Всего самого яркого и самого интересногО!!!!
[699x437]

.... Я щасливий псих:)

[516x698]
кукловоды... Куклы...
Всё может поменяться в миг.
кукла тихо нитки отрежет, в руки их возьмет и сама начнёт вести свою игру.
Опасно. По этому лучше людьми не играть. Они это умеют.
Но вот ли все могут? все ли хотят отрезать нити? Все ли потом хотят играть ими?
Я по крайней мере хочу.
Вчера взяла в свои руки последнюю нитку и даже дёрнула ею.
Удалось.
Теперь достаточно просто вовремя и правильно шевелить пальцами, что бы нитка не порвалась и что бы кукла выглядела живой.
А ещё...
Не припуститься той же ошибки, что её сделал кукловод-кукла мой.
немного присматривать за куклой...
Или укрепить нитки. Второе менее интересно. Пусть кукла тоже имеет свободу.

Возвращаясь в вччерашнему. А ты не думаешь, что ЕСЛИ и любишщь, то это только симпатия к образу? Симатия к несущевствующем. Что это только поиск того, что нету рядом. Именно из-за того что не рядом.
Хотя вокруг тебя куча девчёнок. Уверенна, что там есть и те оторые тебе очень нравяться. возможно есть и та, единственная.
Это не самообман? Не обман других?
Не знаю... Знаю одно. Что любви на самом деле не сущевствует.
СИмпатия, влюблённость, страсть - это есть.
Любви нету.
Эсть только слово.
Подумай над этим.
И тогда напиши своё мнение о этом. Только подумай реально. Разложи всё на отдельные части. Только тогда можно найти правду

Настроение сейчас - Спеціфічне

цікаво, невже я все таки така "сварлива"? Чому я іноді відчуваю таку гостру необхідність з кимось зіпсувати відносини?
Та й мало того, я це роблю. Правда тоді, коли якась людина мні набридає.
Завжди думаю про свої почуття, а не про почуття інших...

Егоїстка. Самолюбка.

З одного боку це не так вже і погано(тема егоїстів з моєї точки хору вже була розкрита), але... Самолюбство це вже не добре.... Однозначно.

Але мені зараз байдуже. Трошки обридло бавитися в гру "Добро і Зло".
краще залишаится сірим. Ні Білим, Ні Чорним. виділятися сірістю. Можливо з відтігком червоного, адже не тільки на байдужості побудован мій теперішній світ.

до речі, ін знову реінкарнований самою. Хоч я була впевненна, що після останнього мого "подарунка" одній людині, відбудовувати самій мені не буде з чого, або не вистачить сил...

Я себе недооцінила або недооцінила те. наскільки багато подарувала.

Або... Або це через те, що я могу відгородитися від того, хто був моїм світом, навіть, ще зберігаючи якісь крихти почуттів.

не знаю. Та чи є це настільки важливо?

Время всё разрушает...

надоело.

Остановись!

Но стрелка часов продолжает дальше отсчитывать секунды.

Зачем? как то обидно. Больно и просто невыносимо. Сопливо. Слезливо.

Немного надоело.... А иначе уже не могу. Сижу втыкаю в монитор. Понимаю, что момент когда всё было хорошо прошёл. Реальность начала брать своё.
....
время. Время дарит нам понимание. Мы изменяемся. всё, особенно мечты, рушатся...
Я ещё мечтаю. каждый день. Каждую ночь вижу, то, что хочу. ну а что с того... Тебе уже всё - равно...

Я чувствую. Перегорел фитиль надежды у тебя... Просто ты понял реальность. Я рада за тебя. Я ожжидала это. Но думала немного не такой будет моя реакция. Я слишком спокойна. скорей что-то просто рвётся.Медленно и больно. но не смертельно. Не даёт сорваться.... может и на лучшее....

Який настрій - такий день.
Був настрій скандальний - не поскандалити не вдалось.
майже посварилась з дуже дорогою людиною.
Це була швидше не сварка... А непорозуміння, чи як....
Те. що було моїм поглядом - сприйнялося нею, як образа, хоча нічого поганого їй я сказати не хотіла.

Ось і знову стало для мене проблемою сприяняття речей не такими, як це заведенно.

Ну наприклад егоїзм для мене це зовсім не те, яе це сприямаються інші. Для мене це майже позитивна риса. Це сильна риса. Яку мають одиниці. Самолюбство - це вже негативно, а егоїзм....
Егоїзм для мене, це розуміння своєї мети і подолання її бкдь - якою ціною.
Це знання ціни собі. Розуміння, що впершу чергу потрібно думати про свої інтереси, адже ніхто інший за тебе про них не подумає.

