Воно хоч і коряве, і по-дитячому наївне, але воно моє. І головне - народжене натхненням :)

Це вже осінь, а чи, може, сон?
Пломеніє клен за моїм вікном.
В небі плаче журавлиний клин
Із моїми із віршами в унісон.

День раніше стомлюватись став.
Ліс тримає на плечах неба сталь.
Бачиш, падає на землю хмар печаль?
Перший лист зірвався з гілки і упав…

Сьогодні в парку Шевченка стартувала мильно-бульбашкова хода. Уявляєте собі кілька сотень усміхнених людей, які займаються тим, що дують мильні бульки?:)
Не знаю, як хто, а я відчула справді таки дитячу радість від пускання бульбашок.
Серйозні обличчя при вигляді веселкових бульок розтягувались в усмішках. Дядьки й тьотки пускали бульбашки поряд з малюками.
Усмішки, бульбашки, літо, що ще не хоче йти… Такий от яскравий день:)

19.09.09 А ось і фото)

[700x525]
[525x700]
[525x700]
[525x700]

Жизнь, как собачья упряжка: или ты впереди, или все время одно и то же.

Скільки хотіла всього написати… Поки дійшли руки, щоб зайти в щоденник, всі думки кудись розлетілися.
Мені трохи сумно і трохи холодно.
Якась апатія напала, якась байдужість до всього.
Мене покинули. Лише два місяці тому проводжали на поїзд зі сльозами на очах. А потім ще через місяць по телефону дали зрозуміти, що все, кінець, зав’яли помідори. В день мого приїзду пройшли мимо мене і навіть привіт не сказали. А я прислухаюсь до себе і відчуваю, що саме цього я бажала з самого першого дня.
Що зі мною? Тільки в когось виникає до мене симпатія, я зразу ж намагаюсь підрізати її в корінь. Може мені лікуватись вже треба?
Нелька проходу мені не дає, допитуючись, що між нами сталось. Як же їй це все пояснити? Та й навіщо воно їй?
А так все чудово. Вже в Києві. Гуртожиток. Нові знайомства. На блоці весело. Завтра перший учбовий день. Буду думати про навчання, щоб в голову не лізли всілякі неправильні думки.
Вчора гуляли по парку. Познайомились з бродячим псом. Він лоскотно лиже руки, кайфує, коли його гладять і весь час намагається сховати свою голову в тебе на колінах. Згодували йому хліб, який принесли для диких качок.
Життя не втратило своїх фарб. В мені нічого не змінилося. Все як завжди – про що ж тут думати, через що ходити з кислою міною на лиці. А я й не буду. Все у всіх буде добре, так? Все в мене буде так, як я захочу, правда ж?
Вчора я дивилася, як сонце просвічує через темно-зелене листя, на пари, які гуляли парком, на тат і мам з колясками, на маленьку дівчинку в світлому плащику, і дала собі обіцянку, що людину, яка мені сподобається, я більше нізащо не відштовхну. Знову дала собі таку обіцянку.

Давно хотілось прочитати цю книженцію - "Вино з кульбаби". А от тепер її назва ще й в коментах проскочила, ніби нагадування. Так що сьогодні сиджу і читаю. Настрій підходящий, та й пора навулиці теж)
...Треба б пожалітися тут хоч на що-небудь. А то щось давно я цього не робила, мабуть таки змінююсь на краще)
Мене оса сьогодні вкусила. Здоровенна жовто-чорна оса. Воно не болить, але страшенно чухається.
Так що я сьогодні постійно чухаюся. Сиджу чухаюся, ходжу чухаюся, печу налисники і чухаюся, їм і чухаюся, читаю і чухаюся.
Ой, щось пожалітися не вийшло... Вийшло, скоріше, насмішити)
Я ж кажу, розучилася я жалітися...))

Наснився мені сьогодні страшнючий сон... Ніби я веду лекцію. По 63 рахунку.
А лектор сидить поряд з моїми однокурсниками і старанно конспектує...
Кошмаааааррр...

- 63 рахунок, "Розрахунки з постачальниками і підрядниками", активно-пасивний, використовується... має такі субрахунки...

А чому саме по 63-тьому?..)

А чому не по 372-ому, він же мій улюблений, я ж по ньому курсову в технікумі писала?..)

А йому я на місці лектора?..

Не до добраааа...)

Кошмаааррр...

Завтра ж в університет їхати.

Кошмаааррно це все...)))

