15 серпня 2010 р. після матчу «Арсенал» (Київ) – «Волинь» (Луцьк) стався найбільший збройний напад, скоєний ультраправими у столиці. На 30 уболівальників «Арсеналу» напали 50 неонацистів з числа фанів столичного «Динамо». Масова бійка на ґрунті ідеологічної ворожнечі сталась між стадіоном ім. Баннікова і метро «Палац Україна». Інцидент виходив за межі футбольних сутичок: нападники були озброєні ножами, кастетами й великим газовим балоном для розгону вуличних демонстрацій; викрикувались гасла «Хайль Гітлер» і «White Power»; звалених на землю жорстко добивали. В ході бійки ультраправі здійснили замах на убивство – одному з лежачих фанів “Арсеналу” нанесли 2 ножові удари в грудну клітину, а потім перевернули, щоб нанести удар в спину. Удар зачепив легені, що змусило прооперувати хлопця. Інші жертви нападу отримали опіки обличчя від перцевого газу і черепно-мозгові травми. Ще одного доставили до лікарні з вибитими зубами і втратою пам’яті. Одразу після сутички затримано 4 (за деякою інформацією 6) нападників, в одного з яких виявили скривавлений ніж і вибиту кисть руки. Печерське РУВС не бажає відкривати кримінальну справу й заперечує ідеологічне підгрунтя: нацисти прийшли, щоб показово “покарати” усіх осіб, які відвідують фан-сектор вільний від фашизму.

Неонацисти

З інтернет-джерел підтверджується, що серед напад організувала ультраправа фанатська «фірма» з символічною назвою «Terror Family». Наявність стійкого об’єднання і незаконний характер діяльності дозволяє віднести “фірму” до злочинного угрупування. Серед них – активні неонацисти, що притягувались до кримінальної відповідальності. Завдяки їм на фан-секторі «Динамо» з’являються свастики та кельтські хрести. Зразком для наслідування вони вважають ультраправих фанатів італійського «Лаціо», переймаючи скандування типу «Дуче». На ряді їхніх сайтів одразу з’явилось повідомлення про напад на 60 (!) антифашистів. Частина цих повідомлень була видалена. Зваливши на землю антифашистів, неонацисти нанесли особливо жорстокі травми кільком людям за допомогою ножів та тупих предметів, коли для цього не було жодної необхідності. Ультраправі “динамівці” ненавидять будь-яких уболівальників, які не сприймають фашистської ідеології.

Фанати «Арсеналу»

Столичний «Арсенал» лишається єдиним в Україні клубом, фанати якого заявили про свої антифашистські погляди. Це призводить до протистояння з уболівальниками всіх інших клубів, оскільки серед них домінують неонацисти. Нерідко «арсенальці» ставали жертвами збройних нападів, однак цей випадок безпрецедентний. На останньому матчі фани розгорнули банер на підтримку російських антифашистів, заарештованих по справі щодо "погрому" Хімкінської міськадміністрації . На банері було написано «Свободу Леше и Максиму», окрім того лунали гасла «Сажайте дерева, а не наших друзів» . Навіть усвідомивши, що бійка з озброєними опонентами невідворотна, антифашисти не застосовували зброї або підручних засобів.

Міліція

Найбільше вражає поведінка правоохоронців в даній ситуації. Одразу після закінчення матчу, два автобуси міліції (у т.ч. автобус «Беркуту») залишили стадіон, очевидно зваживши на неагресивність волинських фанів. Загрозу напади з боку фанатів «Динамо» правоохоронці проігнорували, хоча такі інциденти траплялись. Тим не менше, після бійки було затримано від 4 до 6 неонацистів, в одного з яких був скривавлений ніж і вибита кисть руки. Однак міліція поспішає відпустити підозрюваних і стверджує, що поножовщина мала побутовий або договірний (!) характер.

Але найстрашніше те, що зараз міліціонери Печерського райвідділку відмовляються порушувати кримінальну справу навіть за фактом ножових поранень. Міліція відмовляється приймати заяву про злочин, тому що… потерпілий, знаходячись у стані афекту, не може назвати, з ким він прийшов на футбол. Однак справа мала бути вже порушена за ініціативи міліції, адже злочин є тяжким – замах на убивство з прямим умислом! Підставою також мало слугувати повідомлення міліціонерів, які затримали підозрюваних на місці вчинення злочину або з поличним (п.2 ч.1 ст.97 Кримінально-процесуального кодексу).

Іншому потерпілому, у якого зафіксована часткова втрата пам’яті, міліціонери влаштували допит без дозволу лікаря. Вони вдавались до крику і психологічного тиску й наполягали на тому, що бійка відбулась «за згодою сторін».

В обох випадках вбачається бажання міліціонерів зам’яти справу і приховати її ідеологічний підтекст. Влада не хоче визнавати, що в Україні існують неонацистські банди, які фактично в центрі столиці організовують масові збройні напади. Антифашисти обіцяють залучити широкі кола громадськості та підняти питання перед Уповноваженим з прав людини з метою зупинити нацистський терор.

Джерело

http://livasprava.info/content/view/2283/1/

"Используй то, что под рукою, и не ищи себе другое..."

Прекрасними новинами (реєстрація на сайті безкоштовна) нас радує знамя міровой буржуазії Файненшл Таймс! Вічно живі ідеї чучхе підказали нам, що робити, коли треба буде віддавати МВФ борги.

Щойно український уряд пообіцяв підвищити ціни на газ для населення вшестеро і заставити жінок працювати на 5 років довше раді получєнія бабок от МВФ, як народний депутат Василь Хара, автор проекту Трудового кодексу і невтомний ловелас , проявив недюжинну смекалку. "Не все, что прописано в меморандуме будет выполнено: мы были вынуждены пойти на хитрости, чтобы получить займ, а потом уже объяснять Фонду, почему это их требование будет выполнено не так, а это – вообще не будет. Например, повышения пенсионного возраста не будет, потому что этого не было в программе Виктора Януковича", - успокоїв сограждан хітроумний стратег.

Но даже якщо візантійська інтрига удасться, получені дєньгі все одно прийдеться оддавать. Между прочим, Україна серед боржників МВФ уже щас на другому місці після Румунії. Так вот, у цьому екстреному случаї нам допоможе передовий опит КНДР. Мудре руководство цієї страни намедні предложило Чехії виплатити частину державного боргу корнем женьшеня!

Чехословаччина ще за часів Жидокомуни (страшні часи, які вітчизняні патріоти і сьогодні згадують із страхом та огидою - Л.С.) постачала корейцям грузовікі, трамваї і продукцію важкого машинобудування. Благодарні корейці, катаючись на чехословацьких трамваях, не забули, шо остались должни десять мільйонів баксів. І вот настал час расплати: в щот 5% долга Страна Утренней Свежесті предложила чехам 20 тонн полєзного растєнія. Між іншим, північнокорейський женьшень дуже котірується в східноазіатських країнах, отлічаясь особой заборістостью.

Я думаю, це прекрасна ідея. Наш уряд, наприклад, уже станом на сьогодні висить МВФ 12,66 мільярдів доларів. В щот етой сумми ми цілком можем відправити Домініку Стросс-Кану баржу цілющого вкраїнського укропа.

Можна, кстаті, сформіровать железнодорожний состав, гружоний вишиванками (буковинськими, з бісером!). Або, опять же, розплатитися глечиками і прочими "унікальними старожитностями" - їх можна реквізірувать у депутатів і чиновників вищих рангів, які їх були змушені з ентузіазмом пріобретать на всяких ярмарках під час президентства Віктора Андрійовича Ющенка. Все одно тепер валяються на чердаках дач в Кончі-Заспі - а так службу отєчєству сослужать!

Блог автора

По темі:

Новая долговая программа команды профессионалов



В ПР заговорили об очередном повышении цен на газ осенью

Стабильная нестабильность

«Долгая Депрессия»: Интервью с Карлом-Хайнцем Ротом о мировом кризисе

Работай или сдохни

Европа – больной человек планеты

"Глобальному капитализму остается, в лучшем случае, еще лет 20"


http://livasprava.info/content/view/2274/1/

Жизнь и смерть Фрица Тойфеля

6 июля в возрасте 67 лет в Берлине скончался Фриц Тойфель – один из самых известных участников студенческих протестов 1960ых гг. в ФРГ.

Фриц Тойфель родился 17 июня 1943 г. в Ингельхайме-на-Рейне. Он был шестым ребенком в семье служащего химического концерна. У отца Фрица была «броня» от фронта – его работа считалась важной для оборонной промышленности. Лишь в самом конце войны Тойфель-старший был призван в «фольксштурм». Впрочем, глава семьи успешно избежал всех неприятностей и в 1946 г. семья перебралась из французской оккупационной зоны в швабский городок Людвигсбург, где прошло детство Фрица. В гимназии Тойфель считался хорошим учеником, к тому же он проявлял религиозное усердие и даже вступил в Христианскую ассоциацию молодых людей. Лишь после окончания школы Тойфель порвал с церковью, поскольку узнал, что священники благославляют оружие бундесвера. В те годы он начал больше интересоваться политикой. Впоследствии он вспоминал, какое сильное впечатление на него, тогдашнего абитуриента, произвели судебные процессы над надзирателями концлагерей, проходившие в 1963 г. в соседнем Штутгарте и во Франкфурте. Тойфелю бросилось в глаза сходство между судьями и подсудимыми – и те, и другие были в «третьем рейхе» покорными исполнителями приказов. Поэтому и мягкое обращение с бывшими палачами в зале суда, и весьма мягкие приговоры не выглядели удивительными.


