У нашому житті так мало недоторканих буднів,
І так багато свят, які запивають алкоголем,
Так мало неба в офісі,
І так багато дрібниць, які становлять усе....
Так багато перехожих, днів погожих,
І так мало схожих...

А так потрібно, щоб хтось втішив,
Нехай зовсім ідіотською усмішкою,
Усміхнув внутрішнє я,
І відчув музику
У падінні краплини,
У світлі сміху,
В словах,
І їх поєднанні.....

[465x699]
Його смерть спонукала замислитись, замислитись глибоко і провідчути дивні речі. З однієї сторони, я зрозуміла, що нагромаджуючи побутові проблемки, дрібязкові моменти, ми забуваємо про основне - це життя. Ми переймаємось нікчемними справами, насправді вагою з гусячу пір"їну, а часом - пір"їнку колібрі.
З іншої сторони - що таке життя??? Сьогодні помітила за собою, що всю догору в маршрутці насолоджувалась. Я відчувала, що мені тепло, мене не дратував корок, я побачила 7 абсолютно жовтих дерев, і одне - урочисто кольорове. Я побачила, як емоційно працюють регулювальники на перехресті, їх обличчя найяскравіші!!! Мабуть, відпочинку вкінці дня потребують, як і після фізично важкої праці.
Дивно почався день.....
Як і закінчився вчорашній.......

Він був такого ж віку, як я. У нього сестричка- двійнятко. Такий кумедний, незграбний, високий, худощавий...
Дуже любив шахи. Навчався в інфізі.
Ми з ним вчились 10 років у школі, він сидів недалечко...
І не стало його......

Сумно і соромно...
Усе видається, що все життя попереду, а насправді все може так рапово закінчитись....Враз обірватись і все....
І так багато не встиг, так мало зробив.......

Йду з роботи приголомшена, приглушена і замислена...
Жити......

Який день поспіль у моєму великому серці надто мало місця, щоб бачити у людях Людей, щоб піднімати їм настрій, щоб бачити у маленькому велике, і окрилювати безкриле. Внутрішнє напруження наростає і під вечір я готова вибухнути раз і назавжди! але стримуюсь...стримуюсь сьогодні, стримаюсь завтра, а що буде післязавтра. Я дратую людей у маршрутках, відповідаю їм по-їхньому, і тепер зовсім схожа на них, роздратованих, сірих, замкнутих. Мені не хочеться вилазити вранці з-під ковдри, а ввечері рано під неї залажу, щоб зігрітись, і сподіваючись, що засну і забуду те, що мучило. Я вже вагаюсь, чи вдасться закохатись взагалі, про цей період не йдеться...
Що мучить?
Мучить непотрібність чи надмірна потрібність. Мучить те, що відчуваю лише незроблене, а зроблене сприймаєтья як належне, змучилась бути на дні, на якому мусиш допомогти кожному, а коли ти все це встигатимеш нікого не хвилює....
А ще почуваюсь зайвою удома, бо стала сентиментальною занудою, бо не маю ні краплі зайвої енергії, яку можна подарувати....віддати...поділитись. Знаю, що не сприймають мене такою, вважають штучною...
І ще ціла купа того Г - гнітючого, густого..................

Господи, це ж зовсім не я!!! Господи, мені потрібен хоч якийсь знак, що не так!!!
Можливо, не туди іду, не тим займаюсь, не так витрачаю час!!!
Я вже не тихо, не пошепки, я кричу не своїм голосом про порятунок, бо відчуваю, що тону....що так довго у ямі це занадто!!! так жити не можна....

Нарешті я жива! Жива на стільки, що готова летіти назустріч новому, енергія б"є фонтаном. Потопаю в ароматах, розчиняюсь у прохолодних ранках, запиваю оксамитовими вечорами...Я люблю це сіре небо, люблю вересневі дощі, люблю, люблю, люблю....
Памятаєте, як в неперевершеної Ліни:

Без коньяку й шампана і вже без вороття,
Я п"яна, п"яна, п"яна на все своє життя......

А ще я вже другий день собі подобаюсь:)

[525x700]

Можна скористатись тобою в особистих цілях?

Питання до вас: які думки виникли б, якби ви почули таку фразу? у яких цілях?

Я вчора виспалась на півроку вперед, чи на півроку назад))))
Вже давно стільки не спала....
Почала вишивати чергового рудого кота. Такого сплючого на хмаринці.
Щось мені ті руді коти жити не дають)))

Мене вигнали з роботи додому лікуватись.
Мене нема.

Здається, вилажу.... Причому кумедно так...

Окрім перекладу, який подолала на вихідних, виграла сертифікат на 50 грн. в "Космо" на Південному, а сьогодні підійшов знайомий, і згадав, що винен мені 50 грн., про які я зовсім забула)))

Ну як тут не вірити в Бога, і в сили Всесвіту.
Моя вдячність і тепло!

Сіяють очі винограду,
І відцвітає неба верес…
Сьогодні все сумне позаду,
На серце щастя ліктем сперлось.

Вона прийшла; я вже вчора відчула прохолоду її дихання, вловила нотки у погляді неба, і помітила жовті листочки на свіжій зеленій траві. Вже вчора я відчула потребу у жовтогарячих кольорах, захотілось кави з корицею чи чорного, аж червоного чаю... Вчора понула б у пряних ароматах, дещо важчих, ніж завше...

А сьогодні всі бажання дня вчорашнього залишились, але ще захотілось поставити фото коханого на робочий стіл...

