чем-то ты меня подкупил, раз уж я стала с тобой делиться мыслями. я не знаю, чем и почему так случилось. а ведь думала, что этого не будет никогда. да, я помню о том, что есть твоя бывшая девушка - или не совсем бывшая? и даже не могу сказать, что имею на тебя виды. но мне нравится с тобой дружить. может, потому, что ты мне интересен чуть больше, чем друг.

http://ru-pusheen.ru

милый котик^^

немного страшно, что я словно разучилась любить. может, мне просто кажется. но я не хочу просто привыкать. когда-то от замороженного чувства меня спасали слезы. а что будет дальше - кто знает.

Ингредиенты:

Мука - 160 г
Сахар - 230 грамм
Сливочное масло - 110 г
Сливочный сыр - 500 г
Миндаль (молотый) - 50 г
Яйца - 2 шт
Ваниль - 2 чайные ложки
Свежая малина или малиновый джем - 300 г

сегодняшняя прогулка вдруг натолкнула меня на мысль, что я нахожусь на той стадии, когда возникает проблема с поиском партнера не потому, что я какая-то не такая, а потому, что я чего-то в жизни достигла. увы но я не могу знакомиться и гулять с кем попало, потому что что мне сможет предложить мальчик, который только недавно закончил универ? то есть, мне стоило бы выбирать среди тех, кто уже тоже чего-то достиг в жизни. Но такие мужчины, мало того, что обычно старше меня, при этом еще и либо уже пристроены, либо не хотят отношений, либо же они имеют какой-то очень большой недостаток а значит и я не стану на них смотреть. да и для них я тоже слишком сильная и независимая. я могу сама о себе заботиться и - как я на это надеюсь! - сама себя хотя бы частично обеспечивать. что мне могут они все предложить, чем удивить? и что со всем этим делать мне? все крайне сложно. Но и быть студенткой-троишницей, которая бегает по клубам и ищет себе мужа, я тоже не хочу да и не могу. жутко быть женщиной в нашем обществе^^ но за вечер -пусть и подпорченный, спасибо. хороший собеседник на вес золота.

я никогда не думала, что со мной может произойти что-то подобное. хотя у меня было какое-то чуть жуткое предчувствие, когда я шла к эндокринологу. чуть смешно,что я теперь чуть ли не хочу, чтобы у меня оказались проблемы именно со щитовидкой. все же опухоль гипоталамуса звучит жутко. Пусть доброкачественная. Это опухоль головного мозга.

мне никто пока не поставил этот диагноз. но даже подозрения на самом деле достаточно.

сейчас я уже не так паникую, как сразу, когда мне сказали. все же нет никаких признаков, что будет подтверждение диагноза. все войдет в норму. я очень надеюсь.

и все равно страшно.

Вряд ли это куда-то выкладывалось. я вообще не помню, когда я это написала. Потому выкладываю сюда. Как легкое воспоминание. Это просто художественный образ *** Ты... Красивая сказка, а может мною выдуманный сон. Я знаю, что мой мир слишком хорош, чтобы оказаться явью. Я маленькая девочка, дитя цветов. Меня нужно оберегать, воспитывать, сердиться восхищаться моей улыбкой. В нашей жизни все иначе и совсем неправильно. Мой мир не приспособлен к жизни в реальности. И все же нужно сказать спасибо. Тебе. Нам. Ночам и тем килобайтам нервов, пролетевшим, как одно мгновение. Это не стало ошибкой и не было глупостью. Это было правдой, которую не поняли многие. Моей правдой о мире и жизни. Быть может, иногда я слишком драматична, но кто знает, как нужно правильно жить? Я никогда тебя не увижу и никогда не разочаруюсь. И это хорошо и правильно, пусть все твердят иначе. Мой путь совсем другой. А потому спасибо. Когда-то я хотела научиться писать стихи. Не научилась. Да и не нужно. Наверное, уже завтра все будет иначе. Я улыбаюсь, потому что все так, как надо. И все же отказываюсь. Мой путь за поворотом. Когда-то я назвала тебя рыцарем, помнишь? Это так и останется. Рыцарь мой. При шпаге и на лошади. Не граф де Бюсси, но и не жаль. Ты – это ты. А я опять отдельно. Но это было СЧАСТЬЕ.