Можна весь час дурити декого, можна деякий час дурити всіх, але не можна весь час дурити всіх. А.Лінкольн
Аморальність - це моральність тих, хто проводить час краще, ніж ми. Г.Менкен.
Відсоток неграмотних - величина постійна, тільки в нащ час неграмотні вміють читати. А.Моравіа.
Навіть найсміливіший віддав би перевагу одного разу впасти, ніж весь час висіти. Сенека.
Поки ти говориш зовсім не те, що думаєш, слухаєш зовсім не те, в що віриш, і робиш зовсім не те, до чого схильний - то весь цей час і живеш зовсім не ти. Сян-цзи.
Ми живемо в такий час, коли дуже багато читають, аби бути розумними, і дуже багато думають, аби бути вродливими. О.Уайльд.

Думка про те, що літо мусить колись скінчитися, застала мене зненацька. Я тихо-мирно долежувала останні пів годинки під ковдрою, коли в ранкову, залиту сонцем кімнату крізь незачинену кватирку війнуло холодом. І я згадала, що сьогодні 25 серпня, і через якихось шість днів – осінь.
Я б того всього не згадала, якби у мене не змерзли ноги. А ноги в мене мерзнуть круглий рік, окрім літа. Так що я подумала, що назавтра вдягну шкарпетки, щоб не холодно було спати. А поки думала, зарилась під ковдру з головою. Про всяк випадок.

Поки я лежала в постелі, вітер вже назривав величезну купу сухого листя з тополь, і коли я, позіхаючи, відкрила двері надвір, кинув їх мені під ноги.

Сьогодні незвичайний день. Кожного року в серпні трапляється такий день, коли з гіркотою поглянувши в уже не по-літньому прозоре небо, розумієш, що ще одне літо скоро мине.
25 серпня 2008
…

Прозоро-високе небо вже напитане холодом... Здається, воно - вицвіла скатертинка. Небо вицвіло. Чи відцвіло? Все колись відцвітає...

Маленький паросточок проростає, квітне і відцвітає...

Спочатку весна, потім літо... А тоді осінь. Хочеш ти її чи не хочеш.

Народжуєшся, живеш-живеш...А тоді вмираєш. Хочеш ти цього чи не хочеш.

...Повітря таке прозоре, що знайомий пейзаж навкруги здається якимось нереальним. І ти напружуєш зір, довго-довго вдивляєшся в мерехтіння небувалої яскравості зелень дерев, ніби хочеш ввібрати її, запам'ятати кожен листочок.

…А тополі біля двору вже проворять передосінню репетицію, і раз по раз під поривами вітру в повітря злітають пожовклі листочки. В дворі їх вже ціла купа, і вони приємно шурхотять під ногами. Стільки пожовклого листя - то мабуть наслідки небувало сухого літа…

Тринадцятий день останнього місяця літа.
13 серпня 2007
…

Останнім часом з екрану телевізора чую: Европа, европейський, варіянт і т.д. Воно якось не звично і ріже слух. Та й про офіційні зміни в українському правописі я щось не чула нічого.
Чи все ж таки щось помінялося?

Не, ну по этому поводу я не могу не высказаться. Сижу сегодня на лавочке, жду человека. Жара стоит неимоверная (градусник уже неделю в обед ниже 37 не опускается) На улицах практически никого, даже собаки с кошками попрятались от такой жары. И вот вижу я двух мам с колясками. Ну, разве можно в такую жару гулять с маленькими детьми? Гляжу я на этих мам… В каждой в руке по бутылке слабоалкоголки. Возле колонки с водой они останавливаются, и одна набирает в детскую бутылочку воду. И дает эту бутылочку малышу (с некипяченой водопроводной водой!!!). Вторая в это время закуривает, прямо не отходя от коляски.
Я пока плохо представляю себя в роли мамы, хотя, безусловно, планирую когда-то. Не знаю, какая мама получится из меня, но, Боже упаси, стать мне такой вот мамочкой.

Вчора я була щаслива. Як добре, що існують на світі друзі)
Як добре, що є хтось, хто цікавиться твоєю думкою, перш ніж щось зробити, хто довіряє тобі, справді сумує за тобою і щиро радіє твоїй присутності.
Як добре, що про події, плани, мрії в чиємусь житті з тобою діляться першою.
Як добре говорити з кимось звичайною мовою, але так, що інші не зрозуміють)
Як добре, що хтось сприймає тебе такою, як ти є.
Як добре, що можна сказонути якусь дурницю в чиїйсь присутності. І не відчути сорому. Бо хтось просто виправить тебе, і забуде про це.
Як добре відчувати, що завтра від тебе не відвернуться.
Як добре відчувати відповідальність за когось.
Як добре думати в одному напрямку. І говорити одночасно одну й ту ж фразу)
Як добре бути комусь потрібною.
У мене стільки приводів бути щасливою.Яка ж я дурна, я часто забуваю, яке я маю щастя.
Яка я часто буваю егоїстка. Буваю несправедливою до них. Забуваю про щось важливе.
А мене терплять. За що? Навіщо?
«Необъяснимо, но факт», - мене терплять. Зі всіма моїми тараканами в голові.
Як же я часто помиляюся. Відвертаюся від справжнього. Гонюсь за фальшивками. Навіщо я це роблю? Я завжди надіюсь, що люди насправді не такі. Ну підвели мене, ну образили, навіть, принизили. І я наївно думаю, а раптом це вийшло випадково? І даю другий шанс, третій… Це звучить смішно, але я даю топтати себе, бо боюсь що когось нізащо ображу, що когось нізащо звинувачу.
А тим часом найближчим боюсь показати, як вони мені потрібні. Бо вони ж «свої». Вони все стерплять. От такий я дурень.

