Настроение сейчас - Fine

Я люблю птахів, у мене навіть папуга живе - Поллі, але це вже нахальство!
Один дуже настирливий голуб весь час сідає мені на підвіконня! Сидить і дивиться на мене... Що я йому такого зробила? А ще прибирати за ним доведеться ж мені!

[699x437]

ІІІ. Солодка помста

-Зачекай! – почула Софія голос Дмитра, коли зайшла до школи.
Їй прийшлося докласти зусиль, щоб не оглянутися.
-Я ж з тобою поговорити хочу! Вибач!
-Мені твої вибачення не потрібні. Запхай їх у свою дупу!
-Яка ж ти, їй Богу! Та зачекай же ти! – Дмитро схопив дівчину за руку і різко розвернув до себе. – Я тобі давно вже хотів сказати...
-Чому ж не сказав?! – уїдливо кинула Софія.
-Не було можливості.
-Знаєш, що?! Я давно хотіла сказати, що ти – ідіот, звичайна тварина і придурок. Якщо тобі не подобається Софія Лютаєва, то ти осел! Знайшов з ким зв’язатися, з Васею! Вона ж донька директора!..
-А...
-Цить!
-Софіє...
-Замовчи, я все зрозуміла. Тобі потрібна була Вася, щоб підлизатися до директора, щоб тебе не витурили зі школи! Ти її використовував! Як тобі не соромно! Ти – змій підколодний, паскуда! А знаєш, зустрічаючись з дочкою директора, треба бути дуже обережним, щоб не прогнівити її чимось. А так, ти вже майже на вулиці. І те, що ти зі мною розмовляєш, не на краще. Іди геть!
-Дурепа!
-Від придурка чую! Ідіот!
-Чорт, - пробурмотів Дмитро і поплівся до класу. Софія була права. Це не на краще.
***
-Що з тобою? – здивовано дивилася Марія на подругу.
-А що?
-Ти вся розпашіла.
-Погиркалася з Дмитром.
-Зрозуміло. Той ще козел. Чула?..
-Чула, - зрозуміла Софія про що хотіла сказати Марія. – До речі, промовка-промовка.
-Що? – не зрозуміла Марія.
-Глянь, як очима пожирає його, - і Софія кивнула у сторону Васі.
-Можливо їй на голову відро вилити? – мрійливо примружилася Марія.
Васю класі ніхто не любив і за таке Марії сказали б тільки: „Дякую”. І справа не в тому, що її батько – директор школи, а в тому, що вона – ябеда і дурепа дурепою, тупіше не існує.
***
На перерві Софія спустилася до їдальні. Дмитро якраз пив чай. Дівчина штовхнула хлопця, що проходив мимо. Той підбив Дмитра.
-Ти що здурів? – розлютився Дмитро.
-Вибач, я не навмисне... – і бідний переляканий хлопець щось іще бурмотів.
Скориставшись цим Софія кинула снодійне в чашку. Дмитро нічого не помітив і випив. Потім пішов на наступний урок біології.
-Що ти йому зробила? – підійшли до Софії Саня, Аліна та Марія.
-Нічого особливого, моя маленька помста.
-Помста? – здивувалася Аліна.
-Так. Ходімо, треба покінчити з ним, - і Софія поманила подруг за собою.
Дмитро зайшов до кабінету першим. Смачно позіхнув і поклав голову на парту. Через хвилину він заснув.
Софія тихо підійшла до нього і нафарбувала йому нігті яскраво-червоним лаком.
-Ти що, - зашепотіла Марія.
-Цсс, - приклала палець до губ Софія. – Ходімо. Хай спить далі.
І дівчата вийшли у коридор.
***
Почався урок. Дмитро спав. Тетяна Петрівна підійшла до нього і ввімкнула мобільний над самим вухом хлопця. Той аж закричав з переляку, але потім до нього все дійшло.
-Мєхно, поясніть нам, будь ласка, що це ви робите? – грізно запитала вчителька.
-Сплю.
-Це я бачу, але чому на уроці?
-Невдалий день
-Хм... Тоді йдіть і помийте руки.
-Вони в мене чисті.
-Ви так думаєте?
Дмитро подивився на свої руки:
-Не думаю, а що це?
-Молодий чоловіче, це дуже похвально, що ви не соромитеся зізнатися всім у своїй, дещо, не традиційній орієнтації, але чому саме таким чином?
-Я не... не...я... – запнувся хлопець.
-І все ж таки, помийте руки.
Дмитро вийшов і весь клас покотився від сміху.
-Спритно ти його, - прошепотіла Марія Софії.
-Ще б пак!
Софія оглянулася на Васю. Та тепер сиділа з Барбі. Вася тільки пополотніла і згадала, що Дмитро вчора був у барі з Олегом. І Марія порвала з Олегом. Що ж це виходить? Дмитро дійсно гей?
-Не спи, - штовхнула її ліктем у бік Леся.
-Я не сплю. Просто подумала, а якщо Дмитро гей?
-А, що, можливо? Якщо мої чари на нього не діють, то так воно і є, - задумливо сказала Барбі, а потім підморгнула Олегу.
Той здивовано на неї подивився.
-Цей точно гей, - сказала впевнено Леся.
***
На перерві Дмитро старанно ховав руки у кишені. Лак не змився.
„Який же він стійкий, гад”, - подумав хлопець.
Раптом його сильно штовхнув Ілько, так всі в школі називали хлопця не традиційної орієнтації. Дмитро схопив його за руку:
-Ти що це робиш?
Ілько кинув погляд на його руку:
-Друже, не тут. Може відійдемо?
-Що?
-Відпусти мене, - захихотів Ілько.
-Ти що це верзеш? – і тут Дмитро згадав про лак. – Це не те, що ти подумав. Я не блакитний.
-Я так і подумав.
-Це все вона, - Дмитро вказав на Лесю.
-Вона гей? – Ілько кинув погляд на напівроздягнену Барбі. – Не сміши мене! Оце сказав.
-Я не це мав на увазі...
-Та не соромся ти так. Це ж природно.
Читать далее...