Вона таки прийшла...Я її страшенно люблю...

з новим настроєм...
сьогодні я вже абсолютно жива і вже світанково-соняшна...
виявляється, мені потрібно було почати щось робити, щоб вирішити проблему...
і як тільки я взяла переклад і пірнула в нього, знаючи, що мені ще й за нього заплатять, мені стало значно краще...

сподіваюсь, перекласти за сьогодні-завтра і зі спокійною совістю поїхати до дідуся на День Шахтаря...
а як не вийде - не буду розчаровуватись...

наразі просто шукатиму підробітку...
переклад - непогана штука, додаткові гроші і заодно не втрачатиму кваліфікації...
а ще - хотілось би підробляти танцями, але для цього ще працювати і працювати...
але думку в собі вже ношу давненько:)

Почитала вас трохи, щоб надолужити нечитане майже рік, і зловила себе на думці, що тут так багато про справи сердечні, і чи вони позитивні, чи негативні - це так прекрасно, коли усе на світі ховається за серпанком почуттів.
А в мене колапс, конфлікт внутрішній, і світла немає....

Сьогодні я не мала стимулу йти на роботу. Вперше за півроку, що працюю. А дуже люблю приміщення, де працюю, я люблю колектив, і мені страшенно подобається колектив, але в мене мала зарплата. Вчора підрахувала, що за підвищення квартплати і комунальних послуг + проїзду в маршрутках до 2 грн., з вересня мені її вистачатиме на необхідне, і то не все: проживання у Львові, доїзд до роботи, раз в місяць зїздити додому в Червоноград, і на обіди. Усе!!!!
Снідати і вечеряти вже нема за що. Краса та й годі! А я так хочу на танці з вересня...

Отак сиджу зараз на роботі і аж плакати хочеться. Або встати і вийти.

Ще й вдома донімають - шукай іншу роботу, скільки можна кінці з кінцями ледве зводити... А я ж люблю свою роботу, і так люблю атмосферу, над якою і сама добряче попрацювала.....

Що робити?

1. Треба житло, дешевше ніж тепер. І щоб воно було недалеко від роботи, тоді ходитиму пішки (як мої дівчата тепер)

2. Треба підробіток, хоча не зовсім уявляю який і де на нього взяти час.

А взагалі я в якомусь тихому розпачі.
Може, скоро мине...І я побачу вихід...

Період – перехід літа в осінь
Настрій – досить романтичний
Тішить – ранки, коли трава вкрита великими краплинами роси і дихає прохолодою; мій блокнот, який щодня ковтає порцію думок і снів; робота та ін.
Дратує – марнування часу
Одяг – романтичний або діловий
Кольори – червоний, сірий, помаранчевий, класичні – білий і чорний
Їжа – виноград, сир, чорний шоколад
Напій – зелений чай Саурсеп, кава з морозивом, пиво з другом
Бажання – сотворити щось своїми руками (скоро кину сюди результат – я вже в процесі); танцювати; відкрити в собі щось нове; закохатись.

Это цитата сообщения houseMdgz Оригинальное сообщение

О чем говорит поза в которой ты спишь?

Вчера что-то никак не получалось уснуть и я лежал и думал. А потом обратил внимание что я лежу на спине и вспомнил, что ещё год назад я полюбому всегда спал на боку, а теперь только на спине. Это заставило призадуматся и я сегодня нашел материал на тему того, что значит поза в которой ты спишь.

[500x304]

Многие люди даже не представляют, что их проблемы, характер, личность влияют на позу, в которой они спят. Глядя на спящего человека, психологи многое могут сказать о его проблемах. Мы тоже можем попытаться это проанализировать. Попробуем?

Читать далее...

Ніяк не могла згадати паролю, і сайт не хотів нагадувати, а тепер нагадав, і я знову з вами)))
Тобто - я з вами і тут))))

Він обійняв мене, може, я його обійняла... годин 12 тому... Я досі там стою...з ним...

Вчора вранці прокинулась з думкою про те, що треба створити якесь джерело, звідки можна дізнаватись щось про авторську пісню, про бардівську пісню, авторську пісню, поезію, про те, що відбувається у Львові, де можна послухати всю цю красу наживо.
Так от створила спільноту http://community.livejournal.com/bard_u_lvovi/.
Буду закидати усе, що знатиму, прошу приєднуватись, ділитись улюбленими піснями, акордами, приходити насолодитись творчим оточенням і їх доробками.

Сиджу і плачу...
Не зла - ображена...
Почуваюсь непотрібною всім на світі, тільки тому, що підвів Друг. І це ніби зовсім дрібниця, і я мала би бути до цього готовою, але не була... Забула, що підводив не раз. От і сьогодні!

Стільки хорошого зробив в моєму житті, а отакий неєдиний сьогоднішній вечір і починаєш думати словами пісні "Чи ти вартий того, щоби я..." довіряла тобі, вірила тобі і покладалась на твої слова.....?

Безглуздо глузд глузує – горе.
Вкриває гріх глазур’ю твори.
Гарматний сміх. Холодні плити.
Не стриматись. Скрикнути. І любити!

Вже вірші ганьби пішли на друк…
Не плачте, не слід – порожній звук…
На глум, на осуд, у кігті злого…
Людина – звір, не подоба Бога…

Біль, нагота і пересуди.
Плітка за Вами, як тінь, всюди.
Стороннього думка – нікчемні ліки,
Душа в коханні – нестримно-дика!