Сьогодні знов сіре небо, наче в очікуванні дощу воно мовчить ...  Лише в одному місці я почуваю зараз себе, сидячи під теплую ковдрою й насолоджуючись теплим чаем... Підпалю свічку яка пахне китайским кавуном і воно наповнить мою кімнату теплими почуттями. Як хочеться щоб зараз пійшов дощ, щоб сидячи на підвіконні задивлятись на краплини що минають і падають на землю, із плескітом розбиваючись. 
Не таке в же небо і сіре десь біля горизонту воно набуває бразолійного кольору, і десь фіолетуватих відтінків, але все ж таки воно не гріє, так як гріють цвітущі сади сакури у травні  в Ужгороді, чи поля ірисів в Казантипському заповіднику в квітні. Хотілось щоб пішнов літній дощ щоб вийти на вулицю і омитись краплинками, але ж зараз зима.
Зима це холод, як зовнішній так і у серці. Тільки зимою ти починаеш розуміти саму самотність. Бути самотнім іноді навіть корисно, але це дуже ... дуже... навіть не можу описати... 
Іноді, тільки закриеш очі і подумаеш замріяно, аж на серці весна, а потім відкриеш повіки і знов. Знов те саме.
Ех, як хотілось би щоб зараз линув дощ...
Щоб хтось сидів поруч у кімнаті, щоб ця самотність зникла,а замість неї розквітли лілеї...
 [506x338]
 [506x338]