Холодно, дуже холодно... і настрій паршивий. Тут мені на думку спав вираз моєї колишньої вчительки із зарубіжної літератури Лариси Єгорівни. Коли ми у 10 класі вивчали символістів, то вона зауважила, що на думку символістів вони впливають на природу, а романтики навпаки стверджували, що природа впливає на стан їх душі, на настрій...
Мабуть я романтик)))
А ви хто, згідно з цією характеристикою?)
[700x525]

Настроение сейчас - Funny

Я чекаю чого не знаю,
Але все, що не чекаю буде.
Думала, що не кохаю,
Але серце його не забуде.

Сонце грає на радості хвилі,
І спить тихо серце на ній.
Не мої дні з тобою милі,
Не будеш вночі ти мій.

Моря тихий спів пучую я,
Далеко будеш ти від мене.
Лише сила почуттів моя
Буде світити в дорозі для тебе.

[479x699]

Это цитата сообщения alexjdanov Оригинальное сообщение

пожарь свой блин - всем ДОБРОГО утра!!!

ставьте себе в дневник и ЖАРЬТЕ на здоровье!!!

ІІ. Старі-нові люди

Софія під’їхала до вокзалу рівно о шостій. Дівчина попросила таксиста почекати і пішла на перон. От-от мав приїхати поїзд Київ-Харків. Ось він показався вдалині. Навіть не він, а лише дим. Жінка щось казала по радіо. Софія уловила лише „... Київ-Харків прибуває на першу платформу.”.
Дівчина відступила назад і повз неї промчав, сповільнюючись, поїзд. Заскреготали колеса, останнє довге „чууух” і поїзд зупинився.
Софія стала прогулюватися туди-сюди і рахувати кроки. На сотому вона почула крик Карини:
-Привіт, Софі! Я тебе так давно не бачила, що дуже-дуже скучила, - стиснула Карина Софію в обіймах. Потім розцілувала в обидві щоки.
Софія відчула терпкий запах сестринських духів і запах сигарет.
-Ти куриш?
-Прийшлося. В Парижі всі курять, куди не плюнь.
-Тільки тут не треба плюватися. Гаразд?
-Гаразд, - засміялася Карина.
Обмінявшись словами: „Ти так змінилася!” та „Істинна парижанка.”, дівчата пішли до таксі.
Під’їхавши до під’їзду, Карина здивовано запитала:
-А що це у нас відбувається?
-Не знаю, - стиснула плечима Софія. – Можливо збори якісь.
-О сьомій ранку? Не сміши мене.
-Тоді не знаю.
Дівчата підійшли до під’їзду.
-Що трапилося? – запитала Софія.
-Ось! Ось вона! – Стас підбіг до неї. – Це вона вимкнула світло!
І тут Софія згадала, що вона так і не ввімкнула його.
-Так, я вимкнула, - стиснула плечима дівчина.
-Ах ти задрипанка! Я через тебе спізнююся на роботу! – заверещала якась бабище у халаті і куртці, натягнутій поверх халату. На голові бабери були бігуді.
-Не через мене, а через нього, - кивнула Софія на Стаса. – Я багато разів його попереджала, що, якщо він не припинить по ночам вмикати голосно музику, то я вимкну світло. Вчора мій терпець урвався і я дійсно вимкнула світло.
-Так це ти будив мою дитину!.. – налетіла на Стаса молода мама.
