[400x300]Позавчора не могла заснути, і трошки дещо написала:....Автобіографічненько так :)

Вона любить дивитись на зорі. Годинами. Вночі. Сидячи на підвіконні. Навіщо? Хтозна.Вона просто мрійлива. Можливо, Вона відчуває полегшення або легкість. Це не одне і те ж.Душа летить кудись вгору, тіла не відчуваєш зовсім...Невагомість...Думки розсіюються серед зірок, бажаючи покинути нарешті ту наївну кучеряву голову. Не виходить. Швендяючись у небі, вони переплітаються між собою, знову зливаються в одне ціле. Школа, сім'я, друзі, коханий...Стоп! Коханий? Ха! Скільки раз Вона запевняла себе, що Їй на нього наплювати з високої гори? Якби ж то...Млін. І знову все інше відходить на другий план. Знову....Ті спогади, яким нема числа...Дрібниці, найменші прояви симпатії для неї - справжній скарб, який Вона збирає у свою скарбничку в люблячому серці. Вона досі відчуває дотик його губ на щоці. Звичайний, дружній поцілунок, але ж який ніжний... Скільки можна тримати це в собі?! Ревність, злість, сумніви, теплота, ненависть, КОХАННЯ...Хех. Йому пох. Жаль. Він багато втрачає. Інколи так хочеться зробити перший крок - підійти, обійняти, поцілувати... А як відштовхне? Знову сумніви...Він свиня. Козел. Самовпевнений ідіот. Бездушний робот. Законсервована скотина. "Ненавиджу...."- лунає в голові, а серце аж кричить: "КОХАЮ!!!!"Його погляди на світ такі незрозумілі й дурнуваті. Він може з легкістю образити і не відчути провини. Дурний. І гордий. Але Вона прощає йому все. Вона, сильна й незалежна, готова стати іграшкою в Його руках, лиш би Він захотів...Хай хоч трішечки відкриється Їй, і тоді, без сумнівів, Вона змінить Його. Вона знає як. Це легко. Треба просто кохати... А що Їй робити зараз? Нічого. Просто чекати. Сиди й далі на свому дурному підвіконні...