эта зима вышла паршивой для моей спины. снова меня прихватило, до позвоночника в пояснице не дотронуться. хотя я делаю зарядку и все такое. Но надо с этим что-то делать. учитывая, что я сейчас занимаюсь и другой своей проблемой, то тем более. но все конечно же будет хорошо.

Більш за все на світі я не люблю ті дні, коли природа стає сірою, поступово поглинає усі зелені, а потім золоті і багряні барви і просто розчиняє їх у незрозумілому кольорі багна. Я ненавиджу, коли на вулиці вітер намагається видути тебе із каптура куртки, ти біжиш по вже замерзлій землі від зупинки до сірого багатоповерхового будинку, і життя твоє сіре-сіре, як той будинок, як небо над тобою, як погода…
А ще я ненавиджу у такі дні бути сама. Мене накриває із головою буденність, і я захлинаюся від цієї звичайності. Навіть чай із барбарисом чи сушеною малиною не приносить ні насолоди, ані спокою. У мене сірі очі, але більш за все я ненавиджу відчуття сірості. Коли у такі дні ти сама, то відчуття безнадії дуже швидко переважає над усіма чуттями, і навіть посмішка стає якоюсь сірою.
Нажаль, більшість наших зимових днів проходять саме так: сірі, пусті, холодні та вітряні. Коли випадає сніг, стає трохи легше. Ти біжиш додому, сніжинки роблять із тебе глазурований пряничок, і все довкола біле-біле…і якесь прозоре. Шкода, що сніг у нас не тримається довго. Я не люблю зимову пору, бо вона не любить мене.
Новини сьогодні схожі на новини вчора. Я перекладаю їх майже автоматично, кожного разу сварячи себе за неуважність. Я ж-бо спеціаліст, та й роботу цю я хотіла. Але ця сірість… Маленька квартирка, звичні шпалери, скоро новий рік, а у мене зовсім не святковий настрій. Сусіди уже повісили гірлянду…але і вона чомусь мерехтить сіруватим. Може, вікно помити? Іноді допомагає. Де у мене було відро?
У старій коморі шпалери ледь не відпадають – господи, це ж треба було так запустити квартиру! Треба сказати друзям, може, хтось допоможе, ремонт зробити чи що. Може, дійсно просто старе варто перед новим роком викидати? Я дістаю відро, відкидаю назад пасмо довгого волосся…знову кудись подівся гребінець… А це що таке? За панеллю шпалер видніється ручка – звідки у мене у коморі двері? Нещадно відриваю шпалери, папір тріщить, під ним іще газети – але потім відходить, як ніби картон, і ось уже я бачу усі дверцята – блискучі, червоного дерева, новенькі і… яскраві? Рядок мурашок побіг мені по спині. Яскраві. Сірі шпалери, сірі ж стіни, пилюка і сіре відро. Насиченого червоно-коричневого кольору дверцята – завеликі для Аліси, але можна ж випити із спеціальної пляшечки… Чудасія…