А піду я одружуся
З моїм вірними другом
З славним батьком запорозьким
Та з Великим Лугом,
На Хортиці у матері
Буду добре жити...
Т.Г. Шевченко

На острів ми потрапили не зразу. Спочатку ми трішечки заблукали))) Ну, у всьому треба шукати плюси. Не заблукай, не з’їсти б нам скільки морозива з пивом)))
[700x525]
ДАЛІ

Це ж сьогоднішньої ночі має бути видно місячне затемнення. І нітрохи його не видно.

Хмарно просто))

Була в мене така мрія: побувати у полі, коли квітнуть соняхи. Так от, цього літа мрія ця здійснилася.
[700x525]

Это цитата сообщения Senshi_no_rei Оригинальное сообщение

Всё зависит от ого, как себя позиционировать...

Настроение сейчас - ыыыы! - чёт я расфлудилась....

На вечеринке ты видишь симпатичного парня. Ты подходишь к нему и говоришь:
- Со мной классно в постели.
Это прямой маркетинг

Ты пришла на вечеринку с друзьями и видишь симпатичного парня.Один из твоих друзей подходит к нему и говорит:
- С ней классно в постели.
Это реклама

Hа вечеринке ты видишь симпатичного парня. Ты поднимаешься и поправляешь платье, подходишь к нему и наливаешь ему напиток. Ты говоришь:
- Позвольте, - и подходишь к нему ближе, чтобы поправить ему галстук, и одновременно касаешься грудью его руки, а затем говоришь:
- Кстати, со мной классно в постели.
Это пиар

На вечеринке ты видишь симпатичного парня. Путем хитрых махинаций ты устраиваешь грязную склоку между присутствующими девушками, а сама остаешься в стороне. Когда все передерутся, ты говоришь:
- Пойдем отсюда! Кстати, со мной классно в постели!
Это черный пиар

На вечеринке ты видишь симпатичного парня. Он подходит к тебе и говорит:
- Я слышал, с тобой классно в постели.
Это узнаваемый брэнд

На вечеринке ты видишь несколько симпатичных парней. Ты всем им пишешь записки о том, как с тобой будет классно в постели.
Это директ-мейл

Ты приходишь на вечеринку, а там куча красивых девиц. Ты приспускаешь бретельку и говоришь:
- Со мной круто в постели, и шоколада с шампанским не надо!
Это демпинг

Ты приходишь на вечеринку и говоришь:
- Со мной круто в постели, и ты будешь моим третьим парнем за этот вечер.
Это сетевой маркетинг

На вечеринку ты вообще не пошла, но говорят там только о том, как ты хороша в постели.
Это раскрученная торговая марка

Ты пришла на вечеринку с друзьями и видишь симпатичного парня. Подходишь к нему и говоришь, что тебя зовут Светка. Все знают, как хорошо в постели со Светкой. При этом Светка знает, что ты выдала себя за нее. За это Светка получает шоколадку.
Это франчайзинг

Ты приходишь на вечеринку, видишь симпатичного парня и рассказываешь, как с тобой классно в постели и что тебе необходимы 2 бутылки шампанского и 2 шоколадки. Вы идете к тебе домой, но ты говоришь, что у тебя болит голова, и вместо тебя сексом занимается твоя подруга. За это ты ей отдаешь одну бутылку и одну шоколадку.
Это аутсорсинг

Ты приходишь на вечеринку, видишь обалденного парня, подходишь к нему и говоришь:
- Пойдем наверх, я очень хороша в постели.
А он говорит:
- Я не могу, потому что люблю мальчиков.
Это неверный выбор целевой группы

Ты приходишь на вечеринку, вся такая красивая, сексуальная и уверенная в себе... Ты знаешь, что в постели ты лучшая... Ты готова совершенно бесплатно отдаться хорошему парню... Но всех парней расхватали какие-то грымзы и сосут из них бабло...
Это рынок, детка...