В политическую деятельность Тойфель включился вскоре после того, как приехал в Западный Берлин в 1963 г. изучать в Свободном университете германистику, публицистику и театроведение. В зимний семестр 1965/66 гг. его тогдашняя пассия привела Фрица в Социалистический союз немецких студентов (ССНС). Как раз в это время в берлинской организации ССНС начало расти влияние антиавторитарного крыла во главе с Руди Дучке и Берндом Рабелем. Уже в 1966 г. Тойфель участвовал в громкой акции протеста – ССНС и студенты из африканских стран сорвали показ расистского фильма «Прощай, Африка». Кинотеатру был нанесен урон в 10 тысяч марок – в негодность пришли экран, занавес и кресла, к тому же студенты выпустили в кинозале принесенных с собой мышей. Фильм был вскоре снят с проката.

Тойфеля привлекала перспектива использования провокационных акций, он призывал отказаться от планов на карьеру и моногамных отношений – революция должна была начаться с изменения повседневного быта. В ССНС стали созревать планы создания коммуны, в которой должны были быть стерты грани между политической деятельностью и личной жизнью. В то время как для Дучке и Рабеля, главным было построение на основе будущей коммуны эффективной политической организации, для их главного оппонента, бывшего ситуациониста Дитера Кунцельмана важнее было создание новой личности, своего рода революционное самосовершенствование. Тойфель встал на сторону Кунцельмана, тогда как наиболее авторитетные деятели ССНС дистанцировались от «коммунарского» проекта. «Коммуна I» возникла в начале 1967 г., в нее кроме Кунцельмана и Тойфеля вошли Ульрих Энценсбергер (брат известного писателя Ханса Магнуса Энценсбергера), Дагрун Энценсбергер (бывшая жена Ханса Магнуса) с девятилетней дочерью, писатель Детлеф Михель, а также Фолькер Гебберт, Ханс-Йоахим Хамайстер, Доротея Риддер и Дагмар Зеехубер. Коммунары жили в пустующей квартире уехавшего в США писателя Уве Йонсона без ведома хозяина. Некоторое время коммуна также парралельно использовала квартиру Х.М. Энценсбергера.

Поначалу главным занятием коммунаров был усиленный самоанализ, при этом Кунцельман выступал негласным лидером, требовавшим от коммунаров все больших усилий по изменению сознания и бытовых привычек. Нервные срывы были не редкостью среди коммунаров, к тому же состав коммуны стал меняться, на смену выбывшим членам приходили новые, и Кунцельману становилось все сложнее удерживать ведущую позицию. Тойфель выступал за начало акций, которые принесут общественный резонанс и внутреннюю консолидацию. Коммунары стали готовиться к протестам в связи с прибытием в Западный Берлин вице-президента США Хуберта Хамфри. 5 апреля 1967 г. полиция ворвалась в «Коммуну I» и арестовала коммунаров, обвинив их в подготовке к терракту. Как выяснилось позже, квартира Йонсона, жена которого подозревалась в связи с чехословацкими спецслужбами, прослушивалась американцами. Те в свою очередь дали сигнал берлинским властям. Газеты правого концерна «Шпрингер» поспешили сообщить, что коммунары хотели взорвать Хамфри бомбой, полученной в китайском посольстве в Восточном Берлине. Но на поверку взрывматериалы оказались пудингом, мукой, йогуртом и парой дымовых шашек: коммунары хотели закидать Хамфри продуктами питания. Прокуратура вынуждена была отпустить всех задержанных, хотя судебные разбирательства по «пудинговому делу» продолжались вплоть до 1977 г.

Скандал, связанный с выдуманной бомбой, привлек к коммуне внимание общественности. В ФРГ ходил анекдот, что коммунары хотели закидать Хамфри напалмовыми бомбами, в отместку за то, что американцы Читать далее...

Вопреки всем сценариям и прогнозам польская левая неожиданно вышла из комы.

Главной сенсацией прошедшей весной и летом за Бугом президентской компании, казалось, будет сам факт второго тура. На старте выборов кандидат от либеральной Гражданской Платформы, Бронислав Коморовский, напомним, имел 53 процента поддержки, что, казалось, гарантировало ему победу уже в первом раунде. Его главный конкурент Ярослав Качинский - брат погибшего под Смоленском Леха Качинского, представитель консервативной партии Права и Справедливость (PiS) мог рассчитывать только на 20-25 процентов избирателей. Однако буквально за два месяца Ярослав сумел сократить разрыв до нескольких пунктов.

Однако самый большой сюрприз на выборах преподнёс не Качинский, а 35-летний Гжегош Наперальский, кандидат от Союза Левых Демократов (SLD). В первом туре Наперальскому отдали голоса 13 процентов голосов, пришедших к урнам избирателей. Такой прыти от левых, сторонники которых в итоге решили судьбу выборов, никто не ожидал.

В последние годы Союз – формальный наследник Польской объединенной Рабочей партии (PZPR), на глазах сдавал былые позиции. Золотые времена потскоммунистов окончились приблизительно в 2005-ым. Тогда на выборах в сейм партия получила 13 процентов - почти в три раза меньше чем на предыдущих выборах. Мизерное поддержка была своего рода наказанием за либеральный курс левого кабинета Лешека Миллера и серию коррупционных скандалов с участием бонз SLD. Союз постепенно, но верно уходил во вторую лигу польской политики.

Закат SLD знаменовал, по мнению политологов, окончание определенного этапа политической истории Польши, формула которой строилась на противостоянии бывших коммунистов и партий из лагеря Солидарности. Алгоритм изменился. Начала формироваться двухпартийная модель, в чем то-то похожая на американскую. За право порулить страной отныне сражались две фракции Солидарности - либеральная РО и консервативная PiS. На политических лилипутов из лагеря левых никто большого внимания не обращал. Бытовало мнение о том, что в ходе естественного вымирания «гвардии мундиров» (так называют в Польше комунистчиеских аппаратчиков и госчиновников) Союз сам даст дуба.

И тут пришел Наперальский. Гжегош Наперальский родился в 1974 -ым в Шчецине в семье кадрового партийного сотрудника. Учился в техникуме. Окончил факультет политологии в местном университете. Работал в бизнесе. В 21 год. протестуя против клерикализации программы образования, написал заявление в партию. На смене столетий окончательно ушел в профессиональную политику. В 2005-ым стал депутатом Сейма и генеральным секретарем Союза. 31-го мая 2008-га году избран председателем. Личная жизнь: женат, имеет две дочки.


Когда Наперальский заявил про намерение въехать в Бельведер (резиденция польских президентов) за него были готовые голосовать только 4 процента. Большинство считало, что, в кампанию Наперальский ввязывается исключительно ради того, чтобы попиарить партию.

Тем не меньше за неделю до голосования он подтянул свой рейтинг до 8 процентов. И наконец буквально за 5-6 дней до похода избирателей к урнам его рейтинг подскочил еще на 5 процентов. Такого финта от молодого политика никто не ждал.

В чем загадка Наперальского и можно ли его успех считать прологом возрождения польской левой?

Близкая к либералам Gazeta Wyborsza объясняет феномен Наперальского так: "На фоне Коморовского и Качинского, который давно задают тон политической жизни, кандидат SLD выглядел более живым. Голосуя за Наперальского, многие избиратели желали показать фигу гегемонам из PO i PiS".

"Наперальский ничего собою не представляет. Он победил благодаря тому, что из-за чистой случайности появился в конкретном времени в конкретном месте и в окружения конкретных конкурентов", - замечает правая Rzeszpospolita.

И либералы, и правые могли сколько угодно нивелировать успех Наперальского, но в итоге и первые и вторые были вынуждены заискивать перед левыми. От их избирателей (2 миллиона голосов) зависел итог второго тура.

Флирт с левыми стал одним из самых комичных эпизодов кампании. Ярослав Качинский публично предложил электорату Союза считать себя левым кандидатом. Это тот самый Качинский, недавно утверждавший, что SLD как партия – приемник PZPR, должна быть запрещена.

Не спали и в штабе Коморовского. Коморовский неожиданно смирился с давней идеей Наперальского собрать Совет безопасности по вопросу ситуации в Афганистане, где в рамках вооружённой миссии НАТО также тянут лямку поляки. В штабе либералов заговорили про то, что левых можно взять партнёрами в правящую коалицию.

В итоге, правда, левые отказались поддержать кого-либо из кандидатов, что тактически, как признают эксперты, было правильно. Наперальскому нужно срочно консолидировать новых сторонников Союза, что возможно лишь при условии сохранения имиджа автономной от либералов и консерваторов третьей политической силы.

Исследования показывают забавные вещи. Новый избиратель SLD – человек 18-35 лет, Читать далее...

Прочитавши книгу «Боротьба триває. Націонал-соціалізм як він є» (2008) можна зрозуміти причини «еволюції» вітчизняних нацистів. В лапках тому, що торкнулась вона лише форми пропаганди. «Українська націонал-трудова партія», яка прирівнювала боротьбу проти приватновласницьких інстинктів до «українофобії», одягнула ярлик борців «за безкласове майбутнє». Адже володіючи набором догм довоєнних часів вони не могли витримати конкуренції з лівими.

