[280x500]
1991 рік «…Сьогодні перше вересня? Ух ти !!! Прикольна дата…Мені подобається. Думаю можна народжуватись. Так, приготовтесь, Я-а-а ВИЛАЖУ-у-у-у!!!! А-а-а-а!!! МА-МА!!! Ой-йо-йо, ей, пусти мене!!! Що це за недоумок мене взяв??? Пусти мене, ти чуєш? Віддай мене МАМІ!!! Нарешті мене почули! Ой! Мамуль, ну як я тобі? Красуня, правда? Ей, куди ви мене знову забираєте. Я не хочу
іти від мами…»
«…Це наша квартира? Так, непогано. Тільки ще б колір цих шпалер підправити. Вони б краще дивилися, якби були червоні, а не сині. Чи може це не сині, а зелені, чи… а яка різниця сині, зелені, жовті – головне, що було б краще, якби вони були червоні. Ой, татусь! А чому ти на мене так дивишся? Я розумію, що ти хотів сина, але не переживай я все одно краща за якогось там сина! Як ти на мене сказав? Мирослава? Ну, ти сам нарвав-ся … стоп! Так це моє ім’я? А що, непогано звучить: МИРОСЛАВА АНАТОЛІЇВНА. Все, я згодна, мені подобається, а це головне»
1992 рік «… Невже мені вже рік. Яке диво. Росту не по днях, а по годинах»
1993 рік «… Два ,два, два, два ,два, два. Прикиньте, мені вже 2 роки, тепер я доросла. Вже ніхто не має право говорити на мене курдупель, а то як дам … Знайшлись мені дорослі…»
1994 рік « Куди мене веде мама? Що за дивний будинок, на який мама говорить дитсадок? Я не хочу туди іти… Я хочу святкувати своє 3-ох річчя… ой, а тут багато дітей. І чого вони на мене так дивляться? ПОВИЛАЗИТЬ!!!!!!!!!!!!»
1995-1997 роки « Чотири, п’ять, шість. З
кожним роком росту і рости. Не розумію… Чому так повільно? Боже, як мені набрид цей будинок, на який всі говорять дитсадок. Ну я розумію чому дит., бо дитячий, а садок до чого тут? Ми що подібні до рослин?
Їй Богу, не розумію. Скоріше б вже в школу, там, я сподіваюсь, буде класніше.»
1998 рік « Ох, дочекалась школу і брата в подарунок. Як говорять в народі: «Як не щастить, то з дитинства.» Я ж хотіла сестричку… Хіба я так багато прошу? Я тільки хочу сестру! Заберіть його назад … я хочу сестричку, ви чуєте – СЕСТРИЧКУ—у—у!!!!!!!!»
1999рік « Знаєте, а вісім років – це трохи багато. На мені більше відповідальності, чим раніше. Я стала навчатись гри на фортепіано та танців. Кожного дня я ходжу до танцювальної чи музичної шкіл. Скоро я стану знаменитістю… ох, яке життя почнеться…»
2000-2004роки «… Хто сказав, що Діда Мороза не існує, а подарунки під ялинку кладуть мені батьки? Чому цей дивний хлопець постійно повторює мені, що бабая видумали дорослі, щоб такі як я їх слухались??? От мені розумні знайшлися, ви ще б сказали, що «ГАРРІ ПОТТЕР» ــ це фантастика, а земля КРУГЛА!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!»
2005 рік «Так, подумаємо, що чекає мене цього року… музичну я нарешті закінчила, танці також, а в мене залишилось тільки… тільки що? Я не вірю своїм вухам (ну й очам також) в мене залишилася тільки школа. Значить можна гуляти на всі чотири стор…ой на всі чотири буде забагато, думаю три з половиною хватить!»
2006-2007 роки «…життя. Чому ж ти таке дивне? Ну чому у мене з’явилось стільки різних почуттів та питань? Раніше все було простіше…
Думка, що Дід Мороз робить дива, а мене знайшли в капусті розв’язувала всі глобальні проблеми, які поставали переді мною, коли мама заставляла їсти суп! А зараз, стоїть тобі тільки розкритися, то ти б’єш прямо в серце. Ти не подібна до Тайсона, але б’єш набагато сильніше, і лежачі на підлозі,
перший раз в житті більше не хочеться битися, більше не
хочеться кохати, більше не хочеться жити…»