"у моїй смерті прошу нікого не звинувачувати.я всього лише чиясь тінь...всього лише відображення у дзеркалі....всього лише примара за спиною....всього лиш янгол спокуси....я аж нічого....нічого матеріального...нічого живого...нічого іншого...всього лише чиїсь сльози,чийсь сміх....чиясь помилкова іскра у очах...така болюча....болюча чиясь помилка...помилка минулого...спогад минулого...чарівна примара...нехай....нехай так...нехай гірше.....нехай ніяк...."
[378x480]

Настроение сейчас - на межі

мозок перенапружений...все якось...неможу....люди довколо...так холодно і самотньо....руки тремтять....неможу...вже...от от....воно....зет із....це воно....вже близько...вже на підході....майже хапае за руку....навіть страшно...
Ти така неприступна, що я вмираю
І поки я тебе обману, назовсім зникну.
Ти ламала життя як гілля одна
І нікого не кликала ти шалена, дика, люба.

Звільняю голову свою для тебе, сію квіти
Бо маю лиш одну таку, не можу не хотіти
І тіло твоє крізь дощі, навішу покривало
Давай, живи в моїй душі мені ж бо завжди мало.
Очі твої, навіщо я їх покохала, очі твої...
Очі твої, за тебе сердце виїдала...

Не дивися на моє лице, ну
То воно через сльози мої по тобі в'яне
Але разом ми зможемо все тут
А якщо вже не стане землі, то неба стане,
люба

Звільняю голову свою для тебе, сію квіти
Бо маю лиш одну таку, не можу не хотіти
І тіло твоє крізь дощі, навішу покривало
Давай, живи в моїй душі мені ж бо завжди мало.
Очі твої, навіщо я їх покохала, очі твої...
Очі твої, за тебе сердце виїдала...
Очі твої, навіщо я їх покохала, очі твої...
Очі твої, за тебе сердце виїдала...
Звільняю голову свою для тебе, сію квіти
Бо маю лиш одну таку, не можу не хотіти
І тіло твоє крізь дощі, навішу покривало
Давай, живи в моїй душі мені ж бо завжди мало.

Я ТЕБЕ КОХАЮ!більше мені нема чого сказати...

Нічого не пишеться,нічого не чуеться,нічого не бачиться...взагалі нічого не відбуваеться у цьому клятому житті!я сиджу сама,о другій ночі за компом,а ти дивишся собі "порево"по теліку...та шоб воно все здохло на цій клятій землі!кончена музика,кончені пости,кончені нерви,кончений чай!ненавиджу свое дзеркало!взагалі ненавиджу дзеркала!в них якісь жахіття!як комусь захочеться подивитися жахіття,то киньте оком мені через плече у дзеркало...ото вам на все життя вистачить...в мене так ще жодні місячні не проходили,щоб все повиздихало!не дай...шо не буть...там чоловікам відчути ті кляті болі!вони ж повмирають від больового шоку...коли ти сидиш і не можеш навіть ворушитися,а воно тобі"міла,зделай чаю"або ше шось!та воно зараз вмерти хочеться не кажучи про ходити....не знаю....шось воно мене все знову лякає...якісь дивні стіни,дивне повітря....дивний присмак у роті...завши гарячий і переслажений чай...фе...нерви вже на пределі...треба шось із цим робити...потрібна ця,як її..."смена апстановкі"....а без моеї участі чортаздва шо змінеться!:suicide:

Так кепсько...сиджу,ковтаю "Бейліс" і думку гадаю...чому все так херово?!чому все навколо так...так дивно...чому так боляче останім часом...ще й такий писимістичний настрій зараз...повністью певна,що ти мене лишиш...саму...на узбічі життя і забудеш на завжди,моє ім"я,моє обличча,наш секс...наше все!і замість "нас" в тебе буде "ти"...не знаю,на віщо я собі забиваю голову негативом,але так вже історично склалося...хочеться плакати...та вже,мабуть,нема чим...брутально заливаю горе алкоголем і частково тащуся від свого стану і мовчки жалію себе...адже так іноді хочеться відчутти себе слабкою,щоб тебе пригорнули і втішили....
Сьогодні мене ввели у такий стан твої слова....раніше ти казав що ніколи мене не покинеш,завши будеш поряд...а сьогодні сказав шо все можливо,з"явилося дивне відчуття що я чогось не знаю,що ти вже над цим думав...фак...ні,плакати є чим...втоплю свій біль у вінстоні і алко....можливо сама в них розчинюсь...на завши....і ніхто більше мені не зробить боляче....