Праця ставить за мету реалізацію «божественного завдання по спасінню Європи» і розвінчання «міфів про націонал-соціалізм». Для цього автори – Євген Герасименко і Максим Зінковський – не полінилися створити нові міфи. Книга рекомендує підіймати лише «табуйовані теми»: єврейська сіоністська змова, міф про Холокост, сутність расової гігієни (с.210). Але сьогодні «на щит» ультраправі піднімають привабливі гасла лівих, уникаючи зайвої конкретизації: проти «капіталізму», «глобалізації» та «імперіалізму». Раніше нацистам вистачало щирості уточнювати, що вони під цим розуміють.

Протоколи арійських мудреців

Результат кількарічної праці двох «ідеологів» оцінили лише в маргінальних колах. В бібліотеці сайту «автономних нацистів» книга знаходиться на першому місці. Вона не втрачає своєї актуальності – саме зараз вирішується питання про переклад книги на рідну мову «українських патріотів»

Можливість будь-якого майбутнього, окрім як націонал-соціалістичного, відкидається з перших сторінок, оскільки інші економічні системи «продемонстрували свою неефективність». При чому аргументація зайва і тому… відсутня. На цьому тлі не виглядає дивною відсутність джерел про успіхи Третього Рейху. Натомість окремі фрази повторюються безліч разів, приміром, «Інтереси суспільства – понад усе» згадується щонайменше 12 (!) разів. Не дарма перші місця у „заповідях політичних солдат” відведено двом імперативам: „вір” та „підкоряйся” (с.215).

В якості єдиного суспільно-політичного орієнтиру виступає лише «німецький народ періоду 1933-1945 років, насильно втягнений у Другу світову війну» (с.18). Схожість назви до «геніального» творіння Адольфа Гітлера не випадкова. Саме з «Майн Кампф» перекочували формули, що обґрунтовують диктатуру в очах обмеженої людини: «тільки окремі вольові особи та/або невеликі групи однодумців, борців в усі часи були й залишаються каталізаторами історичних процесів» (с.10). Надзвичайна увага приділяється моральним якостям таких «вольових осіб», а не реальним механізмам обмеження їхньої волі. В кращих традиціях геббельсівської пропаганди абзаци завершуються знаками оклику, що уподібнює працю до „книги наказів”. Як і їх німецькі попередники, неонацисти визнають принцип фюрерства, обіцяють боротися за «необмежену владу» і дотримуючись нині демократичних законів, клянуться, що «коли самі будуть при владі, то не допустять будь-яку опозицію» (с.20). Неймовірно, але режим «елітарного авторитаризму» (с.175) спиратиметься на «авторитет державного переконання і роз’яснювальну роботу» (с.76). Автори заспокоюють: період партійної диктатури не вічний. Після нього усі владні повноваження концентруються в руках Лідера нації та Вищої ради (с.173).

Як можна здогадатись, конкретика великих змін зводяться до формули «коли ми прийдемо до влади». При цьому намічені тактичні пріоритети, які дозволять вже зараз здобувати симпатії. Серед них «лідирують» «боротьба проти засилля інородців» (с.199), протидія популяризації «негритянської» музики та «збагаченню» мови американським сленгом (с.200). Не страждаючи зайвою скромністю, побиття мігрантів (єдине, чим «прославилась» ультраправі) автори книги іменують «боротьбою за народ». Себе ж просто – «нова Велика Україна».

Свобода – це рабство. Революція – це примирення?

Своїм завданням НС-партія вважає «примирити і включити в себе всі існуючі в народі прошарки, класи і течії» (с.20). Відповідно, під революцією вони визнають «примирення всіх українців в українській державі». Більше того, сама можливість класової солідарності відкидається, як „комуністичний міф”, лише на підставі того, що капіталізм вже всіх розколов на „ініціативні групи, партії, прошарки, класи, профспілки” (с.74).

Далі розкриваються найбільші страхи нацистів: «Класова боротьба – це боротьба, спрямована на самознищення народу, це... катастрофа, яку з таким натхненням чекають марксисти» (с.351). «Соціалізм – це спільна боротьба всіх прошарків суспільного організму», – повторюються догми Гітлера (с.24). «Еліта політичних солдат» змусить вас в один прекрасний день пробачити олігархам усі утиски й образи заради системи, що «дозволить повноцінно розвиватись приватному підприємництву, а отже й організованій народній економіці» (с.30); заради суспільства, де „класова боротьба уступає місце класовій гармонії” (с.74). Нав’язуваний «Третій шлях» органічно поєднує недоліки «дикого» капіталізму та радянського «комунізму»: соціальна нерівність триматиметься на тоталітарних методах. Гасло Великої французької революції («найбільш руйнівної в історії»!) «Свобода, Рівність, Братерство» Читать далее...

Украинских рабочих в Польше обманула украинская фирма, как утверждают представители Союза Синдикалистов Польши . ССП распространила информацию о том, что 32 украинских строителя в Польше взбунтовались, когда не получили деньги от украинской компании «Аэробуд».

Строительство корпусов университета Państwowej Wyższej Szkoły Zawodowej в польском Лешно (между Познанью и Вроцлавом) выполняла Karmar SA, но эта компания переуступила свою работу украинским подрядчикам.

Согласно договоренности строители, которые были завербованы в Украине, должны были получить за июнь по 2.500 злотых, но кампания по их словам платить отказалась. Оказалось, что отстоять по закону их права практически невозможно. Контрактов не заключали. Их отношения с работодателем базировались на устном соглашении. Теперь рабочие бастуют.

Помощь стачке оказывают польские синдикалисты, для которых поддержка трудовых мигрантов является важной составной их профсоюзной политической философии. Редакция ЛС связалась с их представителем. Они просят украинские профсоюзы, СМИ, левые, либертарные организации предупредить потенциальных жертв обмана «Аэробуда». «Важно, чтоб рабочие знали, что этой фирме доверять не стоит» - заявила Лаура. По мнению польских профсоюзников сейчас в Украине идет вербовка людей для новой бригады строителей в Лешно, которым так же не заплатят.

Мы обратились за разъяснениями в компанию «Аэробуд» . Нашему корреспонденту пообещали предоставить официальный комментарий сегодня вечером. Следите за обновлениями.

http://livasprava.info/content/view/2233/1/

Национальное самосознание – это такое своеобразное объяснение приверженности к своему отечеству. Люди, дескать, живут под тем или иным национальным руководством не по причине принуждения, а также не из политических соображений собственной выгоды, а потому что принадлежат к особой разновидности людей и обладают определенными качествами, присущими этой разновидности. Независимо от индивидуального своеобразия и изменчивости политической воли гражданина существует, оказывается, прирожденный национальный характер, который побуждает не только к единству со своими соотечественниками, но и к подчинению своей – национальной – политической власти.

Итак, «национальное самосознание» – это современная расистская формула неопровержимости национализма; это догма, для которой нет доказательства, зато есть «наглядные примеры». Подобные примеры призваны проиллюстрировать исконную, догосударственную общность, которая якобы делает из определенного количества людей народ – даже тогда и именно тогда, когда они не являются народом одного и того же государства или вообще не имеют государства.

ДАЛЕЕ:

http://livasprava.info/content/view/2228/1/

Політики люблять повторювати мудрість: «Не можеш завадити процесові, що стрімко розвивається – стань на його чолі». Скерувати бунтівні маси у потрібному напрямку, зробити їх безпечними за рахунок контролю і штучного викидання найбільш здібних і відчайдушних людей – стратегія давня. Не менш вигідною є стратегія збити на революційних принципах групу молодих людей задля власної розкрутки. Трансполітика охопила революційні групи, зробивши їх не більше як симуляцією та субкультурою.

На початку 20-го століття Бойова організація партії соціалістів-революціонерів під проводом Азефа була однією із найбільш популярних антицарських сил. Окрім риторики, спрямованої на робітників і селян, та романтики, якою захоплювалася інтелігенція, організація чинила акції прямої дії. Це не заважало самому лідерові Б.О. отримувати в поліції пристойну зарплату. З подачі начальника особливого відділу Департаменту поліції Сергія Зубатова розвинули свою діяльність есер-терорист Євно Азеф і піп-бунтар Григорій Гапон. При цьому посадка революціонерів ставилася на конвеєр, а найбільш небезпечних страчували.

Незрозумілою є також роль поліцейських чинів у вбивстві Петра Столипіна завербованим анархістом Дмитром Богровим. Як показують історики, перепустка в театр молодому вбивці була надана керівником Київського охоронного відділу Кулябко.

Про вербовку в середовищі протестних груп у часи СРСР промовчимо – цю тему неодноразово підіймали численні репортажі часи перебудови та недавні.

Мотиви молоді, яка іде у протестні групи та революційні організації найчастіше є такими: юнацьке бажання змінити світ негайно, використовуючи прості та прямі методи. Не останню роль тут відіграють амбіції, потяг до слави та віра у краще суспільство. Погодьтесь, не найгірші характеристики людини, вихованої у середовищі із високим рівнем корупції і вкоріненим цинізмом.


Світогляд революціонерів робить їх вразливими щодо закликів віддатися небезпечному стилеві життя та партійній дисципліні. З цього місця розглянемо детальніше. Партія із дисциплінованими лавами – серйозна військова та організована зброя. За однієї невеликої умови – якщо лідери партії зацікавлені у зміні панівного ладу. На жаль, найчастіше «пани вожді» переслідують суто політичні та економічні інтереси, причому, не партійні, а відверто свої.