Я повинна боятися. Ніколи не можна відкривати двері, які були за шпалерами, і які – господи боже – яскраві! Ніби додали кольору у налаштуваннях життя. Я простягаю руку і раптово перестаю бути сірою: у мене світло-русяве, із золотинкою, волосся, срібно-блакитні очі, трішки рожеві щічки, червоненькі повні губки. А попереду у мене чудасія. І зовсім мені не страшно.
І я відкриваю двері.
А там… зима. Ні, не так. Там Зима! Пухкі кучугури снігу ледь мерехтять під сонячними променями і тисячі маленьких райдуг танцюють перед очима. Темні, зелені ялинки, припорошені снігом, як цукром, ледь хитаються. Високі, вони не затуляють сонця, і я стою на порозі Зими, і морозне, терпке повітря сповнює мені груди. Я вагаюся, ніяк не можу знайти у собі рішучість ступити у цю картинку зимового спокою. Торкаюся лапи найближчої ялинки, і сніжинки, збиті моїм порухом, танцюють вальс переді мною, опадаючи на кучугури і здіймаючи нові райдуги. Небо таке чисте, ніби прозоре, ніби скляне, і воно бринить – тихенько, на грані почутого, так, що прислухатися – втратити мелодію. Ліс співає. Десь далеко чутно стукіт дятла, сніг ледь-ледь порипує, гілки ялинок позіхають. Не вистачає тільки кришталевих дзвіночків – як у дитинстві мі вішали на ялинку…
Легкий вітерець раптово піднімає пухкий сніг, і я чітко чую дзвіночки. Але звідки? Я роблю шаг уперед. Мороз пощипує за щічки, і вони стають іще милішими, яла мені не холодно, я у руденькому хутряному кожушку, ніби білячому, підходить до волосся і відтіняє білу шкіру – не бліду, а якусь трохи порцелянову. Деякі дівчата люблять засмагати до чорного, але я знаю – ще півстоліття тому за такий порцеляновий колір шкіри аристократки б віддали найліпші свої прикраси.
Я іду по снігу, мені здавалося, що сніг пухкий, як гусяча пірина, але йти досить легко. На мені чобітки на невисоких підборах – не червоні, але личать до кожушка. Чудасія…
Зима у коморі? А тепер з-за ялинки повинен вийти фавн, і я остаточно буду знати, що я у нарніі, і що я божевільна.
Але замість фавну я бачу маленьку хатинку, дерев’яну, якусь усю казкову – я ж у казці, якою іще бути хатинці. Смачно пахне димом, яких білим стовбуром виривається із димаря. Димом – ялинками. А ще свіжим снігом. Я піднімаюся різними сходами до дверей – масивних, таких надійних і водночас вишуканих, на мить зупиняюся біля порогу. Казка? Чи бувальщина?
Усередині палко нагріте повітря від багаття у комині, воно танцює і співає свою пісню, додаючи свої ноти до симфоніі лісу. Крісло, ведмедяча шкіра долі біля комину – ніби так банально… Невеликий стіл – дерев’яний, ніби грубий, але просто – справжній. Трохи шершаві дошки, вони пахнуть іще смолою і лаком, а ще пам’ятають наїдки – на столі таріль із фруктами і Читать далее...

