[490x242]
Настроение сейчас - сумне...

Я плакав. Плакав немов дитина. Смерть бабусі й дідуся я не пам*ятаю, батьки мої живі – здорові, домашніх тварин ніколи не мав, тож ця втрата була моєю першою. Це була тяжка втрата для усіх, хто добре його знав. В першу чергу для Анюти, але вона(така ніжна, така тендітна) вела себе надзвичайно мужньо. Вона, навіть, мене заспокоювала.!
Я плакав, що втратив друга, котрого почав цінувати за рік до того, як його нестало. Анюта казала, важливо те, що я всеж цінував його і, що я найкращий друг, якого лише можна уявити. Я її обожнюю, про кращу сестру годі й мріяти. Вона – це та людина, з котрою легше переживати найскладніші моменти.
Він змінив нас обох. Він змінив світ навколо нас.
Чи є у мене кращий друг? Так, є. Він подарував мені кращого друга,Він показав мені, що це моя кров – моя молодша сестра. Він завжди буде нашим єдиним кращим другом. Він завжди буде.



P.S. Розплющ очі. Поглянь. Ось він. Ось, дивися. Ну невже ти не бачиш? Ось тут, прямо тут. І ось там теж, і ось тут, і там , і там і з того боку також. Ти що, й досі не бачиш? Невже ти не розумієш, що він повсюди, куди б ти не погялнув, куди б ти не пішов? Він завжди буде поруч з тобою. Він завжди буде в тобі...

[500x375]
Настроение сейчас - важко....

З тієї миті мій шкільний приятель став для мене найкращим і найдорожчим другом у світі і хто цього не розуміє, той ніколи не мав справжніх дрцзів, або сам другом бути не вміє.
За час навчання в одинадцятому класі ми вдвох витворили чимало божевільного і деколи навіть протизаконного. Пліч-о-пліч ми вчилмся ризикувати усім і цінцвати життя, кожен його день, кожну його мить. По закінченню школи незважаючи на усі його вмовлення, на усі молитви і благання моїх рідних, я все ж нікуди не вступав. Я боявся, що універ забиратиме мій час, котрий по-праву належав божевіллям мого братчика.
Ми й далі продовжували біситися і жити в усі легені, але нашу чоловічу компанію розбавила моя молодша сестра Анюта. Він їй дуже подобався, та й вона йому також... Певно, саме тому він намагався уникати її поглядів, дотиків, ігнорував будь-які прояви уваги з її боку. Анюту це дуже ранило.Звісно ж вона не знала про лейкемію. Спочатку, не знала... Та все ж почуття, чи то тяга перемогла його принциповість і бажання захистити Анюту від болю втрати... Якось, він розповів мені, що після стрибків з парашутом вони вперше поцілувались. Він казав, що то був найчарівнніший момент в його житті. Після того, мій друг почав часто зникати десь у місті, що зовсім не було на нього схожим. Разом з ним зникала й Анюта .Вона була в нього закоханою, вона була щасливішою. Їм було добре разом, а мені було приємно це бачити. Ми просто жили і насолоджувались теплими днями. Так минало літо.
Якось, звідкилясь повертаючись, я помітив Анюту на дитячому майданчику, що у нашому дворі. Через височенні, розлогі вічні каштани він був завжди затіненим іна ньому, здається, ніколи не бавились діти. Тихішого місця годі було й уявити. Вона сиділа на одній з іржавих качель і плакала. Плакала, міцно стиснувши кулаками, що ті аж побіліли. Плакала, не намагаючись стримувати сльози. Коли я підійшов до неї, вона кинулась на мене з обіймами, з кулаками із прокльонами. В той день Анюта мене ненавиділа за те, що увесь час я мовчав. Він усе їй розповів. Каштани жовкли, їх маленькі каштанчики градом сипались вниз і мертвимкамінням застрягали у вогкому піску дитячого майданчика, все це ставало пестерпним. Так розпочиналася осінь.
Його поклали в лікарню. Я ненавидів лікарні. Вони обіцяли зробити все, що в їх силах, та не робили й половини. Я ненавидів лікарні. В них гасли люди. Я ненавидів людей. Часто вони самі винні у своїй смерті. Ми приходили до нього щодня. Анюта взагалі, майже оселилась в тій лікарні. Потім, батьки забрали його додому. Ми постійно до нього навідувались... А потім, потім він аборонив нам приходити. Майже два тижні потому - двадцять сьомого грудня його нестало.