Будучи егоїстом, не обов'язково не знати такого почуття як: "співчуття", навіть навпаки... Якщо ити перестаєш співчувати ти стаєш - самолюбцем та ще й машиною.
егоїст - це не повне відсторонення від світу, а просто перший план "я"... Всі інші теж важливі, як складова твого світу.

Хіба це погано?

Настроение - скандальное, говорю зразу....
В колонках играет - Ніц не грає, всі ще сплять:)


Чомусь настрій майже зіпсутий, я це чудово відчуваю, але на вустах либа...
Хочу сміятися...
Остіннім часов, коли мені погано, я сміюсь.
Не знаю. Мене постійно спонукають до сміху.
Але істерики все рівно не проходять повз.

З суботи ще шумить голова.
Якщо не перестане, я з'їду з глузду.... Сподіваюсь. що хоч та краплинка глузду яка в мене лишилась не з'їде. :)

А як ви провели цей тиждень, а?

снова смотрю за окно....
Фонари не горят, там темно...
Луч надежды погас давно....
Жду того, что мне суждено.
Мечта разрывается вклочь,
В душе моей глупая ночь...
Смотрю на небо - звезда...
Безумно хочу я туда....
Дам покой и тишина...
там я не буду одна....
там нужной кому-то стану...
Светить я миру не устану...
на тебя в последний раз я взгляну
и может спокойно погасну.
а может мой мир станет другим....
Изменю его с кем-то другим...
А может просто погибнем...
С мира всего мы сгинем...
Снова взглянула в окно...
Почему так больно молчит оно?!
Что в мире этом глупом случилось,
Почему всё так получилось..?
Почему надежда спасалась...
в душе, в сердце она осталась...
И жизнь кажется где - то уснула...
Ушла в паузу. к чужому примкнула.
и с нова с миром я в борьбе,
ведь нужен Он все ещё мне...
и снова дождь смывает слёз,
а с ним умирают грёзы
о том. что так желанно...
наверно любить мне рано...
всё так наивно у меня,
в душе-жестокая война,
и сердце чувства всё хранит,
а ум от горя боронит...
но я в отключке... я сыта
ума рассказами. Одна
коль суждено останусь я.

Кажется вокруг весь мир
Ведёт свой безумный пир,
А ты опять на стороне, -
Ты везде и ты нигде.
И этот мир тебе не нужен,
тебе Иной раздел же сужден!
Твой мир Иной, другие люди,
Другие нравы, другие судьбы...
Там всё другое, там есть ТЫ
И те с которыми мечты...
Но здесь тебя же зло сковали,
от Мира Иного тебя ограждали,
При себе за руку, за душу держали,
словами, просьбами тебя возвращали,
Но раз сорвались все мечты,
порвали цепи, ушли где Ты,
Ушла от них я, поняла
Что быть не здесь моя судьба
и что-то новое родилось,
Сердце от людей тех оградилось.
Смеюсь в душе - легко так стало,
Проснулось то, что крепко спало.
Проснулась Я, моя душа,
Теперь я знаю, я жива.
И все, что мну вокруг - игра,
С людьми другими лишь война.
Я не с ними, я своя,
В руках моих судьба моя,
Я знаю кто я, что могу,
Кого, зачем, за что люблю...
Где небо, высота моя,
И всё так просто... Знаю я.

ашка кофе. сигаретный дым...
душа кричит ко мне: "Летим!"
Смеюсь с неё. немного больно.
ну зачем она так...Вольно!
Ведь знает, дура, - я закрылась
В илюзиях. С любовью я смирилась,
Поняла, что идиоткой влюбилась,
судбе без боя покорилась...
МОй взгляд теряеться в дали...
Потеряны свободы все краи...
Я знаю, что недолго жить,
Лет с сорок как - нибуть пробыть...
Почти мгновение для мира!
Чушь.. Наверно музыкуа мну сбила...
Люблю и что с того? Забуду...
Нет! силой делять этого не буду.
судьба жестока - справедлива,
а я уж слишком вередлива,
как послана любовь - лови!
её подарки береги,
Не каждому и то дано!
Тебе ж такое суждено
Так принимай
И слёзы зря ты не роняй.
всё будет так как судженно...
тик миром..Богом нам дано!