Давно відомо, що напівправда є більш переконливою, ніж відверта брехня. Якщо ситуація в країні стає загрозливою – її слід очолити та зробити підконтрольною. У такому форматі революція перетворюється на короткочасний пшик, який триває протягом однієї окремо взятої акції. На ситуацію у світі такий захід не впливає ніяк, але дає постійне оновлення міліцейської бази даних, сводку про потенційно активних громадян, привід для вербовки органами молодих активістів. Для структури, що кидає своїх людей під кийки та фотокамери – це не більше ні менше – інформаційний привід. Отже, статті в ЗМІ, участь лідерів у ток-шоу та вихід на нових спонсорів.

Дійсно, радикальні групи можуть приносити прямий профіт: потрібне будівництво захопити, магазин конкурента облити фарбою, дискредитувати охоронну фірму під час тендеру на охорону будівлі, вигнати із ринку представників «іноземного капіталу», звісно, під гаслами національної та соціальної справедливості. На крайняк – зробити картинку на телебаченні, одягнувшись у «антисистемні» камуфляжі та «кенгурушки», махаючи кулачками та, обов’язково, сховавши обличчя – і від «мусорів», і від мами. На жаль, у цьому випадку радикальні юнаки та юнки показані не як альтернатива чинній владі, але як загроза спокою громадян або просто зграя малолітніх невдах, що від них мають захищати обивателя люди у міліцейських одностроях. Причому, роблять вони це (у 99% випадків) не через співпрацю із «органами», а тому що є «зручними радикалами». Вони так розуміють «антисистемність».

Про революційну доцільність їхніх заходів годі й казати. Про інтуїтивне бажання ерзац-революції самими «лідерами думки» свідчить інтерв’ю «ікони дієвого націоналізму», «молоторукого Шиви тоталітарної спадщини» Миколи Коханівського часопису «Новинар». На запитання про акції зроблені ним, член КУНу відповів: «Організовували відзначення на Майдані річниці Помаранчевої революції – другої і третьої (четвертої суд заборонив), запалювали 30 червня 2007 року на Софійській площі повстанську ватру, а також на Майдані у 2008 році». Особисто автор цієї статті не відчув жодних змін від подібних акцій «архіреволюційної глибини». Наступна радикальна акція після нападів на пам’ятник таки була: удар у обличчя прихильника Дмитра Табачника на початку «антитабачної кампанії». У більшості випадків товариша-бандерівця спокійно садовили на лаву підсудних.

Дивна логіка, якщо у часи Савінкова та, пробі, Бандери велика роль приділялася конспірації та вмінню уникнути затримання, то у сучасників є незбагненне бажання – зробити акцію довжиною кілька секунд, щоб отримати по нирках і поїхати по камерах. За згадкою Анатолія Лупиноса, навіть дисиденти відходили з мітингів, Читать далее...

17 июля. Лекция об энергетической революции 15.00 в институте Новая Демократия Версия в формате PDF Версия для печати Отправить на e-mail
Написал Maestro
16.07.2010

Завтра по адресу Киев, ул. Ванды Василевской ,7, оф.704-б состоится встреча с ветераном альтерглобалистского и социально-экологического движения из Британии Колей Абрамски.


“Энергетический и Климатический кризис не может быть решены покуда низовые движения не станут способными изменить экономический, политический и социальный порядок и построить некапиталистические, эгалитарные и базирующиеся на участии людей в формировании решений общества. Не стоит ожидать, что это сделают правительства.... Мы можем построить наши собственные энергетические системы — для общего блага, а не для частного дохода. У нас есть инструменты и опыт. Это может быть сделано. И это зависит от нас.”

Коля Абрамски


Поскольку всемирная энергетическая система находится на кануне далеко идущих изменений, усиливается всемирная борьба за то, кто будет контролировать сектор и с какой целью.

Мировые экономические институты уже признают эту новую ситуацию. В 2008, Международное Агентство Энергетики в своем докладе Обзор Мировой Энергетики предсказало кризисы нефтедобычи в 2010 году и призвало к «Энергетической Революции».

В январе прошлого года 75 стран создали Международное Агентство Возобновляемой Энергетики, IRENA а сейчас их число участников объединения достигло 143.


Обеим сторонам, и капиталистическим планировщикам, так и анти-капиталистическим движениям становится одинаково ясно, что на повестке дня стоит некая форма “зеленого капистализма». Со всех сторон нам говорят что настало время “спасти планету” для того, чтобы “сохранить экономику", но пока что остается неозвученным тот факт, что процесс перехода к новой энергетической системе является, на самом деле, следующим витком глобальной классовой борьбы за контроль над ключевыми средствами производства и средствами к существованию.

Путь, которым будет развиваться всемирная энергетика в течение последующих лет может оказаться авторитарным. Изменения в энергетическом секторе драматично набирают обороты. Комбинация экологических, политических, экономических и финансовых факторов сходятся в одной точке. Производство и потребление энергии становятся центральным вопросом политической , экономической и финансовой динамики. Это касается энергетики вообще и расширяющегося сектора возобновляемой энергетики в частности.

Однако, движения во всем мире в настоящий момент все еще не готовы для этих конфликтов. Без срочного изменения, конечно, мы будем быстро двигаться по направлению к капиталистически управляемому переходу к новой энергетической системе энергии, со всеми новыми формами угнетения, насилия и эксплуатации, которую такай переход, наверняка вероятно, влечет за собой


Биографические данные Коли Абрамски:

Более 10 лет Коля Абрамски работал с широким кругом социальных и экологических организаций и движений всего мира. Его работа включала образовательную работу, международные мобилизации, публикации и переводы. В течение последних 7 лет, он специализировался на энергетике. В настоящий момент он координирует проект «На пути к Всемирной Энергетической Революции» целью которого является вовлечение людей из широкого спектра организаций в процесс совместных долговременный альянсов для подготовки к анти-капиталистическому переходу к новой энергетической системе. Это коалиция организаций включает в себя представителей Колумбии, Эквадора, Индии, Нидерландов, Нигерии, Южной Африки, и Великобритании.

В 2008-2009, Коля Абрамски учился в Advanced Studies in Science, Technology, and Society, Граце, Австрии, где он получил Премию Манфрэда Хайндлера за Исследование в области Энергетики и Изменения Климата. . В 2008, он получил степень Магистра социологии Государственного Университета Нью-Йорка, Бингемтон. В 2006, он был координатором базирующегося в Дании Всемирного Института Ветряной Энергетики, международной некоммерческой образовательной инициативы в области возобновляемых источников энергии. Будучи британцем, Kolya жил в нескольких Европейских странах, и в США. Он - редактор книги Реструктуризация и Сопротивление: Разные Голоса Борьбы в Западной Европе.Restructuring and Resistance: Diverse Voices of Struggle in Western Europe.


В коалицию входят такие социальные и экологические организации и движения
• Sintraminercol (Trade Union of Workers in the National Mining Company, Minercol) (Colombia)
• Синтраминеркол ( Профсоюз Рабочих Национальной Добывающей Компании Минеркол) Колумбия
• Fuerza de Mujeres Wayuu (Сила Женщин Вайуу) Колумбия
• Accion Ecologica – Oil Watch (Ecuador) Экологическое Действие – Нефтяная Вахта, Эквадор
• Karnataka State Peasants Association (KRRS) (India) Ассоциация Фермеров штата Карнатака (KRRS) Индия
• Oilwatch International Международная Нефтяная Вахта (всемирная сеть с международным секретариатом в Читать далее...

“Православие или закон”

16-го июля 2010 г. около посольства Российской Федерации по адресу Воздухофлотский Проспект 27, в 14 часов состоится акция солидарности с российскими жертвами клерикальной цензуры, а именно художниками и деятелями культуры Ю. Самодуровым, А. Ерофеевым, А. Часовски, Е. Хейдиз и другими.

Юрий Самодуров и Андрей Ерофеев были признаны виновными в разжигании религиозной розни за проведение выставки “Запретное искусство” теперь они будут должны выплатить крупный штраф. Против Андреа Часовски возбудили уголовное дело за вывешивание баннера с цитатой из Ницше: “Бог умер”. Ницше в Российской Федерации почти официально признан экстремистом. Часовски, после незаконного задержания и избиения воронежской милицией был вынужден покинуть страну. Против Елены Хейдиз возбуждают дело по доносу активистов клерикально-неонацистских организаций “РОД” и “ДПНИ”, причём выбирается совершенно абсурдная статья 239. ч1. УК РФ, “создание объединения посягающего на права граждан”. По всей видимости, под объединением посягающим на права граждан подразумевается всё арт-сообщество,

Организаторы акции считают, что влияние церкви на государство принимает в Российской Федерации опасные масштабы, религиозные нормы ставятся выше светских законов и базовых прав человека, таких как право на свободу слова и свободу самовыражения. Под прикрытием церкви действуют право-радикальные и неонацистские организации, которые благодаря религиозному статусу оказываются практически неуязвимыми для закона. Название акции “православие или закон” выбрано по аналогии с лозунгом “православие или смерть”, используемом организацией Союз Православных Хоругвеносцев. Именно хоругвеносцы, прославившиеся сожжением книг и нападениями на инакомыслящих, являлись наиболее активными сторонниками суда над Ерофеевым и Самодуровым. Организация Amnesty International, многие русские и зарубежные правозащитники признали Ерофеева и Самодурова узниками совести и призвала прекратить позорный суд, но давление клерикалов оказалось слишком сильным, страх перед поощряемыми властью религиозными фанатиками оказался для судей важнее прав человека и важнее закона.