Настроение сейчас - підривне)

Це перша частина розповіді яку написала моя подруга з курсів журналістики, та інету в неї нема... от і я виставила... Прошу коментарів!


Кращий друг


-Пообіцяй мені, що нікому не розповіси про те, що зараз почуєш.
-Ой, та невже тут щось важливе, чи може... гріховне... я ж...
-Ні, ти просто пообіцяй і все.
-Ну добре, добре – Обіцяю
-Ну тоді слухай. Пам*ятаєш, ще у шостому класі я дуже багато хворів?
-Ну?
-А пам*ятаєш, півтори роки тому ти знайшов у моїй кишені якісь таблетки?
-Ти про ту наркоту? Ну хто в своєму житті цим не бавився? Хи-хи... Я тебе не засуджую, бо й сам н..
-То була не наркота.
-Ну аякже ж.
-А ти ніколи не проводив паралель між тією купою таблеток, котрими, доречі, й зараз набиті мої кишені і моєю хворобою в шостому класі?
-То ти що, хворий? Це і є та страшна таємниця?
-Я боявся, що ти мене не зрозумієш. Вибач, більше тебе не затримуватиму.
-Стій, ти куди? Я-я, я не хотів тебе образити. Цей, я вибачаюсь... Не йди я не, не думав що ти образишся. Коротше, не злися, я дурень і я тебе слухаю. А що, якась серйозна хвороба?
-Угу. Є трохи... У мене лейкемія.
-Є. Ух блядь! І-і ... що, щось ... ну я незнаю, ти ...що вже дуже хірово?
-Хіровіше небуває. Але ти, друже, не впарюйся, до кінця одинадцятого дотягну. То ти нікому не скажеш?
-Ні, я не, цей, можеш не турбуватись, я нікому не скажу. А ... а ти давно дізнався, що це саме воно?
-Наприкінці восьмого класу. Ще тоді у мене зізрів план, але ніяк не вдається його реалізувати. Ось, що я хоті , щоб ти мені допоміг у цьому. Але не з жалю, не хочу щоб мене жаліли. Тому, власне, саме до тебе я й звернувся. То як, я можу на тебе розраховувати?
-Якщо це щось цікаве, то стопудово!
-Повір мені, цікавіше не буває. Коротше, той мій план заключається в тому, щоб встигнути покуштувати у цьому житті як умога більше. А часу у мене залишається все менше – цим літом менезатягали по лікарнях. Коротше, загинаюся я, братчику... Для втілення мого плану мені потрібен напарник.
-То ним буду я, вірно?
-Ага. Ну звісно ж, якщо ти не передумав ...
-Нів*якому разі, братчику, тепер вже точно не передумаю! То чим займемось для початку?

Слушать этот музыкальный файл

[699x536]
Настроение сейчас - smile)

Вірш мого колишнього хлопця.... нещодавно знайшла в себе...

Ты, маленькое лживое стерво
Ты очень долго портишь мне нервы
Ты мою кровь уже допиваешь,
Но чъю ты кровь пъёшь
Наверное не знаешь
Меня укусил вампир,
Как будто все красики потерял мир...
Багровый крови брызг -
Её довольный визг
Но я не стал упырём
Гуляю, кусаю и ночъю и днём
Мы никогда не будем вдвоём
Ведь однажды друг друга убъём...
Наши зубы в крови
В ожидании любви
Людей будут преследовать страх и муки
Наша жажада крови и просто от скуки
Людей убиваем за шею кусаем
А так же пытаемся вот так выживаем.
20.11.07


Тоді мене він ще не знав, а розійшлась я з ним саме через от такі речі.... Через бажання лізти туди, куди людям дорога зачинена...
Магія, Кров... Сатаністська музика.... Таке треба робити? як ви вважаєте людина з нормлальною псиікою буде таке писати?

[500x284]
Настроение сейчас - Нога.. вона болить...

"Это не возможно" - сказала причина,
"Это безрассудно" - заметил опыт,
"Это безполезно" - отрезала гордость,
"Попробуй" - шепнула мечта!

[485x394]
Настроение сейчас - ВЕСЕЛЕ)) НОГА ЗЛОМАНА))

Це написала моя подруга. Тому і кацапською мовою... Та всеж таки це варто прочитати...