[700x525]
Так дивно прокидатись у твоїх обіймах...вони такі пекучі,як літне сонце...прокидатись і бачити твої блакитні очі...твое ніжне обличча...ні за що б не хотіла щоб на твоему місті опинився хтось інший!і нізащо не допущу того,щоб на моему місті опинилася інша...нізащо!про таке я могла тільки мріяти...чим особисто і займалася..тихенько..поки ніхто не бачить і не чує...так приємно ідучи ранком із твоєю собакою по вулиці дивитись на світ по іншому,ти собі не можеш уявити!ці дерева,сніг,холодні ліхтарі...воно все здається іншим,коли знаеєш,що поряд з тобою е кохана людина...це,сонце,ці хмари,ця планета,цей світ...це все для нас,коханий!він створений лише для нас!

уявила собі ситуацію,в лікарні лежить дві дорогі мені людини,з однаковими діагнозами.я добровільно стаю донором і можу допомогти лише одному,позбавивши іншого життя,і позбавивши себе життя.....але ці дві людини для мене на рівні!я не можу обрати!не знаю що робити!а часу лишилося так не багато!всього лише 4 дні!мозок просто розривається,серце розривається!я не знаю,що мені робити!адже хочеться врятувати обох,навіть ціною свого нікчемного життя!але такої можливості на жаль не має!
[525x700]

Все складно з ........!чому?чому все руйнуеться від моїх мого лищень погляду,не кажучи про торкання.....боляче...сумую...радіохед давить на голову,мозок плавиться.....все.....не можу!нажертися!терміново!або краще вмерти!нажертись і вмерти!
[604x453]

Якось,дуже давно,ніхто вже і не пам"ятав чому страждало одне маленьке створіння,яке не мало навіть свого імені,не кажучи вже про місце у житті....страждало воно так вже пів року,з кожним днем все дужче і дужче....аж поки не почало по малу сходити з глузду.Воно розбило свою золоту клітку яка була на смак як шоколад і втікла світ за очі в пекло...по вогняній дорозі її зустрів такий самий дивний тип.він промаявся із нею все своє пухнасто-болючє життя,намагаючись щось зробити,аби вона почала жити....щасливо жити.....але нічого в нього не вийшло.минав час,а він боявся лише одного....що не встигне отримати винагороду за свої спроби зробити її щасливою,її чарівну усмішку.....нажаль.....коли одного разу він повернувся,у їхню зелену зефірєнку,де вони мешкали,а вона помирала.....від безвиходдя....але на диво,вона йому подарувала свою першу і останню усмішку....усмішку щасття....бо тепер вона була певна,що нічого змінювати не треба....
[525x700]

Я так давно в них не літала,ти знаеш про що я.....той,кому пишу....у тій блакитті....а вчора,після повного розриву ємоцій,я знов злетіла!я відчула як венси відриваються від землі,і....я знову вже там....у твоему блакитті очей....чите повітря,я не чую нічого,наче все завмерло....О Боже!я же я тебе ненавиджу за це!усім серцем ненавиджу!
[525x700]

[243x379]
Вітер розливається моїм волосям....від великої швидкості руху з очей зриваются холодні та самотні сльозинки...поїзджаючі повз машини заглушають шум вітру...."мегаполіс....купа людей.....купа друзів....купа усього....а я сама..."чому ж так складно визначити,чого саме я хочу від життя?твоеї присутності чи відсутності.....дратує!дратує твій спокій!дратує твоя відсутність ємоцій!
Неможу!вжу тупо не витримує мозок....Клята золота осінь....ненавиджу цю пору року і за її характер люблю її....вона здатна вивернути все на виворіт....осіння меланхолія...депреси....проявляють приховану сутність...кожна людина-як місяць,мае свою затемнену сторону яку нікому не показує....а золота все перевертає!

[300x400]
засинаю...засинаю на ходу...так хочеться кудись втікти....але нема куди,нема за що,нема нічого...гадсько існувати і не мати нічого свого....печально....так багато людей поруч,а почуваюся самотною....най гірше-те що не розумію до кінчя чого я хочу...і відчувати біль дорогих мені людей,знаючи про те,що не в змозі їм допомогти...боляче від цього...та й без того,теж боляче...хочеться прям зараз кудись втікти...хоча б на пару днів....Київ...Факін Київ...остогид вже.....не можу тут...давить...хоча б на декілька днів...кудись...втікти....туди-де не ловить телефонний зв"язок,нема цилізаціі....навіть не знаю,чи хочу щоб поруч зі мною хтось був...знов не знаю,чого я хочу....