Это цитата сообщения Иримед Оригинальное сообщение

Шьем шапку-ушанку с козырьком из меха. МК + выкройка

 

 Для шапки использован искусственный мех в качестве верха и подкладочный материал с утеплителем для нижнего слоя.

Но, если, скажем, для верха вы выбираете плащевку или другую непродуваемую ткань, а вместо подклада используете флис или тот, же искусственный мех, можете смело шить подобную шапку, используя предложенную технологию пошива.

Мастер-класс по пошиву шапки-ушанки здесь: 

http://shjem-krasivo.ru/novoe/master-klass-novoe/s...ushanka-iz-meha.html#more-3074

 

Выкройка шапки проста и состоит из двух боковых частей, одной средней части и козырька.

[показать]

Выкройку шапки-ушанки (размер по обхвату головы 56) вы можете скачать

отсюда:http://narod.ru/disk/33226976001/shapkaushanka.zip.html

Осень постепенно вступает в свои права, становится холодно, и мы подумываем о новых нарядах. "Солнышко" поможет вам быть самыми стильными и сияющими в этом сезоне! Только самые последние тенденции ждут Вас в нашем магазине!
Нас ждет осень в стиле ретро! Платья с широкими подолами, тонкие талии и платья А-образного покроя популярны как никогда. А поскольку с каждым днем становится все холоднее, время позаботиться о верхней одежде. В модном пальто прямого покроя Вы будете неотразимы!
Пастельные нежные тона и классические костюмы удачно подчеркнут вашу индивидуальность, именно потому они по-прежнему в тренде. Выберите прямую юбку мягкого розового или мятного оттенка, и этой осенью вы будете на высоте! А для смелых модниц наш магазин предлагает платья и пальто яркого красного цвета. Эксперты называют красный изюминкой этого сезона! не бойтесь яркого, ведь судьба вознаграждает смелых!Однако, не забываем в эту пору году и о тепле и комфорте. Именно потому новым акцентом осени-2014 станут свитера и гольфы с высоким воротом. Они удобны, отлично защищают нас от случайных сквозняков и разумеется, просто отлично подчеркивают Вашу красоту!
Мы делаем все, чтобы Вы оставались в центре внимания и сияли в любое время года!

Знову і знову упевнююсь, що люди незадоволені ЗАВЖДИ. У країні війна, сотні загиблих, "швидкі" не встигають відвозити поранених з аеропортів до госпіталів та повертатися за новими, а ви все сидите та критикуєте. Господи, невже ви думаєте, що коли ви вискажете своє "конче важливе" ставлення до ситуації під Іловайськом чи на аеродромі у Луганську, рашистськівійська повернуть додому і перестануть лупити градами оп нашим солдатам? Люди, відірвіть уже дупу від стільця, вимкніть монітор та робіть те, що належить, те, що можете. Відвідайте солдатів, віднесіть зайві 20 грн на ліки - думаєте, ви на електроенергію під час "важливих дискусій" витрачаєте меньше? Підіть допоможіть обладнати пункти захисту у вашому місті чи розчистити бомбосховище. Нехай усеце ніколи не знадобиться, але робіть хоча б щось. Перед монітором кожен полководець, стратег, політик. А що ти зробив, аби захистити свій дім? "В інтернеті хтось неправий" уже не прокатить, коли вони постукають до твоїх дверей.