Сплин - Сиануквиль


Стала спокойнее вода,
И незаметно солнце село.
С неба упавшая в песок звезда
Зажглась, запела.


На незнакомом языке,
Но на прекрасные мотивы.
Так и останемся лежать в песке,
Юны, красивы…


Так и останемся смотреть


На эти сказочные звезды.


Друг друга греть, друг друга греть…


Просто поздно…

Коли я була маленькою, у мене запитували:
- А чия Свєта доця?
І я дипломатично відповідала:
- Всі-і-і-м Тетя!

Щось зараз я втрачаю свої дипломатичні здібності… (((

- Ну, она, типа, моя подруга.
- А чё это она тебе подруга? Вы с ней шо, курили вместе, шоли?

Если вы увидите, что ваш знакомый держит ручку или берет чашку кофе левой рукой, обязательно поздравьте его с этим праздником! Меня, кстати, тоже можно поздравить)

Была зима, и падал снег. Грязный грешный город, покрытый белым полотном, обманывал наивные глаза прохожих своей чистотой и невинностью. Весной он залит солнцем, летом утопает в зелени, зимой завален снегом и только поздней осенью, когда под частыми дождями гниют на тротуарах разбросанные посеревшие листья, только тогда сквозь всю мишуру и декорации, сквозь черные ветки деревьев проглядывает голая реальность. Своим неприглядным видом она пугает его жителей. Тогда в город прокрадывается депрессия. Но зима спешит сменить траурные краски на снежно-белые. Вся грязь опять надежно спрятана от глаз, и окружающая действительность, покрытая белым саваном, опять кажется добрее, чище и беззаботнее голого осеннего откровения.
Я шел по заснеженным улицам, весь погруженный в свои мысли. Вот сколько я живу, столько думаю, что отличает меня от окружающих меня людей? Что одних людей отличает от других людей? Не считая внешности, конечно. Как можно наверняка разделить людей на плохих и хороших, на злых и добрых? Где она проходит, эта грань разделения? Как знать наверняка, что творится в человека в душе, если он и сам этого до конца не знает? Для одних людей ты свой, для других чужой. Один миг – и мнение о тебе может поменяться. Но это лиш мнение о тебе поменялось. Ты же не изменился, ведь так? Просто людям вдруг удалось разглядеть в тебе что-то, чего раньше не видели. Получается, если человек будет знать о негативных сторонах своего характера, он может их надежно спрятать, и быть своим. Быть своим – значит быть как все. Я не знаю о себе все, но я знаю достаточно много, и то, что я знаю, позволяет мне смеяться над первым мнением других обо мне. Сейчас вот идет снег, и все прохожие кажутся мне белыми ангелами. И я для них – тоже белый ангел.
Я зашел в подземный переход. Невольно съежился от разительного контраста искрящейся белизны заснеженной улицы и темнотой подземки. У самой стены, стоя коленьми в жидкой грязи, сидел нищий и просил милостыню. «Развелось бомжей, пройти негде», - подумал я про себя, но вголос ничего не сказал. И снова погрузился в свои мысли.
Выйдя из подземки и пройдя еще немного, зашел в парк. Издалека завидя озеро, вспомнил, как прошлой зимой спас здесь незнакомого мальчишку. Он пошел кататься на лед, а тот под ним провалился. Потом отчего-то вспомнилось, как когда-то на машине я сбил кота, в боковое зеркало я видел, как кот тащил свое искалеченное тело прочь с дороги. Я завидел кота зараньше, и, не знаю от чего, специально не сбавил скорость.
Устав, я пошел обратно. В подземном переходе все так же старик в лохмотьях просил милостыню. Мне показалось, что старик посмотрел на меня с сочувствием. Я хотел улыбнуться в ответ, но бросил только пару монет в шапку старику.
А еще через время я убил человека. Убил в драке, заранее ничего такого не замышляя. Меня посадили за это в тюрьму. Я ношу тюремную форму с номером, и тюремный персонал смотрит на меня не иначе, как с презрением. А мне хочется снять её и пройтись хоть раз по улицам города, мне кажется, это из-за одежды люди смотрят на меня с презрением. Интересно, как бы они на меня смотрели, одень я обычную одежду и не скажи, что я убийца? Люди, которые раньше улыбались мне при встрече, теперь ненавидят меня. Да, я убийца, и всю ненависть и презрение, которые я теперь получаю, я заслуживаю.
Да, я убил человека, но я остался таким же, каким был до этого, во мне абсолютно ничего не изменилось.