Отже, продовжимо. 
Перед нами розкинулось селище Жуляни, з не так давно новозбудованою школою №279 по центру, а позаду міжнародний аеропорт «Київ».
На обрії місто Вишневе.
Ринок "Столичний" та торгівельний центр "METRO".
Будівельний гіпермаркет "Епіцентр" та будівництво ще одного ТРЦ.
Перші Теремки.
ТРЦ "Маггелан", будинки по вул.Заболотного та колишня будівля Укрдорзвязку.
На обрії по центру видно купол Пантелеймонівського собору в Феофанії, а лівіше купол новозбудованої церки Різдва Пресвятої Богородиці біля Льодового стадіону.
А ось самий перший знімок того дня!
Звичайно ходив туди не просто так, а по справах. Разом з тим зробив пару знімків
Малюк сидить налаштовує свій компас 
Поглянемо вниз, та сквер дружби Києва і Москви.
Лікарняний храм святителя Савви Сербського при поліклініці, кому цікаво дізнатися більше http://savvaserb.blogspot.com/p/blog-page.html
Преображенський храм, хто ще не знає - http://preobraz.kiev.ua, позаду центральний павільйон Національного комплексу "Експоцентр України" (ВДНГ) - http://www.expocenter.com.ua
Будівництво спортивного комплексу "ЛікоСпортЛайф"
Будівництво ЖК "Венеція" Ліко-Холдінгом
Жуляни та літачки Державного музею авіації - http://www.avia-museum.org.ua
Наступного разу поглянемо на західну частину горизонту 
Тепер прогуляємося вздовж Нивки по Михайлівській і Південній Борщагівках.
Перше що зустрічається в Михайлівській Борщагівці на руслі Нивки, це невеличка огорожена територія з лавками і клумбами. Мабуть місцеві мешканці зробили собі невеличкий куточок для відпочинку після важкого трудового дня 
Зустрічаються і такі зовсім неприємні види.
Після цього невеличкого ставочка Нивка покидає Михайлівську Борщагівку і в колекторі під вулицею Симиренка тече через Південну і зявляється на поверхню аж за Кільцевою дорогою в Софіївській Борщагівці.
Зійдемо трішки з заданого маршруту до школи №310 де є невеличке озеро від якого починається незначна притока Нивки.
Перед Кільцевою є ще одне озеро з гарною назвою Віра.
Річка Нивка має свій виток у мальовничій місцевості, яка в народі має назву «Червоний Шинок». Раніше на цьому місці знаходився однойменний хутір відомий ще з кінця XVIII століття. Сам же хутір проіснував до середини ХХ століття та був знищений під час будівництва Республіканської сільськогосподарської виставки (згодом НВЦ). Тут річка утворює ставок та ховається у колекторі. Нивка тече територією НВЦ, оминає льодовий стадіон, перетинає проспект Академіка Глушкова і, протікаючи під Іподромом, з’являється на поверхні лише на території парку «Теремки» у вигляді трьох овальних озер, які є головною окрасою парку. Цікаво, що кожне з озер не має назви, а лише номер (№1,2 та 3). Після перетину вулиці Вільямса річка тече селом Жуляни, де до неї впадає перша велика притока - річка Жилянь. Від назви річки й походить назва села. Протікаючи селом Нивка утворює два ставки (раніше їх налічувалося три) та, потрапляючи у колектор поблизу залізничної станції «Київ-Волинський», тече під Кільцевою дорогою. «Виринає» на поверхню річка лише за межами міста, на території селища Софіївська Борщагівка. Русло та береги річки на цьому відрізку переважно природного походження. Тут річка приймає ще одну притоку, а саме струмок, який бере свій початок поблизу с.м.т. Вишневе. На території Софіївської Борщагівки Нивка утворює два мальовничих ставки та знову опиняється у межах міста. Поблизу готелю «Верховина» на Нивці розташований ще один ставок, біля якого облаштована зона відпочинку. Надалі річка перетинає проспект Перемоги та утворює найбільшу на своєму шляху водойму, Святошинський ставок. Святошинський є найбільшим ставом у Києві. Став є місцем відпочинку багатьох киян, тут облаштовані кілька пляжів, а сосновий ліс, який підступає до самого водного плеса, створює особливий колорит. Неподалік ставу розташоване рибне господарство, від якого на Нивці тягнеться каскад ставків до самого її гирла. Нещодавно тут розпочали меліоративні роботи, результатом яких стало осушення двох озер та знищення екосистеми навколишніх боліт. Одне з озер по-варварському засипали залишками будівельних матеріалів. Що до Нивки, то вона після проходження вищезгаданих ставків впадає до річки Ірпінь. Автор: Дмитро Перов
Розглянемо ту частину що тече через Жуляни.
Ось так Нивка виходить з колектора за Теремками.
В цьому ж місці в неї впадає два струмки. Перший:
Можливо це і є річка Жилянь, бо інших приток не зустрічав. Другий:
Далі зустрічається газова труба:
Місток, вода підмила і знесла бетонну опору...