Прозорі вранішні тумани помірно піднімалися вгору, і птахи уже співали оду сонцю, хоча сонячний диск ще не піднявся вгору. Аж ось він величаво виплив і, нарешті, осяяв стріху старенької хатини. Дід Слава нещодавно покрив її новим очеретом, відмовившись від сучасного шиферу.
- Очерет – то дух природи. Від нього і прохолода, і тепло, і пташкам є де селитися.
Дід сидів уже на призьбі, вистругуючи малому свистульку. Спав мало – сміявся, що за своє життя вже виспався, тепер можна і повартувати. Я вийшла на ганок, примружилася від яскравого сонечка.
- Бач, витанцьовує, - дід Слава кивнув на сусідський сарай, де над стріхою примостилося на трубі лелечине гніздо. – У них уже дитинчата, а все женихається. Кохання, бач…
Лелека стояв на одній нозі, вимахуючи крилами, і його дружина поглядала на нього, трохи вигнувши чорну шию. Кохання… У гнізді пищали малюки, і скоро, коли сонце підніметься високо, батько полетить шукати для діточок їжі, а мати розкриє крила, прикриваючи їх від пекучого сонця.
- Лелека на хаті – до щастя та багатства, - так говорив дід Слава нам, коли ми із сестрою були іще малими.
Я любила бувати тут дитиною, а тепер ось приїздила із Дмитриком – поки сестра працювала, я доглядала племінника.
Ранок вступив на землю, і селище сповнилося звичними звуками. Дмитрик нарешті виборсався з-під ковдри і в самій футболці вискочив до мене, пригорнувся.
- Дідусю, а що ви це робите?
Дід всміхнувся, простягаючи йому дерев’яну фігурку лелеки. Дмитрик щасливо засміявся і побіг до хати, де бабуся уже кликала його до столу.
- Де лелеки, там і діти, - підморгнув мені дід Слава, я аж знітилася.
Літо – славна пора, особливо коли тобі п’ять років, тобі не треба йти у садочок, машини не шумлять за вікнами, а бабуся наливає тобі свіжого молочка. А попереду у тебе річка і лани, і ліс, і можна ловити рибу чи метеликів чи просто лежати у траві і мружити очі. А дід Слава лагодить тобі велосипед, і тепер можна гайнути ген на той край села, аж до самого вигону, де пасуться коні, і стримить у полі жайвір…
- Дивися, Женю! Наш лелека рибку спіймав! Несе лелеченятам! – дзвінкий голосок, тоненький пальчик у небо.
Дмитрик кожного ранку бігав до сусідського паркану подивитися на лелек. Дід близько не пускав, бо налякає птахів, проте вчив їх поважати:
- Лелека – символ української оселі. Не можна не любити лелеку. Треба поважати птахів, поважати ліс і поле, пшеницю, річку, всяку дичину і комашину.
Він часто ходив до лісу із малим, вчив його відрізняти рослини, гриби, вчив правильно збирати лікарські настої, просто так траву рвати забороняв:
- Рослина – жива, і життя нам дає. Не можна просто так зірвати, не подумавши. Як зірвав, то повинна вона нести користь, аби не помирала даремно.
Не дозволяв нищити і отруйних грибів, хоча хлопчаки місцеві іноді бешкетували, то завжди їх зупиняв:
- Що для вас отрута, те комусь буде за манну небесну. Деякі тваринки лікуються грибами.
Все для нього було живе, і Дмитрик любив проводити із дідом час. Навчався розуміти природу і до всякої роботи лаштувався. А дід тільки всміхався у сиві вуса, погладжуючи русяву голівку малого. І все поглядав на лелечине гніздо, а його сяйливі сірі очі ніби промовляли: де лелеки, там і щастя.
Я вибігла у двір на гудок авто. Якраз сонце добігло до своєї найвищої точки літа, і вся природа завмерла, очікуючи на свято нечистої і вогняне безумство купальської ночі. На дорозі перед ворітьми стояла біла шістка. Водій сперся на дверцята, піднявши на лоба великі темні окуляри.
- Олеже, привіт! Що сталося?
Олег приїздив до мене сюди тільки у вихідні – працював у великій будівничій фірмі і мав перспективи, хоча і щойно закінчив університет. Дівчата із нашої вулиці, та й із сусідніх – а подекуди і молодиці – поглядали на нього і так активно пряли очима, що диву можна даватися, як ще не зіткнулися біля наших воріт, як не повбивали конкуренток. Проте Олег бачив тільки мене, відверто вишкіряючись, коли я натякала на його шанувальниць. Мабуть, вони думали, що я не заслуговую на такого хлопця: ладний, високий, атлет, м’язи так і ходять під сорочкою. Смаглявий, очі чорні, як нічне небо. Мабуть, про таких співають у піснях. А я маленька, нехай зграбна, проте худорлява, волосся у коси плету. Олег завжди мені казав, що я чудова, і тільки сміявся, коли вказувала на якийсь недолік.
Але сьогодні був четвер і не вечір. Стурбовані очі, суворі губи.
- А де дід Слава? – я відкрила йому ворота, і він загнав машину у двір. Вийшов, обіперся на капот.
- Із малим гуляє. А що таке?
- Та тут справи такі. У нас у фірмі велике замовлення, сьогодні під час наради розглядали майданчик під базу відпочинку у вашому селі. Викупили усю землю аж до вашого подвір’я, хочуть розбити тут парк чи щось таке. Дивіться, аби у вас не було проблем.
- І сусіди наші продали? Навіщо? До них і діти сюди приїздять, ніби усе нормально було, – я розгублено малювала пальцем квіточки на запиленому боці авто.
- Ну бач, криза ж… Усі шукають вигоди.
- Криза, авжеж. У душах та серцях, - дід Слава пройшов через Читать далее...