Клерикализация общества и власти - опасность грозящая не только лишь Российской Федерации, схожие процессы мы можем наблюдать и в Украине. Солидаризируясь с русскими узниками совести мы предостерегаем украинское общество от ошибок, совершенных соседом.

Акция “Православие или закон” будет носить театрализованный характер, в пародийной форме повторяя акции организации Союза Православных Хоругвеносцев.
Мы приглашаем журналистов осветить данный перфоманс.

Контактное лицо - Александр Володарский, тел. 0950573156, e-Mal - alex1d08@gmail.comЭтот адрес e-mail защищен от спам-ботов. Чтобы увидеть его, у Вас должен быть включен Java-Script

Объединение “Вольная Мысль”

http://livasprava.info/content/view/2214/74/

В социально-экономической жизни планеты одно за другим происходит ряд чрезвычайных событий: теракты в московском метро, гибель польской делегации, народный бунт в Кыргызстане, извержение вулкана в Исландии, экологическая катастрофа в Мексиканском заливе.

Драматические события происходят и на финансовых рынках. В конце прошлого года казалось, что ситуация нормализовалась. Ничего не предвещало катастрофических последствий. Однако, опять возникли проблемы с доверием к инвестиционным банками мира (скандал с банком Goldman Sachs). Но что самое главное - проблемы в Еврозоне. Все это привело к падению мировых индексов, - пульсу глобального хозяйства.

Вместе с тем это следствия, - отнюдь не причины.



Шоу продолжается!

Ящик Пандоры европейских финансов уже открыт. События в Греции свидетельствуют о втором этапе развития глобального экономического кризиса. Под удар попадают все мировые рынки капитала. «Есть риск того, что европейский кризис превратится в нечто большее» - так обрисовал проблему чиновник ФРС США Даниэль Тарулло.

Как оказалось, Греция лишь первое звено в цепи стран, балансирующих на грани краха. Вслед за Грецией зашаталась Испания. Государственный Банк Испании получает контроль над региональным сберегательным банком CajaSur, убытки которого превышают 600 млн евро. По различным оценкам, на очистку его балансов может потребоваться от 500 млн до 2 млрд евро.

Тучи сгущаются и над более крупными игроками. По данным Wall Street Journal, второй по величине банк Испании Banco Bilbao Vizcaya Argentaria испытывает сложности с рефинансированием краткосрочных займов общей стоимостью $1 млрд. Судя по всему, это только начало, на что довольно прозрачно намекнула министр финансов Испании Элена Сальдаго. Комментируя ситуацию, она отметила неизбежность таких сделок в ближайшем будущем. В результате число испанских банков может уменьшиться вдвое.

В этом месяце страны Евросоюза договорились о резком сокращении госрасходов: в общей сложности должно быть урезано 300 млрд евро. Главным идеологом финансовой дисциплины выступила Германия, принявшая план сокращения бюджетных трат на 80 млрд евро.

Не поможет

Нужно оговориться, что второй этап кризиса это в первую очередь европейская головная боль. Проблемы других стран, вызванные европейским кризисом, все-таки несопоставимы с проблемами внутри самой Европы.Однако оптимисты склоняются к мысли, что слабый евро может благоприятно сказаться на восстановлении производства в еврозоне.

Считается, что за счет понижения курса евро может вырасти европейский экспорт. Особенно в США. Но здесь не все так однозначно. С одной стороны, действительно, европейский экспорт – в Штаты, в Китай, в Россию – может вырасти за счет того, что он становится более дешевым. Но, с другой стороны, большая часть экспорта стран еврозоны (примерно две трети) приходится на саму же Европу: одни европейские страны экспортируют свои товары в другие европейские страны.

А в этих других странах вводится жесткая экономия. Они бы и рады, может быть, купить больше товаров у соседей, но денег-то нет. Так что в целом рост европейского экспорта, а, следовательно, и внутреннего производства, под большим вопросом.

Более того, ослабление евро окажет негативное влияние и на не входящие в еврозону страны. На начало 2010 года примерно 27% всех золотовалютных резервов мира были номинированы именно в евро. Соответственно, теперь страны будут переводить часть этих резервов в другие устойчивые валюты. В первую очередь это доллары, фунты стерлингов, йены и китайский юань. И это уже происходит.

США

Устоявшая с большим трудом во время первого витка кризиса американская финансовая система может быть втянута в новые неприятности. Европейская и американская банковские системы очень взаимосвязаны. Проблемы европейских банков могут сказаться на американской экономике через ухудшение качества активов и снижение собственного капитала банков США.

В поле зрения контролирующих органов США попали крупнейшие финансовые корпорации, заподозренные в создании и работе с «токсичными» активами (без обеспечения). Претензии имеются к пяти американским и четырем европейским кредитным организациям. Федеральные прокуроры, а также представители биржевых регуляторов начали предварительное выяснение роли банков J.P.Morgan Chase, Citigroup, Deutsche Bank и UBS в сделках по секьюритизации ипотечных кредитов и продаже производных бумаг инвесторам.

Если в Европе меры по предотвращению долгового кризиса могут оказаться результативными в ближайшем будущем, то в США же проблемы государственного долга еще даже не всплыли на поверхность. Велика вероятность того, что во втором полугодии инвесторы вспомнят о США, бюджетные и долговые проблемы которых столь же остры. Напомним, что в этом финансовом году в бюджете США заложен дефицит 10,6%. Это почти в 2 раза меньше чем прогнозируемый дефицит в Греции в этом году

Уже очевидно, что восстановление экономики США замедлится, как по внешним, так и по внутренним причинам. Читать далее...

14 липня 19-00 під стінами МВС України (вул. Богомольця, 10) відбудеться акція проти міліцейського свавілля, скориставшись театральним гримом активісти спробують показати людей яких катувала і продовжує катувати українська міліція.


Акція відбудеться в рамках кампанії “Ні поліцейській державі” каталізатором для якої стало вбивство у Шевченківському відділку міліції 19-тирічного студента Ігоря Індила. Сьогодні, міліція продовжує цинічно заперечувати факти вбивств і катувань у відділках Міліції. Вони відверто брешуть нам в очі і сподіваються на те, що суспільство “забуде” і змовчить. але ми не повинні цього робити. Вчора це був Ігор Індило , а завтра це може бути кожен з нас.

Акція, традиційно, проходитиме без використання символіки партій чи організацій.

Кінцевою метою цієї кампанії є підвищення самоорганізації та зміцнення громадянського опору незаконним діям української міліції, створення мережі взаємоподомоги для жертв, а також проведення сутнісних реформ, які унеможливлять порушення прав людини.

Попередні масові акції «Проти поліцейської держави» пройшли 1 червня , 10 червня та 28 червня цього року.

http://livasprava.info/content/view/2205/74/

Европа – больной человек планеты
Внимание мира по-прежнему приковано к Европе. Верней к зоне евро, которая включает в себя большую часть государств Евросоюза. И, что самое главное, опасаться есть чему. Стоимость евро относительно доллара США снизилась до минимального уровня с апреля 2006 года. Вслед за Грецией «посыпалась» Испания. Еще ряд государств на очереди. Все больше аналитиков и экспертов склоняются к мысли, что проблемы в Европе перекинутся на остальной мир, что и будет собой являть «вторую волну» кризиса.

Финансовая реанимация

По всей видимости, старушка Европа еще даст прикурить всему миру. Европа сегодня переживает самый глубокий кризис со времен Второй мировой войны. «Греческая болезнь» – бюджетный кризис – имеет все шансы перекинуться не только на другие страны Европы, но и на весь мир.


Активные действия по спасению Греции начались после вмешательства МВФ и согласия страны с рекомендованным ей режимом жесткой экономии. На том этапе предполагалось, что Греции для спасения понадобится около 150 млрд евро. При этом стоимость ее выхода из евро и списания долга была бы примерно такой же. Так что решение, можно сказать, было легким. Однако это, как казалось, простое решение повлекло за собой неожиданные последствия. Сразу после этого появились слухи о том, что слабые экономики Португалии, Ирландии и Испании тоже просят помощи. Об Испании, например, говорят, что ей нужно около $400 миллиардов.

Печальное состояние бюджетов южно-европейских стран подтолкнула руководство ЕС к созданию единого механизма спасения государств региона. Для поддержки стран, находящихся в тяжелом финансовом положении, и спасения евро министры финансов 16 членов еврозоны приняли решение о создании специального фонда в 750 млрд евро. Согласно утвержденному плану 440 млрд евро в виде кредитов и гарантий выделят для стабилизации рынков страны - члены ЕС, еще 60 млрд предоставит Еврокомиссия, остальные 250 млрд внесет Международный валютный фонд.

Эта чрезвычайная мера обрадовала рынки, которые откликнулись ростом курса европейской валюты и фондовых индексов. Коренной перелом наметился и в политике Европейского центробанка (ЕЦБ), который заявил о готовности покупать государственные и частные займы на вторичном рынке.

Но это было в середине мая, а уже спустя неделю курс евро пробивал USD/EUR 1,2. Несмотря на все старания Евросоюза, МВФ и отдельных стран еврозоны, инвесторы все чаще говорят о дефолте Греции как о практически свершившемся факте. А на подходе новые сегменты ЕС. О больших дефицитах бюджета начали поговаривать двух других странах, не входящих в еврозону, но являющихся членами ЕС – Венгрии и Великобритании. Это стало дополнительным толчком к ослаблению единой европейской валюты.