такє дивне передчуття....передчуття якихось зірваних планів....яких я дуже чекала....в мене аж перенапружуеться останій мозок....коли я собі уявляю,що цього не станеться-моя кров аж наче холоне і на мить серце зупиняеться...мозок починае уявляти собі все це слайдами і програвати різні варіанти чезе що так вийшло...точніше нічого не вийшло...в такі миті мені стае дуже страшно,і лише твої обійми мене рятують від цього,і ставлять мій мозок на місце....нажаль ти не завши поруч....і не завши можеш мене обійняти...бо,на приклад,саме зараз мені це потрібно....
[250x250]

Слушать этот музыкальный файл

[700x393]
Життя таке мінливе....хочеться злетіти,але ж не хочеться впасти.....хочеться пливти,але ж не хочеться потонути!хочеться мати,але ж не губити потім....хочеться кохати,але ж не страждати....потім...так багацько всього хочеться,але ж життя мінливе....як буду летіти-врешті-решт захочеться впасти....попливеш-захочеш потонути...кохатимеш-......
але іноді бувають такі моменти,коли ти просто кохаєш і нічого не хочеш!то мабуть справді щастя...
хочу лежачи на сонячному пляжі моря дивитися на нічні зорі через зелені хмари.....щоб у рожевій воді відбивалося проміння мого настрою...щоб по моєму,сплетеному з ниток тілу я відчувала торкання вогняних пальців...а будучи квіткоюя б хотіла відчувати твої торкання навіть якби ти був гострим ножем....

[319x410]
якби не календарі-не знала б навіть який сьогодні день тижня....не знала б яке число....якби не вікна не бачила б сонця,неба,не дихала б повітрям...якби не інтернет не знала б про існування людей....якби не колонки і телефон не чула б звуків....якби не спогади не дихала б вже...не бачили б вже мене і не згадували...

[650x410]
дивно все якось...завжди намагалася бути розумною,розважливою,серйозною...може то не моє?може Київ-то не моє?може варто кудись звалити звідси....не знаю...хочеться тікати світ за очі....не знаю чого я сама хочу...щось роблю,а потім незнаю,чи те це чого добивалася...

[300x400]
я відчуваю себе квіткою яка гине....повільно під палючими очима не помічаючих її людей...безжально втоптуючи мене в землю бездушні ноги тих хто іде по головах а би досягти свого...я відчуваю себе свічкою,яка що хвилини може закінчити своє існування так і не перетворившись у вогнище,яке могло б когось зігріти...я відчуваю себе пташкою,але у клітці...дивлячись крізь прутики я бачу її...свободу..вона так близько,але не у моїй досяжності...я відчуваю себе веб-сторінками,кожен відкриває у мені те що йому потрібно,і жоден що потрібно мені...відчуваю себе потрібною комусь,але ще не знаю кому....я відчуваю себе фруктом,байдуже яким...з мене вичавлюють сік,а потім ,рано чи пізно,викидають...взявши з мене все що можна було взяти...я відчуваю себе лампочкою...на якомусь високому фонарі,яку всі намагаються збити...але ніхто не знає для чого...Але ж я просто хочу бути людиною,із власним життям,правом на існування,власним вибором,власною думкою...не іти за кимось отримуючи сумісні бонуси життя,через те що була поруч,а отримувати свої бонуси від життя і ділитися ними,якщо хтось цього потребуватиме...не хочу бути в тіні..хочу жити!існувати не тільки для когось,а й для себе...хочу радіти сонцю ранком,танцювати під дощем,щиро всміхатись...хоча б деколи..а не раз на рік...

[700x525]
обіцяла,що вб'єш кожного,хто мені зробить боляче...обіцяла,що зцілиш мене від будь-яких хвороб і поганого настрою своєю любов'ю...клялася у вічній дружбі....клялася не зраджувати....клялася любити...клялась довіряти...розповідати все,незважаючи ні на що....казала,що будеш поруч до останнього мого подиху...що віддаси своє життя за моє....знала,що я тобі пробачу все....знала,що я не вмію ображатись....знала що зроблю заради твого щастя все!знала,що завжди тобі допоможу....завжди вислухаю....завжди любитиму....але вдруге не пробачу...