Знову чую голос ночі
і тиша зазирає в очі:
Ти спи спокійно, засинай,
Де він, з ким він не гадай...
Він не поряд, він не твій
він від тебе вільний звір.
ТИ не думай, не бажай,
Бажання інше загадай.
І разов ви не будете, не мрій,
Не показуй вологих від сліз вій -
Ти сама у цьому світі,
Розірвались буття ниті
Ти одна.
ти Сама.
І скинь кохання ти кайдани,
Хай загояться всі рани
І більше не страждай,
Повільно забувай...
Ти ж знаєш - життя - це біль
Не потерпай віх світу свавіль
Ти окремо, ти не Та...
Ти не є просто Вона.
Забудь про те, що неможливе,
воно як птаха в небі вільне,
Тобі його ніколи не впіймати
Лиш дивитися крізь грати,
Що сама поставила собі...
Потрібно ЦЕ тобі..?
Колись казала, що свобода -
Найбільша твОя нагорода...
А зараз...? У душі лише війна,
І лишалась на землі одна...
Всі, що поряд були - полетіли,
тебе покинули, лишили
А на початку ти вела...
І з них найперша ти була...
І Істини життя ти майже знала,
А потім все це заховала!
куди, навіщо, ради кого?
Чи може все це випадково?
Хоч собі ти не ьреши...
на папері правду напиши -
Спали. Як не сподабається,
хоча від правди ніщо не сховається
Ти знай - пізнання прийде,
тебе докупи ще збере
Та ось чи буде ще не пізно?
Чи бууде це тобі потрібно?
чи буде час ще щось змінити,
чи зможеш ти це все зробити...

Жити означає вмирати.

Жити означає залишатися живим.

Любко Дереш

МИ повільно наступаємо на п"яти самі собі, та ще й зачепаємо ноги інших на дорозі в Кінець.

Нащо?

Кому з нас так не терпиться чимскоріш потрапити туди, звідки вороття нема, на Абсолютний Фініш?

Ніби й нікому... Але всі так спішать.... Спішать прожити кожну мить.. все більше й більше думають про смерть... Біжать, біжать, біжать у полон Вічної Ночі. 

Така людська натура - бігти попереду, намагатися бути першим, боротися за поповнення свого ...гм... капіталу, не дати сусіду першому дістати щось чи дістати взагалі щось... Навіть чкщо мова йде про Смерть...

Звичайно, це не робить спеціально, і навіть не завжди свідомо крокується на Фініш... І йде це не напряму... Ви ж не думаєте, що наша смерть ВЖЕ відома? Чи не так? Є фактори які впливають на довжину плину нашого Буття... І чи ми робимо кроки назад? Дуже рідко... Боїмося, що нас вважатимуть боягузами. За все завжди треба чимось платити... Ось ми і платимо життям або його частинкою заради думки інших...

Якщо гарно проаналізувати(так не лю цього слова. але майже постійно щось аналізую)то Абсолютно все не з"являється просто так...

Наприклад.

Збила машина
Причина 1: П"яний водій	Причина 2:неуважний пішохід
Причина обставини: - сварка(яка в свою чергу  виникла не просто так) - склад характеру(п"є постійно) - поломка якоїсь дорогої речі - загубив щось - вигнали з роботи(ряд обставин, що це спричинили) - і так ще варіантів з 178 плюс-мінус 3...

Читать далее...

Люблю тебя мой лучик Света,
Моя любовь, моя надежда.
Тобою сердце дорожит...
И в танце с мыслями кружит...
Люблю тебя! Поверь мне, Солнце...
Ты в мир прийдешний мне оконце...
Мой мир, судьба моя - всё ты.
И от любви мне не уйти.
моя мечта, мой сумрак нежный...
И просто слёзы на глазах...
Ты мой любимый ангел грешный,
И потерять тебя - мой страх...
Тобой безумно дорожу...
В душе твой образ берегу...
И тихо ночью вдруг заплачу...
Свои я мысли озадачу.
Ведь все не плохо, правда Друг?
Но серце вновь скучает вдруг...
Оно сквозь тьму кричит - "Люблю!"
И душу пред тобою обнажу
слова, что на душе скажу...
Зачем безумно так влюбилась?
И на пути твоём явилась?
Мы были бы спокойны...
Боли бы не знали...
И бы ли бы мы не знакомы...
С судьбой в обман бы не играли...
И просто жили... Как-то б жили...
Но может так должно и быть...
Ведь суждено же нам любить...
А вдруг судьба весь мир изменит
И нас с тобой с любовью встретит?
И вмести быть она поможет...
Быть может... Может....
[425x414]