Поиск и решение проблем

Создавшийся общий негатив ведущими экономистами объясняется лишь в канве неолиберальной модели экономики. По их мнению, виной всему этому являются ошибочные действия правительств-стран еврозоны, которые привели к огромным задолженностям. Долг Франции в начале 1980 года составлял 20%, сегодня - 77% ВВП, долг Германии вырос с 39 до 73% ВВП, а общий долг Евросоюза - до 78% совокупного ВВП. Попросту говоря, «кому-то очень хорошо живется».

Дабы избежать осложнений (куда уж далее) необходимо усилить контроль экономической политики в еврозоне. «Мы нуждаемся в более совершенных структурах, которые позволят избегать ошибок и применять соответствующие санкции», - сказал Жан Клод Трише, глава ЕЦБ.

По всей видимости, он имеет в виду создание эффективного механизма взаимного контроля внутри еврозоны и разработки, действенных мер в отношении тех стран, которые нарушают предписания общеевропейского пакта стабильности. Но его мнение лишь повторяет высказанное ранее. Одним из главных сторонников жесткого соблюдения финансовой дисциплины в зоне евро стала Германия. Двигатель европейской экономики объявил, что готов пойти даже на такие жесткие меры, как лишение права голоса в Совете ЕС тех государств, которые выходят за обозначенные экономические показатели.

Таким образом, «щедрость» ЕС и МВФ подразумевает ответные шаги со стороны наиболее проблемных европейских стран - Испании и Португалии. В ходе 14-часовых переговоров Мадрид и Лиссабон обязались пересмотреть свои бюджеты. Испания урежет расходы еще на 5 млрд евро в нынешнем году и на 10 млрд евро в следующем, что позволит ей снизить бюджетный дефицит дополнительно на 0,5% (в 2010 году) и на 1% (в 2011 году). Португалия планирует уменьшить дыру в бюджете еще на 1% в нынешнем и на 1,5% в следующем году. Впрочем, в отличие от Греции, главной проблемой Испании и Португалии является все же не бюджетный дефицит, а отсутствие потенциала роста экономики в среднесрочной перспективе.

Последним правительством из стран еврозоны, которое объявило о жестких мерах по сокращению бюджета, стало итальянское. В Италии планируют сэкономить 24 млрд евро в 2011-2012 годах. В настоящее время дефицит итальянского бюджета составляет 5,3%. Согласно требованиям Евросоюза Читать далее...

Могильов взяв Януковича у заручники?

Дивишся на цю людину (міністра МВС Могильова). На цей проникливий погляд і розумієш, що не хотів би зустрітися із ним особисто. Анатолій Могильов потрапив на своє місце завдяки ситуаційному розкладу. У Януковича не було чіткої стратегії розбудови апарату і тому на держслужбу і посади нова команда, переважно, потрапила випадково. Можна зазначити, що попри неприємну зовнішність та відсутність навичок публічного політика цей красень обійшов хитромудрого Джигу. А це вказує на те що він бюрократ із здібностями до придворної інтриги та виживання у «зграї товаришів». Політик, але не публічний. Прикидається простачком. Але вже сьогодні він захопив Януковича у заручники власної політики. І вона може не у всьому збігатися із бажаннями шефа.

Після заяв поліційних чинів по смерті Ігоря Індило стали зрозумілі пріоритети чергової «команди професіоналів», що очолює МВС. Вони такі самі, як і останні 20 років. Їм важливо зберегти безкарність міліції. У нас так повелося, що порушення закону чиновником є політичним привілеєм. Хто добре служить начальству має право трохи красти, трохи вбивати та трохи ґвалтувати. Влада тримається на круговій поруці. Від дільничного до Президента. Різниця між «командами професіоналів» тільки у ступені безкарності представника влади. Тепер ми знаємо, що для цієї команди прийнятний рівень насильства вище ніж раніше.

Доволі дивний погляд на порядок речей демонструють і поліційні офіцери. Один із основних аргументів зводиться до «ми ризикуємо життям на службі». Виходить, що це має якось виправдовувати вбивство тинейджера у Шевченківському райвідділку. Правоохоронців вбивають злочинці. Вони вбивають студента, що був трохи на підпитку. Тобто їх вбиває народ і вони вбивають народ. Дика логіка. Якщо міліціанти мислять такими категоріями, то жити в Україні стає страшно для всіх хто не носить сіру уніформу.

Давайте пофантазуємо

Комусь здається, що пан Могильов поводить себе, як дурник, то судомно покриваючи вбивць у погонах, то відтісняючи безневинних демонстрантів, то пропонуючи перенести мітинги на околицю. Це не так. Він намагається таким чином домогтися такого рівня непопулярності, щоб тільки лінивий не вимагав його відставки. Історія із Табачником привчила можновладців до думки, що забезпечити собі тили можна тільки коли опозиція аж казиться від ненависті.

Хід Могильова варто вважати розумним та дотепним. Втім, уряду не варто забувати, що міліцію не любили ніколи. І це не залежить від регіонального розподілу голосувань. Могильов рятує себе за рахунок падіння популярності влади. Революціонери мають вітати такий хід. Дії керівництва МВС ганьблять владу, спроби регіоналів пропхнути через раду закони що обмежать трудові права, залишать суд підконтрольним владі, обмежать право на мирні збори і т.д. створюють умови для позасистемного руху. Не тому що бунтівникам буде простіше. Просто виявиться, що іншого шляху немає. Як і у влади.

Янукович, що мріяв запам’ятатися, може ввійти в історію України у якості першого диктатора. Зрозуміло, що після встановлення авторитарного режиму влада буде боротися із крамолою. Але треба розуміти, що винищити радикалів вона не зможе і не захоче. Адже виправданням для хунти буде «нестабільність». І коли всім стане ясно, що штатські не можуть впоратися, то прийдуть інші. Наприклад, в.о. президента Могильов. Чому б і ні? А Янукович буде відсторонений через поганий стан здоров’я. В Латинській Америці чи Африці це дуже розповсюджена практика. Віктор Федорович може виявитися аж надто живучим і йому влаштують «інсульт». Ви думаєте що це неможливо? За пару років до «помаранчевих подій» у таке теж мало хто вірив. І ці припущення є більш вагомими ніж тисячу та одна версія про анти міліційну змову, що нібито є основною рушійною силою протестів в країні.

Розплата

Історія 20го сторіччя доводить, що диктатури завжди падають і у 90% випадків їх функціонерів карають, родичів зневажають, політичну силу обпльовують. Ми живемо не у приємні часи ідеологічного протистояння Сходу та Заходу, коли антикомунізм та «ринкові реформи» були індульгенцією на порушення прав людини. Кандидатам у Піночети світить доля ліберала Фухіморі. Того самого, що імітував діяльність терористів.

Крім того українська економіка вже відкрита. Закручування гайок у рамках ідеології прав людини створить умови для такого зовнішньополітичного та економічного пресингу, коли за рахунок України будуть вирішувати економічні питання. Росія при всіх своїх багатствах не буде захищати кожного окремого олігарха і кожну окрему українську галузь. Грошей і сил не вистачить. Втягування в українські справи може просто поховати РФ, бо дестабілізація в Україні може перекинутися до Росії. Перенапруження імперії. А воно їм треба?

Авторитарна влада має спиратися на соціальне підґрунтя. Немає страшних лівих і жорстокої боротьби пролетаріату за свої права. Все це невеличкі організації, що не становлять небезпеки. Поки не становлять. Вони почнуть зростати вже Читать далее...

Смерть "маленької людини"

Смерть студента Ігоря Індило та компанія громадської непокори поліційному свавіллю змінила розклад напередодні святкування 100 днів правління Януковича. По реакції влади і «політиків» можна твердити, що їх таки добряче «торкнуло». Факти. Видатні майстри вербального жанру Піскун та Піховшек на «Шоу Шустера» то намагаються прив’язати акцію 1 червня до опозиції, то пропонують не поспішати із висновками. МВС «долучає» до розслідування «правозахисника» та трьох журналістів, що законом не передбачено. Опозиція судомно намагається перетягнути на себе ковдру. Робить це із запізнення та вельми незграбно. Майстри «чорного піару» розвішують в інтернеті тексти-викриття жахливої анти міліційної змови. Нервові люди (може і справжні міліціонери?) на форумі співробітників МВС мріють кинути на демонстрантів «беркутят» . В реальному житті міліціонери просто потопталися по квітах біля шевченківського райвідділку. Акція добряче розбурхала болітце вітчизняної політики. І це, як можна зрозуміти, тільки початок.

Переляк, можна припустити, пов’язаний із тим, що влада тримається на двох китах. Звуться вони Довірою та Страхом. Громадяни мають, якщо не обожнювати, то хоча б довіряти владі, але і для невіруючого Фоми знайдеться завжди свій вразумитєль із «тупим предметом». Зрозуміло, що насильство це має бути адекватним. У іншому випадку втрачається довіра. Страх перед владою зникає вже після втрати довіри. За період від 2005 року влада тільки те і робила, що наривалась на неприємності. Вони стріляли, давили джипами, хуліганили, крали і т.д. Це стосувалося і можновладців і правоохоронців. Всіх кольорів партійно-політичної райдуги. До народу доходило довго. Дійшло, схоже, тільки у 2010, коли владі закортіло встановити режим поліційної держави.