Я стою на краю... я опустела. Мне смешно и грустно. Я глупая. Я малолетка. Я влюбилась. Я не могу забыть. Мир жесток. Люди черствы. Любовь яд. Друзья неностоящие. псевдолюбовь. Траблы. Нервы. раны. Смех. Алкоголь. Раздумъя. Подруги-змеи. Мальчишки непостоянные. Школа гавно. Уроки жесть. Оценки ужос. Мама - злая. Траблы. Траблы. Траблы. Алкоголь. Допинг. Субкультуры. Разборки. Кровь. Вены. Ресницы. Вечная зима в душе. Депресия. Страх. Мигрень. Псевдострах. Ненастоящий мир. Люди без души. Звери. Маразм. Причина. Гламурные суки. Суровые готы. Моногамность. Полигамность. Ссоры. Связки. Дневник. Слёзы. Мир уже умер. Я ещё живу.

P.S. ЭТО ЕЩЁ НЕ КОНЕЦ...


ИМЕЮ СВОЮ ТОЧКУ ЗРЕНИЯ!!!

пОХУЙ
100 % ДУРА!

МАНЕРНОСТЬ - ЭТО ГЛУПО...




вИСКАЖІТЬ БУДЬ-ЛАСКА ВАШУ ДУМКУ З ПРИВОДУ ЦЬОГО...

[604x453]
Настроение сейчас - ......важко......

Випиваючи пляшку пива нам стає легше думати, і ми забуваємо про глобальні проблеми... Беручи пляшку шейка в руки нам хочеться кудись лягти, після того як її випив...А от коли ти вже береш та починаєш змішувати портвейн за 6.50 з пивом настає жах!

Ніхто не думав що от так все закінчеться... В процесі вживання алкоголю було весело, смішно... Ми йшли разом за останьою пляшкою.. Далі він обійняв... Далі поцілував...(це ще й зняли на відео і сфоткали). Потім взяв за руку, і повів кудись... Я довірилась, пішла.. Цілуав.. Обіймав... Говорив, що зустрічатись будемо! Навіщо??



Далі йому стало погано... Я була поруч.. він стругав... я витирала все сиділа, тримала його довге волосся... Цілувала... Намагалась допомогти.. Довела до його 29 квартири.. Звичайно стан у нього був жахливий, та ліпше вдома ніж на вулиці... Я трималась.. Хоч пили ми однаково.


На наступний день я з ним поговорила... І почула "я був п*яний, дякую за все... В мене є дівчина!" як це боляче.. важко... як можна так?

Невже це аргумант?? дівчат було багато, та лише зі мною він провів весь вечір!! мене він цілував! мене обіймав!! мені пропунавав зустрічатись!!


Я дурепа!
Я повірила!

Слушать этот музыкальный файл

Слушать этот музыкальный файл

Это цитата сообщения DoctorAnn Оригинальное сообщение

Для тех, кто не в курсе, и просто так)))



Ну вот собсно они, Lacrimosa... Мой самый-самый любимый клип и песня))) Der Morgen Danach - называется)))

[413x650]
Настроение сейчас - ой.. без коментарів...

Всі ми чогось бажаємо, хочемо, мріємо. Але, чи не помічали ви, що зазвичай люди хочуть саме того, ще не можна, чогось забороненого, недосяжного! А хто забороняє нам це хотіти? Правильно, ми самі. Ми створюємо собі рамки, заборонення, і заганяємо нас самих в ці рамки! О-О-о-о-о як це хуйово! Спочатку ти дуже довго картаєш себе за скоєне, потім дорікаєш собі за це, шукаєш якихось пояснень... Ще не почавши виконувати заборонену річ, але тільки зрозумівши, що виникла така думка, ти починаєш себе грузити, а потім в МОМЕНТ ВИКОНАННЯ забороненого, ти ніби підносишся до небес!!!! Летиш!!!! Кричиш!!! Отримуєш кайф, від того що це не можна, а тИ РОБИШ!!!! можна з глузду з*їхати від цього задоволення! А потім ти розумієш, що цьому прийде кінець, як і всьому навколо, рано чи пізно... Від цього стає знову хуйово, а потім думка, що це останній такий момент, заставляє тебе поринути та віддатись йому повністю, і ти починаєш насолоджуватись їм як нічим іншим... Це неймовірне відчуття, де весь час домінує позитив, а потім негатив, де є баланс між тим і тим... Неймовірно передати... Та кожен хоч раз це відчував... Хочу!!!! ХОЧУ ЗАБОРОН!!!! ХОЧУ ЇХ НАРУШАТИ!!!! ХОЧУ!

