Сучасне життя все набирає і набирає оберти, все збільшує і збільшує темпи свого перебігу, а ми – створіння, які користуються побічними продуктами руху світу – часом, і називаються людьми, намагаючись включитись у цей вже давно не повільний, давно не вальс, забуваємо багато чого робити. Але ми істоти розумні (принаймі нас так переконують, але мені так хочеться це спростувати щодо певних предствників; може коли – небудь людей поділять на види: homo sapiens ( перекладати певно не треба ) і на homo неsapiens, якщо так буде, то не забудьте згадати про мене =) ) і цей час використавуємо доцільно!
Ага!
Ну, наприклад, дивимось якийсь серіал сотий раз, таким чином зав”язуючи свої мізки (у кого вони звичайно є, щоправда, у тих хто дивиться ті серіали їх дуже мало і як вони ще можуть зав”язатися це також ще питання). Це неймовірно доцільний спосіб витратити час! Ви певно зрозуміли ( принаймі я сподіваюсь, що так ), що це стосується старшого покоління! А що щодо тих хто гордо ( чи не дуже ) зветься молоддю?
Молодь, що ти робиш? Слухаєш музику ( беручи до уваги продукцію деяких виконавців, у цьому випадку все відбувається так само як у старшого покоління під час перегляду серіалів? Див. вище )? Читаєш книги ( ... no coments... )? Сидиш в інтернеті, включаючи форуми, чати й он – лайн ігри?
Як вже було сказано раніше, світ рухається, рухається, рухається... А ми... А що ми!?
Колись казали, що ми наче білки у колесі – крутимось – вертимось – бігаємо... Застаріле твердження. Може ми і білки, але певно мертві чи, у крайньому випадку, дуже – дуже виснажені або... Або просто незмірно ліниві. Ми, здається, приросли нашими п”ятими точками до стільців, диванів і тому подібних об”єктів, що мають поверхню придатну для сидіння!
Наш ( не ображайтесь ті, кого це не стосується, просто таких людей більше, от я і узагальнюю (розподіл на види шукайте вище )) мозок відмовляється сприймати харч важчий за те, що можна об”єднати під одним словом – словом „примітив”! Не дай Бог, тому мозку спробують подати щось більш – менш пристойне і він зав”яжеться на гудз і спробуй потім його розв”язати! Та нізащо!
Це вже діагноз... Але цей діагноз ти не вичитаєш ні в якій медичній книзі, не знайдеш у своїй медичній карточці ( якщо, звичайно, сам не напишеш ). Це захворювання ( а як його ще інакше назвати, адже воно і заразним буває, і не всім притаманне... ) не має назви. Дечим дуже схоже, приміром на алкоголізм, схоже тим, що не визнається самим хворим. І основна властивість – розпізнається не всіма особами виду homo sapiens (поки що, поки ще homo sapiens... =))
Як від цього захиститися? Хоч тут якийсь позитив, бо тут зовсім не потрібно грошей - ні таблеток тобі, ні масок марлевих, нічого такого... Потрібно просто не відрубуватися від розумних ( НЕ читати „нудних”, „словників”, „енциклопедій” та навіть не обов”язково „підручників”, хоча це було б не дуже вже і шкідливо, а, ба, навіть трошки корисно ) речей. А тим хто хоче вилікуватися ( до речі, хто вирішив це зробити, вже на правильному щляху - перший крок, а саме визнання хвороби, зроблено ) потрошку відгодовувати свій змарнілий мозок .
Отже, бажаю всім крутитися в колесі, яке називається життям, крутитися – не втомитися і бачити не тільки стіни і підлогу того колеса!

vkontakte.ru/id10289075?17838

=)

Мені іноді стає так сумно...І сумно без причини...Ось так просто...Тоді я беру перо....Ой, ні не перо, звичайну чорну гелеву ручку і пишу...З-під пера виринає щось на зразок :

Де зміст життя людини?
Де банальна причина буття?
Минають години й години,
А правди нема як нема...

Або :

Лиш усмішка жевріє льодом,
Лиш серце тиші в унісон.
Ніколи більш не буду людом
Людина я. Такий закон.

Багато людей мене просто не розуміє...Сумно...

[176x214]
Хто знає, що таке біль?
Хто знає,як це - помирати?
Скажи ти смерті в очі - ні!
Всміхнись в обличчя горю.
Не бійся жити в самоті - це ще не болить.
не бійся втратити,що маєш - така вже в тебе доля...
Подумай краще про цю мить,
Коли зникає воля...
Згадай про тих, кого не знаєш.
Забудь про розум тихий свій
Інакше ти програєш.
Сльозинка з вій.
Убий її
Байдужістю вогнів.
Забуть.Помри.Засни.
Але не плач ніколи.
Бо це - вони,
А зовсім не почуття твої.
Вони - це слабкість.
Вони - душі загибель.
Всміхнись коли тобі болить.
Проклинай коли вмираєш.
Але не плач, не плач, не плач...
Сьозами ж не зарадиш.
І лиш краплинка із очей
В останню мить, на смертнім ложі
Нехай з очей коханого впадуть,
Але ніколи із твоїх.....

Усмішка рятує душу.
А серце гине в самоті.
Й Слова, як пісня
Й далі мруть у тиші.
І лиш де не' будь спів душі
Проб"ється крізь сукно безволі.
І знову тиша настає.....................................
Мовчання - наше майбуття.
Ціни для слів нема -
Вони усі запроданні в неволю...
І лиш усмішка, як розмова
Рятує душу.
А іншого всього нема....
Воно пішло під воду.
І тиша...Тиша....Тиша.....
БІЛЬ!
І знову дрібка тиші.
І знов неволя.
І знов кати
У очі дивляться мої...
Мовчать...Хоч слово мають.
Мовчать, негідники.
І брешуть.
Неначе всі свої...
А я ж то знаю, що - брехня!
У світі немає друзів.
Лишень тиша.
Навиджу її. Ненавиджу всіх!
Вони вбивають слово.
А я неначе бережу...
Чи ні? Чи вбили вже й мене?
А я і думаю надалі, що ще жива...
А може я існую?
Чи лише сплю глибоким сном...
Чи є я? А може й ні...
Ото образи скільк на світ.
А я й надалі помовчу...
Мене розумною вважають...
Але я у душі кричу!!!!!!!!!!
І бунт в душі я бережу....

Просто дуже сумна...І іноді самотня..............