Солнце... Я так тебя люблю... почему ты мня тупо игнорируешь... Я так хочу с тобой пообщать.. Всё равно о чём.. О любой ерунде, а не просто смотреть на твой ник и печалиться... Мне это делает больно.. Невыносимо больно. И что я сейчас хочу?... Не знаю... Просто печально... Хочеться, реально хочется плакать... Просто так... Без причин... кажется, мне бывает не печально только в 2 случаях: или если я с тобой общаюсь или я засыпаю, ведь все мои мысли именно о тебе... кое-кто говорит, что я дура, кое-ко, что зависимая, некоторые - что просто напросто наивная. Соглашаюсь со всеми. Это чистая правда. Ну и что? и что с этого? Мне от этого должно стать легче? или они думают, что я разлюблю тебя? если они так считают, они дураки. А может и не дураки, а наоборот, умные люди и их мыслей мне никогда не понять...Кто знает...

Вот мое мнение...

НЕ зло...
да, Любовь приносит боль.
Но это не зло.
Это нейтральное чувство.
Не добро и не зло.
Не чёрное и не белое.
Красное. Другого сорта.

Если любовь зло, всё есть злом. Ибо всё должно было быть рождено в любвИ!

Я розумію, що не все так погано....
Я розумію, що все просто безнадійно...
Просто безнадійно.
Романтично, цікаво, несподіванно, весело і безнадійно.
І знаєте, я не дуже сумую.
Мої сльози, які іноді я просто не в змозі стримати, ховаються в темряві ночі.... Або в сутінках вечора....
Але я - щаслива.
Вперше можу сказати - люблю. І я коханна.
Начхати на відстані.
Начхати.
Ще надія є. І поки вона жива, поки вона мені портібна я тж живу.

Неначе на повідку.
Якщо сильно образити - можу і піти, але якщо покликати гарно, та навіть просто натякнути - вертаюсь відразу назад.
і це називається

Дивитися на небо стало моєю улюбленною справою, а особливо привабливим заняттям вважалося споглядання неба крізь заплющенні повіки. У другому випадку можна було змінити увесь навколишній світ. І дарма, що цього ніхто не помічав, але я знала, що роблю це щокожного разу коли милуюсь небом крізь повіки.
Коли я банально споглядаю небо, я розумію безкінечність. Безкінечність як гігантську сферу, кінці якої нереально уявити, але вони існують.
Ви скажете, що я романтична? Тихенько й лукаво усміхнусь.
Ні . Навпак.
Я жорстока. цинічна і навіть тваринна особистість. І що з того, що я вмію чудово плакати і легко поринаю у мрії? Моє "id" все-рівно страшне.
До чого я це веду?
А біс його знає...
А нащо людина сповідається перед смертю?
Ось вам і відповідь.
Мовчу. Я розівчилась голосно говорити... Хоча я до цього ще досі фізично спроможна, але моє внутрішнє вже не тяжіє до цього.
Тиша красномовніша за будь-що і будь-кого.
Тиша - основа.
Зараз я не чую нічого.
Щойно я дивилась у небо.
Заплющила очі. Почула тишу.
З фантазійної пам"яті виринув образ. Він стояв за спиною.
Я 7 чуттям відчула його руки н талії, подих на своїй шиї і тихі слова...
Я подивилась на небо крузь закриті повіки.
Я змінювала світ.
Я зробила легкий жест рукою, ніби обнімаючи того, хто позаду. Ледве не втратила рівновагу.
Парапет, за який я схопилась рукой, погрозливо заскрипів і прогнувся...
[550x413]

Знову на очі нагортаються сльози образи.
Помітила за собою неймовірну чутливість. А ще - підозрівливість....
Я ніколи не буда особливо неемоційною чи занадто довірливою, але зараз....
За досить короткий проміжок часу я добряче скоротила собі життя....
Питається одне: Нащо?
Відповіді я не знаю. Лише знаю чому... Все через страх. Страх втратити близьку, але й далеку людину.

Вчора прочитала одну книгу...
Анн-Софі Брасм "Дихаю".
Книжка написана 16-річною дівчиною. Досить непогано... Чимось книжка нагадує творчість Любка Дереша, особливо на "Поклоніння ящірці", подібна тематика....
Ця книга була дуже близька до моїх настроїв теперішніх.... В цій книжці я справді знайшла часточку себе.... Що є занадто дивним для мене....

так виглядає, що я тут рекламу книжці роблю:)))