Фотографии Тайлин : Ивана купала

Фотографии Тайлин : Ивана купала

А вот так мы гуляли Ивана Купала

Слушать этот музыкальный файл

Слушать этот музыкальный файл

Слушать этот музыкальный файл

Из Властелина колец

Слушать этот музыкальный файл

люблю эту песню...

Слушать этот музыкальный файл

на память...

Слушать этот музыкальный файл

ех...

Вот так я стала рисовать...
[показать]
[показать]
[показать]
[показать]
[показать]
[показать]
[показать]
[показать]
[показать]
[показать]
[показать]
[показать]
[показать]
[показать]
[показать]

ОН... Спокойная искра.

А ты что думала? Думала, тебе нужен такой же яркий и любящий приключения парень, как ты? А вот и нет. Вы бы поубивали друг друга уже на следующий день! Тебе нужен он. Спокойный, холодный, его сложно удивить. Во всяком случае, такое складывается впечатление. Потому что ты действительно его удивляешь! Постоянно. Своими выходками, действиями и поступками. Иногда ты переходишь все границы, но он легко может тебя остановить и успокоить. И ты ему благодарна за это, потому что и сама знаешь, что очень часто теряешь голову.

Пройти тест

Смею предположить :

Твои плюсы: Сильный характер и уверенность в себе. Ты ничуть не боишься приключений и перемен. Наоборот, ты пользуешься любой возможностью, чтобы испытать себя. Ты обожаешь, когда что-то или кто-то пробуждает в тебе любопытство или бросает вызов =)

Пройти тест

Итак, Вы...- Опасный

[показать]Вы-гром среди ясного неба, неожиданный поворот судьбы, холодная сталь кинжала. Вы сам себе Царь и Бог, впрочем, не только себе. Вы обожаете руководить, подчинять, ломать… Для Вас нет ничего слаще чувства власти — вы наслаждаетесь ею, она придает вам сил. Вы абсолютно не азартная натура, потому что знаете цену всему, чего добились. Вы готовы идти по головам, считая, что цель оправдывает средства. Ваше оружие — обаяние, хитрость. Ваш главный козырь — внезапность. Вы неожиданно появляетесь, забираете все и так же неожиданно исчезаете. Вы умны и каварны. Но порой ваше навязчивое чувство самосохранения кажется трусостью — так Вы дорожите своей шкурой. Настоящий егоист. Любите работать в одиночку. Любите доминировать. Друзей у Вас нет — так, знакомые. Доверять слабому Вы не можете, а сильных людей воспринимаете как соперников. С Вами трудно найти общий язык. Нельзя сказать, что Вы совсем не умеете чувствовать. Вы сдержаны, а обычные чувства и эмоции в Вас слегка «притуплены». Для Вас тяжело проявлять заботу о близких, но не потому что Вы этого не хотите, просто Вы так не умеете. Ласковые слова режут Вам слух. Вы так умело скрываете свое настоящее лицо под маской безразличия, что и предположить нельзя, что Вы можете чувствовать. У Вас превосходное чувство юмора, местами переходящее в сарказм :) Слова гордость и честь для Вас не пустой звук: это ваши слабые места. стоит человеку задеть Ваше самолюбие, как Вы вспыхиваете и находите самый изощренный способ мести для обидчика. Вы вообще оригинальны — как в суждениях, так и в поведении. Вы — эстет. Вы знаете толк в дорогих машинах, изысканных блюдах и хорошем отдыхе. вы цените все прекрасное. Но красота вызывает в Вас не вожделение, а истинное восхищение. Вы привыкли жить «на полную катушку», ни в чем себе не отказываете. Никто не любит себя так, как Вы. Смешно даже предположить, что Вы верите в Бога. В Высшую силу, в себя, только не в Бога. Встать на вашем пути решился бы либо совсем отчаявшийся, либо совсем идиот. Впрочем, идиотов на свете множетво, великое множество :)

Пройти тест

Итак, вы воплощаете- Разрушение

Вы можете сломать и разнести все, что угодно. От хрупкой статуэтки до мраморного мемориала и бетонной постройки. Тем не менее, это не плохо, ибо для Вас не существует закрытых дверей и нерушимых крепостей. Однако, если Вы еще не научились контролировать свою суть, возможно, она доставляет Вам некоторые неудобства. Ищите призвание там, где нужна сила и энергия. Где Вы вдоволь сможете рушить или хотя бы выплескивать энергию. Военная служба, охрана и прочее. Наилучшие взаимоотношения с людьми, воплощающими Веру, Мудрость. Первые смогут оградить Вас от случайного выплеска в неподходящее время или разрулить ситуацию, вторые смогут направить Вашу энергию в нужное русло.

Пройти тест

...
[390x600]

...
[350x487]

...
[700x700]

...
[467x700]

...
[609x639]

ВОНА


В житті людей Вона ніхто,
І звуть її ніяк,
Але Вона одна є прикладом життя...