Так, влада стурбована. Але діє тупо. В цьому правляча коаліція мало відрізняється від опонентів у парламенті. І ті, і інші розуміють ситуацію хибно та реагують неадекватно. Все як завжди.



Мотив протесту

Люди, що сьогодні протестують проти поліційної сваволі роблять це із страху та егоїзму. Факт. Вони хочуть жити та користуватися певними правами. Власне, не готовий народ покласти свою волю на алтар української державності. Є «патріоти» які твердять, що завтра вони влаштують національну революцію, люстрацію, санацію чи масову екзекуцію і держава зміниться. Втім, вони забувають, що держава завжди ворожа 99% населення. Тож знайдуться іще «патріоти», які будуть мріяти провернути таку ж штукенцію і замінити один насильницький ієрархічний хаос на інший такий самий насильницький та ієрархічний хаос держави. Ще Цезар твердив, що люди весь час прагнуть свободи і це сильно обмежує державцю політичну волю.

Тобто в даній ситуації ми маємо протест, що базується на біологічному началі. Представники нашого біологічного виду, навіть вигадали такий механізм виживання, як солідарність. Тобто загроза одному сприймається, як загроза всім. Вбили хлопця, який (що не виключено) не вважав за потрібне бути аж надто сумирним. Молоді люди часто порушують порядок від надміру сил та емоцій. Зрозуміло, що суспільство не вважає це підставою для страти. Тоді доведеться б вбити половину, якщо не більше, молоді. Він не проявив поваги до представника правопорядку. Ті хто займаються будь-якою громадянською активністю теж не дуже поважають порядок. Вони його хочуть змінити. Їх теж можна вбивати?

Для підтримання порядку міліція вимушена катувати затриманих. Вони інакше працювати не вміють, нажаль. Збирати докази, діяти у полі права – це вимагає іншої «материнки» та «програмового забезпечення». Тоді вони будуть діяти обережніше. Бездушна машина буде давати менше таких збоїв, як у справі Ігоря Індило. Поліційна ж держава до якої ми йдемо останні кілька місяців припускає логіку найширшого використання насильства. Закатовані іноді вмирають. Більше затриманих та допитаних – більше трупів.

Тож люди, що відчувають себе потенційною жертвою збираються і висловлюють свою позицію. Роблять це не тільки у Києві, але і в регіонах. Це наочна демонстрація солідарності та непокори. Ми розуміємо, що є люди для яких акції без мордобою, чорних масок чи киданням презервативами із зеленкою то вже «ацтой». Насправді, їхня точка зору є хибною, базується на політичній міфології і є продуктом деградації вітчизняної вищої та середньої освіти. Із дитсадками в Україні є проблеми, але не такі страшні. Малюки ще мають потяг до саморозвитку, який у них відбивають вже у школі. Важливий не адреналін, а колективна дія. Протест перетворюється в опір, якщо ми намагаємося зробити несправедливість неможливою. Приблизно так казала одна вбита у в»язниці німецька журналістка. Її особистий опір закінчився невдало, але думки цінні.

А ще один німець у 19 сторіччі казав, що радикалізм полягає в здатності доводити думки до кінця. Так що революційна дія є осмисленою, якщо в країні революція. А роблять її не півтори каліки у чорних масках.

Брехали, брешуть, будуть брехати

Ще Читать далее...

Киев. Две акции памяти убитого в милицейском участке Игоря Индило

На утро 1 июня заявки на пикетирование подали независимо друг от друга представители коалиции общественных организаций и ВО «Свобода». Это были две принципиально разные акции. Правозащитники, молодежь из общественных организаций, соученики Игоря и представители студенческих профсоюзов требовали наказать конкретных убийц студента . Люди предварительно договорились не использовать организационную символику, а только плакаты и листовки, которые касались сути требований. Акция «без флагов» собрала до 200 человек.

Ультраправая партия ВО «Свобода», наоборот, принесла свою символику и проводила политическое мероприятие. В их акции участвовало около 30 человек, а над головами развевался десяток флагов. Они требовали отставки министра Могилева. Скоро местные выборы и партии важно напомнить о себе. Ничего особенного. Обычный пиар.

Милиция предоставила ультраправым удобное место возле входа в участок. Остальных оттеснили на противоположную сторону улицы. Что, впрочем, мало помогло правым. После первых же призывов со стороны активистов «без флагов», часть молодежи покинула пикет фан-клуба Тягнибока.


Ведший акцию большинства либерал Шабунин озвучил требования демонстрантов. Они сводится к тому, что милиция должна принять на себя ответственность за убийство и показать ощутимый результат ("полетевшие погоны" и "головы") через неделю. Требований по кадровым перестановкам в правительстве, как явно вредящих и втягивающих общественный протест в большую политику, участники акции «без флагов» не выдвигали. Так же демонстранты пообещали в случае отсутствия результата продолжить кампанию против милицейского беспредела по нарастающей. Так же аналогичные акции должны были пройти в Ровно, Івано-Франковске, Кировограде, Ужгороде, Хмельницком, Донецке, Житомире, Львове, Евпатории, Тернополе, Харкове, Луганске и других.

Представители милиции намеревались запретить возложение венков к стенам Шевченковского управления, но демонстранты смогли все же реализовать свое желание почтить память «случайно» умершего студента.

Похоже, вопреки печальным прогнозам нашего сайта , удалось избежать насилия. Кроме большого количества аполитичных студентов и либеральных активистов, в акции приняли участие многие молодые левые и правые радикалы. Удалось избежать конфликта и на акции. Значительная часть левых игнорировала выкрик «Слава Украине!», а правые предпочитали делать вид, что не видят на плакатах и в кричалках «неполиткоректного» сравнения милиции и фашистов.

Понятно, что отсутствие драки во время митинга не является признаком сотрудничества правых, левых и либералов. По мере развития протестов, со всей очевидностью, позиции различных сил будут поляризоваться. Очень уж по разному смотрят эти люди на государство и оправданное насилие.

http://livasprava.info/content/view/2102/1/

Міліція відповість за вбивство! Демонстрація 1 червня, о 10.30 за адресою Герцена, 9
У вівторок, 1 червня, о 10.30 біля Шевченківського відділку МВС за адресою Герцена, 9 свідома громадськість розпочне акцію протесту проти свавілля вітчизняних міліціонерів, які катують та вбивають людей в Україні. Активісти також протестуватимуть проти як фактичних, так і законодавчих спроб влади та міліції обмежити право на мітинги в Україні.


Студенти та матері пройдуть траурною ходою до Шевченківського відділку міліції, під який покладуть траурні вінки та квіти в пам'ять вбитого нелюдами в погонах хлопця.

Паралельно 1 червня о 10:00 пройдуть акції під обласним управлінням УМВС у містах: Рівне, Івано-Франківськ, Кіровоград, Ужгород, Хмельницький, Донецьк, Житомир, Львів, Євпаторія, Тернопіль, Харків, Луганськ та ін.

Ці акції – попереджувальні. Якщо вимоги виконані не будуть, доведеться через тиждень переходити до більш масових та агресивних форм протесту по всій Україні.

Нагадуємо, що днями дільничний міліціонер забрав 19-річного студента у районний відділок міліції Шевченківського району, а вже на ранок батькам запропонували забрати тіло хлопця з моргу. Цей нажаль далеко не поодинокий випадок ілюструє справжню ситуацію, яка склалася в Україні з міліцією.

Під час акції активісти також висловлять свій протест проти законопроекту №2450 «Про порядок організації і проведення мирних заходів», який зараз готується до другого читання. Проект Закону пропонує узаконити механізми заборони мирних зібрань громадськості, що сприятиме ще більшому свавіллю міліціянтів щодо як громадських активістів, так і простих громадян.

Всі ми об’єдналися навколо цього, адже вже завтра трагедія може повторитися з будь-ким з нас, а в нас навіть протестувати заборонять.

Організатори акції: громадські організації, активні люди, журналісти, одногрупники та сусіди вбитого хлопця. Приєднуйтеся!

Контактна особа:
Малих Євгенія,
093 388 33 66, mal.e.ua@gmail.com

http://livasprava.info/content/view/2087/74/

«Славянское единство» по-нашенски

Урегулирование вопросов по транзиту и реализации природного газа стало импульсом к всеобщему потеплению в отношениях между двумя «заклятыми друзьями». На информационную обманку национально озабоченные представители украинского политикума повелись со скоростью света, российские националисты построили свою критику на потерях России от этого соглашения. Но конкретно-прикладных последствий, ни первые, ни другие увидеть не смогли.

Сразу же после подписания договоров, министры энергетики Российской Федерации и Украины поручили интенсифицировать работу по созданию консорциума для модернизации газотранспортной системы Украины. Следующими шагами стали сближения в ядерной энергетике и авиастроении. Последней новостью стало предложение российского Премьера Владимира Путина об объединении двух национальных монополий - «Нафтогаза» и «Газпрома». Пока что это нам преподносят как шутку, но есть все основания считать, что все только начинается.

Цена газа

Вопреки информационному официозу, новые «газовые» соглашения не принесут Украине ощутимой выгоды. По оценкам Astrum Investment Management, наша страна будет покупать природный газ во втором квартале по цене 233 за 1000 куб. м, в третьем квартале – по $245-$255 за 1000 куб. м, в четвертом – по $255-$265 за 1000 куб. м. Поскольку Украина уже импортировала около 6,5 млрд куб. м а 1 квартале по цене $305, средняя цена в 2010 году на природный газ должна составить около $ 260. Это на 24% выше средней цены 2009 года ($210).