-Мерзотник! – верещала бабера у бігудях.
-Сволота! Виселити тебе звідси! – войовниче підступив до нього огрядний сусід з четвертого під’їзду.
Софія не стала чекати, поки сусіди прокричать усі відомі їм сварливі слова. Дівчина потягнула за собою Карину.
-На ключ, відмикай, - сунула сестрі ключі Софія і побігла вмикати світло.
***
-Ну, розповідай, яким вітром ти тут, - сказала Софія, коли сестри сиділи на кухні та пили чай.
-Західним.
-Дуже смішно. Я серйозно. Щось трапилося?
-Ага. Мене виперли з колежу.
-Це вже я чула. Розповідай.
-Спочатку прийму душ, - Карина побігла у ванну, щоб Софія її не встигла зупинити.
-Гей! Мій шампунь і гель не бери. Почула?
Було чути, як Карина відкрила кран.
-Пізно. Вже взяла.
Софія зітхнула і пішла дзвонити Сані, щоб сьогодні її не чекали. Вони вдвох та ще дві їх однокласниці, Віра та Євгенія, жили поруч і тому ходили разом у школу вже чотири роки. Це вже, як традиція.
***
Дмитро вирішив сьогодні не йти до школи. Ще було болісне почуття розлуки з Софією.
-Гей, хлопче, досить пити, - Дмитро почув чийсь голос.
-До нього підсів високий кароокий юнак. Дмитро впізнав у ньому Олега, капітана волейбольної збірної школи.
-А яка тобі різниця? – буркнув у відповідь Дмитро.
-Ти ж п’єш через дівчину?
-У відповідь мовчання.
-Через дві? Ну ти і Казанова!
-Відчепися.
-На що ти так? Мене також кинула дівчина, але я не напиваюсь, як свиня.
-Ти – спортсмен.
-Думаєш нам пити не можна? Звісно, не можна, але все рівно, я б не пив через дівчину. Що значить дівчина? Це просто прекрасне створіння, створене для задоволення чоловіків і все! Здоров’я ж важливіше! Так, що вилий цей келих і ходімо провітримося.
Дмитра ці слова розізлили. Він піднявся і різко вилив залишки вина Олегу в обличчя.
-Ти що? – не зрозумів жарту Олег.
-Не смій говорити нічого поганого про Софію. Вона не така.
-Та я ж...
-Твої слова стосувалися і її. А вона – ангел.
-А друга? – Олегу стало цікаво, куди занесе цього Казанову.
-А друга – демон. Вона спотворює моє життя, вона... – Дмитро затнувся ,різко розвернувся і вибіг на вулицю.
Там була злива. Хлопець підставив обличчя під дощ. Його безладні думки почали приходити в порядок.
-Школа, - згадав раптом Дмитро, що існує таке слово, як школа. – Треба повертатися до Васі. Я ж не хочу вилетіти. Ще одного прогула мені Стьопа не пробачить, - пробурмотів хлопець і поплівся до школи.
***
Пройшла перша пара. Дмитра не було. Вася дуже переживала. Вона йому кілька разів дзвонила на мобільний, а він вимкнув його. Софії також не було. Дівчина не знала, що робити. Як же так? Невже він з нею. З очей Васі полилися сльози.
-Ну і чого ревеш? – почула Вася чийсь голос.
Дівчина оглянулася. Перед нею стояла Леся, але у школі Читать далее...