Я постійно хотіла піднятися вище, але кожен раз, чомусь, падала знову і знов у безодню. Було навіть так, що мені залишався лише один крок, але я знову опинялася у підніжжя високої гори. Так було і того разу: впавши на спину, я думала, що не тільки не зможу піднятись у гори, але й взагалі підвестись з землі. І саме тоді, коли мені так потрібна була допомога, до мене підійшов ВІН, маленький хлопчик, мій Маленький Принц. Він, не промовивши ні слова, дав мені руку і допоміг підвестись. І хоча на вулиці була сувора зима, і хоча мені було дуже холодно, при його дотику я відчула тепло, тепло доброти, дружби і любові. У його очах мені відкрилось чисте, голубе небо, а у його ластовинні – радісні промінчики щирого сонця.

Чому лиш дух крилатий в нас,
Але тілесно ми безкрилі?...
„Фауст” Гете

Ми разом почали підніматися у гори. Маленький Принц тихо розповідав мені про життя. Він говорив чистою, мов джерельце, рідною українською мовою, його слова звучали красиво, звучали так, як тихенько дзюрчить струмочок – я зрозуміла, наскільки дорога і рідна мені ця мова. Він показав мені красу зимових гір, і я відчула прекрасне, відчула мистецтво природи, і зрозуміла, яка неперевершена вона. Вона, саме вона є матір`ю і вчителем всього; саме вона відкрила людині закони краси, про які тихо шепотів мені хлопчик... Саме тоді я насправді відчула, що таке щастя. У мене виросли крила, та я вже не дивувалася цьому - я просто, подивившись на маленького хлопчика, посміхнулася йому; у нього також були крила, і ми взлетіли увись. Ніколи нічого подібного я ще не відчувала – це був рай. І хоча мить не піймати у золоту сіть, саме цю мить я хотіла б утримати назавжди.

Где умирает надежда,
там возникает пустота.
Леонардо да Винчи

Ми піднялись на вершину високої гори. Навколо нас шепталися маленькі ялиночки-сестрички, мелодійно дзвеніли сніжинки, які укутували білосніжною ковдрою все. Я подивилася на Маленького Принца: його вогняне волосся розвивав легенький вітерець. Я запитала: „Хто ТИ?” – але він лише чарівно посміхнувся, взмахнув крилами, при цьому зронивши на землю одне із своїх білосніжних пер, і зник, зник, мабуть, назавжди, а перо залишилося. Я підняла його: „ХТО Ж ВІН?” – вирвалося із мого серця, і сльози виступали на моїх очах. Я зрозуміла, що лишилася одна, одна у цілому світі, і що більше ніхто не допоможе мені у тяжку хвилину. Я протягнула руки з пером до неба, та подув вітерець, і перо полетіло за ним, полетіло спочатку до неба, а потім - у безодню, туди звідки прийшла я. Мені хотілось побігти за ним, пригнути у пустоту, але щось трапилось із моїм тілом - я не могла поворухнутись... А мої вуста мимоволі промовили слово, яке тихо виспівувала природа – Янгол.



Післямова

Вона так і залишилася стояти з протянутими до неба руками, на її щоках застили сльози, серце її перетворилось на камінь, а очі – на ті кришталики розбитої юності, кришталики розбитої любові. З її вуст злітає те дивнеє слово... Та і це не є кінцем тієї історії, адже її душа щоночі покидає тіло і стає тінью, тінью забутих історій... Ця тінь, якось проскользнула до моєї кімнати і навіяла мені пісню повную смутку і радості, пісню у якій немає слів...

А.Харченко

Знову нічна тиша полонила місто,
Ну а все забуте – знову ожива,
Знову преді мною пропливає чисте,
Як сльоза, прозоре, ніжне почуття…

Ні це не любов, адже то омана,
Ти спочатку віриш, віриш, що взлетиш,
Та після взмаху крил чекай розчарування...
Зневірена тепер від реальності біжиш
А.Харченко

***
І ось, я знову стою там,
Де ми розстались дітворою,
Де ті слова, що ти казав,
В мені котилися луною…
Стою я там, стою не вперше,
І чути знову трелі солов‘я,
А десь крокує знову осінь,
І знову котиться сльоза…
Так, ці всі слова я вже казала,
Казали й ви їх у віршах,
Але ж так доля склалась,
Що опинились ми на різних літаках…
І один-одному ми обіцяли,
Що ми зустрінемось ось тут,
На цьому місці, де тримали
Все наше дитинство у руках…
Зустрітись мали через рік…

Закінчилась зима, а потім і весна,
Пройшов вже рік, і не один…
Так, я стою, стою чомусь одна…
І лиш тіні з минулого проскальзують зрідка…
Ти не прийшов…а сонце вже сідає…
Вже миле літечко мене кидає…
Ну що ж, прийду я через рік,
Ще рік я почекаю…
А.Харченко

***
Колись, тобто зовсім недавно,
писали ми листи…
Писали їх чорнилом на папері,
І вкладали в них часточку душі…

Тепер не потрібні нам пера,
Не потрібні почуття взагалі,
В коханні наступила та ера,
Коли закохані не роняють сльози…

Але ж колись текли вони рікою,
І зрадницьки змивали останнії слова…
А ми із посмішкою сумною,
Ще вірили тоді в великі почуття…

Ну а тепер? Ну надрукуєш ти листа,
Напишеш, що його кохаєш, шури-мури...
Але ж усі ці почуття
Замінять знаки із клавіатури..

І я тепер тебе питаю,
Для чого нам дане життя,
Тоді, коли ми власноруч вбиваєм
Оті великі почуття?
А.Харченко