Слушать этот музыкальный файл

Настроение сейчас - нудне....

Кожна людина хоче бути індивідуальністю, та особистістю, всім не подобається перспектива бути такими ж як усі. Зараз стало не актуально ходити за натовпом і співати однакові пісні, адже це «стадне почуття». Натомість ми бачимо кожен день таке, що вражає оточуючих все більше і більше. Неформали були у всі часи, і цим самим виражали свою особистість, свій внутрішній світ, свої погляд на життя. В наш час це бажання бути не таким як всі, стало просто безмежне. Та нажіль ці люди які віддають дань моді, не розуміють, що вони навпаки такі самі як і всі, і гублять свою особистість в цьому бажанні відрізнятись.
Один давній анекдот каже:»Заходи новый руский в ресторан и видит там неформала за барной стойкой, у которого очень много проколов и всей неформальной атрибутики. Подходит к нему и спрашивает:
-А зачем вот это надо? - показывая на его цепь.
-Ну чтоб хоть как-то отличаться. – отвечает неформал.
-А это кому надо? – задаёт вопрос показывая на пирсинг.
-Ну, тоже чтоб хоть как то выделяться.Новый руский не долго думая говорит:
-Мозгами,мозгами выделяться надо!»
Подумавши приходиш до висновку, що то правда.... Та невже не можна знайти альтернативних способів щоб не бути схожими на «інкубаторів». Забагато бажання бути оригінальним, і це перетворюється на звичайне посміховисько, єдина думка, яка виникає, коли бачиш таких людей це – «Цирк поїхав, а клоуни залишились».
Народ давайте не будемо
*обвішувати себе ціпками, як собаки
*купувати однаковий одяг в однакових магазинах
*слухати однакову музику
*поголовно ставати неформалами
*закохуватись в однакових акторів та співаків
*їсти однакову їжу
*казати однакові фрази "тіпо", "капець", "ти гоніш", "да ти що", "ніфіга", "чуваки", "тіпочки", "пацики", "тьолочки", "чел", "мучачіки"...
*пиздити один одному морду
*курити однакові цигарки, бо це "тіпо модно"



І ще купа прикладів...


давайте будемо відрізнятись хоча б своїми щоденниками....

[350x500]

Слушать этот музыкальный файл

Слушать этот музыкальный файл

Слушать этот музыкальный файл

[700x537]
Настроение сейчас - ранішне)

От ми прокидаємось...
Хто що робить щоб почати день кайфово?
Саме для мене оху*нний початок дня, так то зробити мак-кофі, та піти покурити на балкон) Прикро, що кинути не можу.. чи просто не хочу.. Можу не курити по 5 днів, а потім знову почати...
Але от такі охуєнні початки дня бувають рідко... Коли мама зранку йде, і я сама залишаюсь...
Зазвичай мама починає вияснювати стосунки з самого рання, і тоді я вся у сльозах вибігаю з хати...


Вийти з хати треба з грошима в кишені, і відчути, що ти маєш гроші.. Бо якщо ти виходиш з буднку з гривнею у кишені, то то таке відчуття, що ніби ти гола вийшла!


Далі головне не забути ПОЧИСТИТИ ЗУБИ, бо потім від тебе люди шарахаються, особливо ті з якими ти сидиш за однією партою) І взагалі приємно відчувати присмак м"яти у роті...