Настроение сейчас - So so

Здавалося б дивним: людина сама себе повинна знати на 100%, але в дійсності це не так.
От сьогодні я зрозуміла, чому всі моє життя в деякому сенсі дуууже складне. Мені не вистачає терпіння. Ні, я, звісно можу багато що витримати і бути терпллячою до будь-чого, але іноді хочеться прискорення подій. А не варто цього робити. Буде тільки гірше...
Наше життя - шлях у невідоме. Мало хто зможе зрозуміти своє призначення і своє місце у цьому світі, але треба трішки почекати - спіймати свою долю і бути щасливим...
Думаю, моя мрія колись здійсниться і тоді я знайду себе і світ буде моїм...

[700x468]

Слушать этот музыкальный файл

)))))))

судьба

Ваше имя что с тобой рядом? счастье твоя любовь - еще в пути твое отличие... смелость и умение бороться что у тебя в душе... Это [показать]

все гадания на aeterna.ru

Настроение сейчас - Good

Писала колись давно... однокласниця попросила...

У цій історії є і правда, і вимисел. Є люди реальні, звичайно деякі риси і оточення я змінила (а то б було нудно читати і спостерігати це у реальності), а є люди і видумані мною, для гостроти відчуттів. Є події, які дійсно були, а є й зовсім нереальні. Але все що не написане – реальне чи ні, можливо, часом і зовсім фантастичне, - написане для того, щоб інші не повторювали тих помилок чи вчинків, про які йдеться мова у цій книжці.

Я не знаю чи публікувати тут всю книгу... вона аж 200 сторінок займає) побачиимо. Поки що перший розділ...

