рукой.
Стучал долго он. Я не взгланула даже в глазок.
Он давно уж не мой.
А я не его. Пусть забывает.
Пускай пострадает,
Как я когда-то.
Пусть станет сильнее
И даже вольней.
Пусть он йдет.
И больше ко мне никогда не прийдет.

чому люди так люблять робити боляче один одному.
Чому знущаються з почуттів.
Чому ховаються.
Закриваються.
І знову роблять боляче.
Я теж така. Але кожну дію можу пояснити.Обгрунтувати.
А вони....
І навіть коли питашся, що сталося мовчать.
неначе хочуть добити...Та й чи неначе.... можливо спеціально.

А ви вірите в долю???
я так....

коли кінчаеться життя - починається піздьош!!!

Я йду спати.
сподіваюсь, що не прокинусь.
Надобраніч всім.
Бажаю, щоб вам не снилося те, чого хочу я...

Навіть не хочеться нічого писати....
але на душі дуже важко і неприємно....
Ніби все як завжди....Не атк вже і прогано...
а....
Можливо із-за того, що як завжди.....
не знаю.....

Сумую.
Чекаю чогось.

Повидаляяла вконтакті зі списку друзів тих, , з якими я навіть не спілкувалась ніколи.... І в мене з 252 залишилося 122.... Тепер маленький депресивний стан.



Можливо сьогодні піду гуляти. Як завжди... А може... Може зробити наперекір "традиціям" і просидіти цілий день дома за книжкою, музикою, і , по можжливості, компом....
Можливао.... Якщо все-таки не вламаю однокласницю піти на площу, в центр, то так і зроблю......