Ненавиджу їсти зранку... Воно так тупо, ще й те гімно, яке мені дають.. (але не буду скаржитись, бо комусь взагалі нема чого їсти, тому не буду називати їжу гімном.Вибачте) Але мама каже зранку треба їсти щось молочне.. даю мені сир(творіг) зі сметаною та медом.. Ну не можу я таке зранку їсти! молочка можна попити(я справжня корова, тільки вони молоко дають, а я п"ю)

Далі я дуже люблю звечора запланувати, що одягнути, але це так фігово, вставати, і розуміти, що те що ти вибрала хуйове! І ти в ньому як корова смажена( І починаєш знову щось вибирати, в резуьі не втигаєш, і тому приходиться одягнути що попало (( І взагалі худим дівчатам пощастило.. Вони у всьому гарно виглядають.. а нам треба фантазувати)

ну що ще? Мабуть успішно доїхати, бо у транспорті можуть ТАК зіпсувати настрій, що жити взагалі перехочеться... нащастя я їду до школи з батьком(дуже хуйовим), бо він малу везе до школи і мене тіпо "по путі"... Але коли мала не їде, приходиться самій)) Простояти в кілометровій черзі, потім так і не отримати сидячого місця, і їхати як "шпроти в банці". Людям з високим зростом пощастило) А от мені стояти і нюхати всі дупи)) Ой як же це хуйово(

Позитив має бути зранку в тому, що коли ти виходиш з хати і бачиш зелену травку, чи осінні золоті листочки на землі, чи може перший сніг, який рипить під ногома, коли ти йдеш.. це офігенно! І так виходить що ти просто посміхаєшся сам собі) А це так корисно. особливо зранку... Тому люди висновок усьому цьому, ПОСМІХАЙТЕСЬ!!!


:) :) :) :) :) :) :) :) :0 :0

[590x480]
Настроение сейчас - феееееее

Життя це така ху*ня, яка весь час нас чимось підйобує... Індо можна пертись до упаду (це саме я робила сьогодні) Іноді, зазчвичай після гарного оху*нного настрою наступає повний пісимізм( От сміх це така херня від якої плющить як укурену)) від усього підярд.. А потім болить живіт) от невже це не під*об природи? Чому не може бути просто класно весь час? Чому я маю поржати, а потім помирати від того кайфу який я отримувала, коли сміялась? А чому коли відбувається якийсь позитив, то потім наступає така херня, яка перекриває все?
Чому доля сповнена ху*ні?
Чому життя під*обує?
Чому я не фея?
Чому я не можу дотягнутись до сонця?
Чому я не можу спати з ким хочу?
Все... іду в ігнор.... життя хуйня! Йдіть на хуй!! я фея!

[436x699]
Настроение сейчас - якась я вимотана....

от і настав цей чарівний жіночий день) який також дуже попсовий, і завжди проходить однаково)

По-перше я завжди перед цим днем розхожусь зі своїм хлопцем... І знову сама)


По-друге ходиш по Києву і дивишся на парочки, яки цілуються усюди(якби в мене було з ким, я б теж цілувалась)


По-третє - квіти... мені хочеться їх) Тільки ромашок.... багато... А не попсових троянд чи тюльпанів... Та проблема в тому, що, де ти зараз знайдеш ромашки? а також, хто мені їх подарує?

* Звичайно є тато(та він лох, навіть мамі квіти ніколи не дарує),

* потім є брат... Та
йому дарувати квіти мені)) нема сенсу) бо він навіть свою маму ніколи не вітає... Хоча йому вже 15)

* ну і друзі... Та хто з них сьогодні про мене згадає? Ну хто? Навіть повірити не можу, що хтось хоч смс-ку напише... Хоч хтось згадає... Та було б приємно)


Потім я встигла відвідати концерт Ірени Карпи за той час коли я була відсутня в неті) Її фотки обов"язково виставлю)


Далі я встигла закохатсь... Звичайно кохання безвідповідне, і тому мені дуже прикро(( Та і в цьому говні можна знайти щось цікаве.. Щось приємне, бо відчуття кохання то річ дуже рідка... І мені навіть стало цікаво кохати))

Навіть не знаю, що за херню ще написати)

Ну була ще в школі чотири рази) замість п"яти)

Піду завтра на секонд з подружкою) Незнаю, що я від нього очікую, та щось))

А ще я відвідала кінотеатр) З трьома подружками дивились фільм "Сафо" ... це кайф) Та ще й подружки були найкращі для цього фільму... одна три місяці зустрічалась з дівчиною, а інша місяць, а третя просто хоче поцілуватись з дівчиною))
І я... Яка вже цілувалась з купою дівчат)Навіть всіх не зможу пригадати))

Люди не коментуйте... Тут написана повна херня... Попсова... Банальна.. просто розповідаю херню) Це мені так стало хуйово... на душі тупо...