Боле того, в договоре не учтены некоторые аспекты. Мировые цены основываются на стоимости не только газа, но и транзита. А это был первый фундаментальный момент, упущенный в договоре, потому что ставка транзита существенно не изменилась, а цена газа была взята европейская. Второй момент – из чисто политических соображений базовой ставкой была взята итальянская. Но Украина имеет территориальное преимущество перед Европой, покупая газ на границе с РФ или Беларусью, мы берем газ на 2500 км ближе, чем Италия.

Относительно физических объемов импорта газа в 2010 году ясности меньше. Стороны договорились, что общий объем импортируемо Украиной природного газа в текущем году составить 36,5 млрд куб. м. Однако оценки показывают, что для экономики достаточно будет 33 млрд куб. м. Если вариант с импортом лишь 33 млрд куб. м. реализуется, то «Нафтогазу» нужно будет заплатить за импортный газ на $2,3 млрд меньше, по сравнению с ситуацией до получения скидки.

Но если Украина действительно импортирует 36,5 млрд куб. м природного газа, то совокупный счет за импорт газа в 2010 году составит $9,3 - $9,4 млрд. Это лишь на $1,4 – $1,5 млрд меньше, по сравнению со сценарием по предыдущему газовому договору.

Влияние новых газовых соглашений на внутренние цены на газ промышленных потребителей также минимально. Сегодня цена импортного газа в 2010 году должна быть на 24% выше средней цены 2009 года. После соглашений по газу, Национальная комиссия регулирования электроэнергетики снизила предельные цены на газ для промышленных потребителей, бюджетных организаций и других хозсубъектов на 1,36% по сравнению с существующим уровнем, до 1992,8 грн./тыс. куб. м. Новые цены вступили в силу с 1 мая текущего года. При этом указанный уровень цен не учитывает НДС, целевую надбавку, а также стоимость транспортировки газа по распределительным сетям. Следовательно, понижение цены только относительное, в абсолютном показателе цена приблизительно осталась на том же уровне.

При этом актуальность повышения тарифов для домохозяйств и предприятий коммунальной энергетики остается по-прежнему высокой. Несмотря на то, что правительство разрекламировало отказ от повышения цены газа для населения, это не исключает повышения в следующем году. Более того, переговоры с МВФ не закончились, следовательно, риск частичного повышения тарифов, от предполагаемого ранее уровня, не исключен.

Для российского народа данные соглашения также несут негативные последствия. Ведь скидка будет идти не за счет «Газпрома», а за счет федерального бюджета. Российский бюджет будет нести огромные потери - $40 млрд в последующие 10 лет. В то же время в России планируется повышение тарифов на газ для населения. Таким образом, амбиции российских и украинских властей будут оплачиваться из кармана российских и украинских граждан.

Газотранспортный консорциум

Российская сторона несколько раз высказывала свой интерес в украинской газотранспортной системе (ГТС), и столько же раз отказывалась от него. Украинская сторона постоянно акцентировала на том, что модернизация газотранспортной системы остается насущным вопросом. Но при этом всячески утверждала о невозможности частичной или полной приватизации ГТС.

Вне всякого сомнения, ритуальные танцы с шаманским бубном вокруг трубы объясняется желанием российской стороны сбить конечную цену. Украинские власти носились с ГТС как с писаной торбой, но при этом четко понимали, что самостоятельно решить вопрос Читать далее...

Альбер Камю: поиск антиавторитарного социализма
Бунтари Красного Мая 68-го называли Сартра и Камю среди своих любимых авторов. «Камю, как никто другой, работал, чтобы развенчать нотаблей политики и их аппарат, и поэтому он стал так важен для молодежи, которая отвергла вербовку, дисциплину, и в конечном счете то, что он назвал цезаристским социализмом. Он умрет, не узнав майского бунта, который он приветствовал бы с энтузиазмом и судил бы сурово»[1], - писал в 1977 г. старый французский анархист Морис Жойо. Сартр также полностью поддержал бунтарей 1968 г.

Многие вопросы французской леворадикальной мысли 60-70-х гг. были затронуты еще в полемике между Альбером Камю и Жан-Полем Сартром, опубликованной в 1952 г. в журнале «Тан Модерн». У Сартра и Камю было немало общего. Камю, как и Сартр, – левый интеллектуал, представитель философии атеистического экзистенциализма, писатель и драматург, лауреат Нобелевской премии, участник французского Сопротивления.
http://livasprava.info/content/view/2009/1/

«Славянское единство» по-нашенски
Урегулирование вопросов по транзиту и реализации природного газа стало импульсом к всеобщему потеплению в отношениях между двумя «заклятыми друзьями». На информационную обманку национально озабоченные представители украинского политикума повелись со скоростью света, российские националисты построили свою критику на потерях России от этого соглашения. Но конкретно-прикладных последствий, ни первые, ни другие увидеть не смогли.

Сразу же после подписания договоров, министры энергетики Российской Федерации и Украины поручили интенсифицировать работу по созданию консорциума для модернизации газотранспортной системы Украины. Следующими шагами стали сближения в ядерной энергетике и авиастроении. Последней новостью стало предложение российского Премьера Владимира Путина об объединении двух национальных монополий - «Нафтогаза» и «Газпрома». Пока что это нам преподносят как шутку, но есть все основания считать, что все только начинается.

Цена газа

Вопреки информационному официозу, новые «газовые» соглашения не принесут Украине ощутимой выгоды. По оценкам Astrum Investment Management, наша страна будет покупать природный газ во втором квартале по цене 233 за 1000 куб. м, в третьем квартале – по $245-$255 за 1000 куб. м, в четвертом – по $255-$265 за 1000 куб. м. Поскольку Украина уже импортировала около 6,5 млрд куб. м а 1 квартале по цене $305, средняя цена в 2010 году на природный газ должна составить около $ 260. Это на 24% выше средней цены 2009 года ($210).


Боле того, в договоре не учтены некоторые аспекты. Мировые цены основываются на стоимости не только газа, но и транзита. А это был первый фундаментальный момент, упущенный в договоре, потому что ставка транзита существенно не изменилась, а цена газа была взята европейская. Второй момент – из чисто политических соображений базовой ставкой была взята итальянская. Но Украина имеет территориальное преимущество перед Европой, покупая газ на границе с РФ или Беларусью, мы берем газ на 2500 км ближе, чем Италия.

Относительно физических объемов импорта газа в 2010 году ясности меньше. Стороны договорились, что общий объем импортируемо Украиной природного газа в текущем году составить 36,5 млрд куб. м. Однако оценки показывают, что для экономики достаточно будет 33 млрд куб. м. Если вариант с импортом лишь 33 млрд куб. м. реализуется, то «Нафтогазу» нужно будет заплатить за импортный газ на $2,3 млрд меньше, по сравнению с ситуацией до получения скидки.

Но если Украина действительно импортирует 36,5 млрд куб. м природного газа, то совокупный счет за импорт газа в 2010 году составит $9,3 - $9,4 млрд. Это лишь на $1,4 – $1,5 млрд меньше, по сравнению со сценарием по предыдущему газовому договору.

Влияние новых газовых соглашений на внутренние цены на газ промышленных потребителей также минимально. Сегодня цена импортного газа в 2010 году должна быть на 24% выше средней цены 2009 года. После соглашений по газу, Национальная комиссия регулирования электроэнергетики снизила предельные цены на газ для промышленных потребителей, бюджетных организаций и других хозсубъектов на 1,36% по сравнению с существующим уровнем, до 1992,8 грн./тыс. куб. м. Новые цены вступили в силу с 1 мая текущего года. При этом указанный уровень цен не учитывает НДС, целевую надбавку, а также стоимость транспортировки газа по распределительным сетям. Следовательно, понижение цены только относительное, в абсолютном показателе цена приблизительно осталась на том же уровне.

При этом актуальность повышения тарифов для домохозяйств и предприятий коммунальной энергетики остается по-прежнему высокой. Несмотря на то, что правительство разрекламировало отказ от повышения цены газа для населения, это не исключает повышения в следующем году. Более того, переговоры с МВФ не закончились, следовательно, риск частичного повышения тарифов, от предполагаемого ранее уровня, не исключен.

Для российского народа данные соглашения также несут негативные последствия. Ведь скидка будет идти не за счет «Газпрома», а за счет федерального бюджета. Российский бюджет будет нести огромные потери - $40 млрд в последующие 10 лет. В то же время в России планируется повышение тарифов на газ для населения. Таким образом, амбиции российских и украинских властей будут оплачиваться из кармана российских и украинских граждан.

Газотранспортный консорциум

Российская сторона несколько раз высказывала свой интерес в украинской газотранспортной системе (ГТС), и столько же раз отказывалась от него. Украинская сторона постоянно акцентировала на том, что модернизация газотранспортной системы остается насущным вопросом. Но при этом всячески утверждала о невозможности частичной или полной приватизации ГТС.

Вне всякого сомнения, ритуальные танцы с шаманским бубном вокруг трубы объясняется желанием российской стороны сбить конечную цену. Украинские власти носились с ГТС как с писаной торбой, но при этом четко понимали, что самостоятельно решить вопрос Читать далее...