І коли ти їх [найдрібніші життєві дії] приймаєш, подібно як це зробив Мойсей, це впровадить тебе і твоє життя в постійну мандрівку до прекрасного майбутнього, надаючи твоєму життю вагомий зміст і напрямок.

Психологические игры: Сохрани на стене и играй с друзьями

1. Оживи сфинкса
Количество игроков: любое
Дополнительно: спички
Участники становятся (или садятся) лицом друг к другу. Задача первого — как можно дольше продержать на реснице спичку. Задача второго — держа руки на коленях (не делая резких движений и не крича), своими речами смутить "сфинкса", чтобы он быстрее уронил спичку. Потом участники меняются местами.
От частого проведения конкурс становится только интереснее. Пока "опытный сфинкс" держит спичку, "опытный смутитель" наговорит такого!!!

2. Убийца
Количество игроков: любое
Дополнительно: монеты
Игра предназначена для небольших компаний. Все садятся по кругу. Начинается игра с назначения ролей (жребием). Для жребия можно использовать монеты СССР достоинством в 2 и 10 копеек (они одинаковые по размерам и разные по цвету). Монеты берутся по количеству играющих. Среди монет одна должна быть другого цвета. Кому попалась такая монетка, тот убийца.
Сидящие по кругу обводят друг друга взглядом. При этом обязательно взглянуть в глаза каждому. Убийца в порядке, в каком считает нужным (выбирает стратегию), начинает "убивать" (встретившись с "жертвой" взглядом, моргает ей). "Убитый" громко объявляет:
- Убит!
Тот из играющих, кто заподозрил личность "убийцы", говорит:
- Подозреваю.
Но указать “убийцу” могут только двое подозревающих одновременно. "Убийца" считается раскрытым, если сразу двое подозревающих укажут на него. При этом, пока найдется второй подозревающий, первый может быть "убит".

3. Мафия
Количество игроков: любое
Дополнительно: нет
Все рассаживаются кружком, но не вплотную друг к другу. Выбирается один ведущий. Далее игроки тянут жребий, организованный ведущим. По результатам определяется один (1) комиссар Каттани, несколько мафиози (их ненамного меньше половины играющих) и добропорядочные граждане, коих большинство. Результаты жребия, т.е. кто кем оказался, необходимо сохранять в тайне.
Далее начинаются будни. Сначала день. Все сидят с открытыми глазами, пытаются угадать, кто же из них мафиози. Если кто-то признан таковым единогласным решением, то тут же приводится в исполнение наказание — человек выбывает из игры. Если консенсуса нет, то просто наступает ночь. Ночь. Все закрывают глаза. Затем ведущий объявляет о выходе мафии. Оставшиеся в живых мафиози открывают глаза и знаками (не голосом!) решают, кого они "убъют" сегодня. Закрывают глаза. Далее выход комиссара Каттани. Он прикидывает, кто же может быть мафией. Если угадал, то одним мафиози становится меньше, если нет, то выходит осечка. Далее снова начинается день.
Игра ведется до полной победы честных граждан или мафии. Замечания: комиссар Каттани — вполне добропорядочный гражданин, т.е. может быть казнен общим собранием или убит мафией. По ходу игры ведущий комментирует происходящее, сохраняя анонимность действующих лиц.

4. X-FILES
Количество игроков: любое
Дополнительно: нет
Эта игра очень интересна и, к тому же, поможет игрокам лучше узнать друг друга. Она очень похожа на игру "Города", в которой игроки поочередно называют города, название которых начинается на последнюю букву предыдущих наименований.
Игра заключается в том, что все удобно рассаживаются, и им предлагается любое слово. Затем один из игроков говорит слово, первым пришедшее ему в голову после того, как он услышал предложенное. Следующий участник называет слово, которое у него ассоциируется с предыдущим. Ассоциации довольно забавны и нередко вызывают вопрос: "Почему?", на что участник может либо объяснить ход своих мыслей, либо отказаться это делать.
Эта игра выявляет неизвестные ранее черты характера человека.