Ⅰ. І. Все залишається у минулому

Софія довго не могла змиритися з думкою, що між нею і становищем Дмитро вибрав друге. Дівчина раз за разом прокручувала у голові вчорашній вечір. Винувате обличчя Дмитра, уїдлива посмішка Васі, вино, музика... Все це плутається у голові.
-Що це? – запитала Софія.
-Де? – прикинувся дурнем Дмитро.
-Біля тебе.
-Вино.
-Ні. Я маю на увазі оце, - і палець Софії з бездоганним манікюром вказав на Васю.
-Вася. Ти що, не впізнала? – продовжував клеїти дурня Дмитро.
Софія мовчки відпихнула його з дороги, схопила за патли Васю і тріснула її головою по стіні. Потім вилила Дмитру на голову залишки вина і гордо вийшла з квартири...
Все скінчилося. Дмитро виявився повним придурком. Вася – дочка директора, а Дмитро майже вилетів зі школи через погані оцінки. От він і забиває баки Васі.
Дівчина взяла з полиці перший диск, який потрапив їй під руку і ввімкнула центр. З колонок полилася лірична музика.
-Тартак, - прошепотіла Софія і вийшла з кімнати.
***
-Тобі дуже боляче? – запитав Дмитро, піднімаючи з підлоги Васю.
-Так. Рука у неї сталева.
-Ще б пак! Це ж тобі не Барбі, а Софія.
-І що ти у ній знайшов?
-І сам не знаю. Мене вразила її сила волі та патріотизм.
-А краса? Чи ти скажеш, що для тебе головне – це душа, - хмикнула Вася.
-Ну і звичайно краса. Але все одно, вона, ніби світить з середини.
-Ну це ти загнув... Вона ж не з фосфору.
-Не з фосфору, - погодився Дмитро. – Через це я з тобою.
-Через фосфор?
-Ні, дурненька. Через тебе, - усміхнувся Дмитро і ніжно поцілував Васю. А про себе подумав: „Ну і навіщо вона мені здалася? Софіє, ти єдина, хто існує для мене. Пробач, якщо зможеш...”
***
-Ти скоро? – крикнула Людмила Валеріївна своїй доньці.
-Так, - прокричала у відповідь Марія. – Я вже готова.
-Поїхали.
Людмила Валеріївна працювала директором модельного агентства і сьогодні мав відбутися весінній показ мод.
-Софіє, де ти? – набрала Марія номер подруги, коли вони сіли у машину.
-Вдома. А що?
-Невже ти забула? – запитала Марія.
-Про що? – Софія щиро здивувалася.
-Про показ мод.
-Ой ні! Забула. Пробач.
-Та нічого, - хмикнула Марія. – Збирайся. Ми через двадцять хвилин заїдемо за тобою.
-Гаразд. Бувай, - Софія вимкнула мобільній і задумалася.
Через цього осла, у неї все вилетіло з голови. Дівчина підійшла до шафи. Дістала перше, що потрапило їй під руку. Це було зелене приталене плаття до колін та короткий піджачок. Софія не любила довго вибирати речі. Вона вдягала лише те, що їй подобалося і у чому їй було зручно. Софія не слідкувала за модою. Сьогодні вона могла вдягнути щось у стилі рок-н-ролу, завтра – звичайні джинси та футболку. Але, щоб вона не вдягнула, вигляд мала королівський. От на мейк-ап Софія звертала більше уваги і підходила до цього відповідально. Немає нічого гіршого, ніж аляпуватий макіяж, була впевнена дівчина. Якщо у тебе блакитні тіні та зелений олівець для очей, а губи червоні – знай, Софія з тобою не заговорить. Людина, яка безвідповідально ставиться до своєї зовнішності, така ж безвідповідальна і у житті.
Як тільки Софія глянула на себе у дзеркало і залишилася задоволена собою, подзвонила Марія. Софія взулася і вийшла з квартири.
-Привіт, - заторохтіла Марія, як тільки Софія вийшла з під’їзду. – Сідай. Зараз ми ще зайдемо за Аліною та Санею і поїдемо.
-Гаразд, - стиснула плечима Софія.
Аліна та Олександра або Саня, як називають її дівчата, були найкращими подругами Софії та Марії. Були між дівчатами і сварки, і непорозуміння, але вони могли пишатися тим, що дружать вже шість років.
***
-Що з тобою? – запитала Саня Софію у перерві, коли дівчата сиділи у кафе.
-Та я Дмитра вчора кинула, - зізналася дівчина.
-Як? Чому? – водночас запитали Аліна та Марія.
-А він повний козел і проміняв мене на Васю.
-Васю? – брови Аліни поповзли вгору.
-Угу, - підтвердила Софія.
-А ти що? – підскакувала з нетерплячки Марія.
-Тріснула її головою об стіну, на нього вилила залишки вина... А так нічого особливого.
-І це ти Читать далее...

Слушать этот музыкальный файл

Feel this