Настали буремні часи Української революції та громадянської війни. З листопада 1917 року до квітня 1918 року дача Київської Духовної Академії, що розташовувалась тут, перебувала в руках селян, але церква продовжувала діяти. 1922 р. священство та громада церкви перейшли під омофор Української Автокефальної Православної Церкви. Храм відвідав Митрополит УАПЦ Василь Липківський. Наприкінці 1920-х років діяльність УАПЦ була заборонена, а більшість її священиків – репресовано. З цієї причини 1926 р. церкву Братської Борщагівки знову було підпорядковано Російській Православній Церкві Московського Патріархату. Відтак, відправи в церкві велись із перервами до 1935 р., відколи розпочалося її цілеспрямоване нищення атеїстично налаштованою радянською владою.
[525x700]
Прийшли сумні часи, як для всього українського народу, так і для Храмів – осередків духовності народу. Спочатку було заарештовано, а згодом і репресовано правного священика Миколу Бортовського. Були знесені бані, дзвіниця, пограбоване церковне майно, ікони. Без сліду зникла чудотворна ікона Божої Матері Живоносного Джерела, яка була особливо шанованою місцевою святинею протягом декількох століть. Після таких атеїстичних погромів, згідно постанови президії Київської Міськради від 29 травня 1936 р., храм було взагалі закрито на підставі того, що мовляв “церква не функціонує з минулого року, а релігійна громада розпалася й бажаючих поповнити п`ятдесятку нема”. Перед самою війною були також зруйновані каплиці з колодязями над чистими джерелами, відомими з вікопомних часів.
Спершу приміщення храму планувалось використати під культосвітні потреби, але згодом це питання вирішили цілком в дусі того часу – тут влаштували колгоспне зерносховище. Духовне життя парафії поновилося, як це не дивно у 1941 році, із початком тимчасової німецької окупації, клопотанням священика Івана Лазаровича Коваленка та громади. Було знов відкрито церкву. В цей час її перейменували на храм Казанської ікони Божої Матері, очевидно з причини втрати намісного образу Живоносного Джерела. Отець Іван прослужив при ній включно до 1960р.
В 1968 р. церкву остаточно закрили, а приміщення віддали фабриці кінопрокату. Потім його передали на баланс Центрального Парку Культури та відпочинку. Дирекція парку намагалась знову влаштувати тут клуб. Будівлю колишнього парафіяльного училища було зруйновано в 70-х роках при будівництві житлового масиву.
[525x700]
В 1980-х же роках, коли тривала інтенсивна розбудова Південної Борщагівки, міська влада вирішила використати будівлю колишнього Храму Казанської Ікони Божої Матері під центр дозвілля молоді. За рішенням № 98 від 03.02.86р. виконкому Київської міської Ради народних депутатів приміщення церкви передавалось міській раді ДСТ “Спартак” з наказом провести капітальний ремонт будівлі із пристосуванням під підлітковий клуб. Проектом передбачалось оббудувати останки церкви, що збереглись, двохповерховою частиною з підвалом, над склепінням передбачалось створити деяку подобу купола. При цьому стіни церкви частково руйнувалися, їх пластика знищувалась. Церква мала бути похована в обіймах клубу фехтувальників “Олімпія”. Будівельні роботи з 1987р. проводились генеральним підрядником – ВО “Електронмаш”, але виконувались вони незадовільно через погане фінансування.
В той самий час місцеві православні громади неодноразово звертались до влади колишнього Ленінградського району з проханням про повернення їм будівлі колишньої церкви. Врешті, 24 березня 1992р. Рада народних депутатів району ухвалила рішення про передачу недобудованого центру “Олімпія” місцевим громадам УАПЦ та УПЦ, згідно їх прохання. Прийшов для Храму час підняття з руїн, час повернення. В 1995р. в приміщенні центру розпочав богослужіння храм Казанської ікони Божої Матері Української Православної Церкви Київського Патріархату (УПЦ КП).
27 березня 1996р. до парафії призначено нового настоятеля – протоієрея Валерія Семанцо. З цього часу і почалось невпинне відродження однієї із святинь українського народу, відбудова нашого Храму.
У зв’язку з перебудовами та руйнуваннями, яких зазнала будівля церкви, що втратила свій первісний вигляд, для її відбудови необхідно було провести значні дослідження.
Передусім було проведено величезну дослідницьку роботу, для
Храм Живоносного Джерела має багату історію, яка нараховує близько 350 років. Вона розташована на південно-західній околиці Києва – житловому масиві Південна Борщагівка, що постав на місці колишнього села Братська Борщагівка. Місцевість ця відома була ще за княжих часів і тоді звалася Добрий Дуб. Згідно літопису, 11 травня 1167 року тут відбулася зустріч князів Ярополка Ізяславича та Володимира Мстиславича.
Вперше церква в ім`я Пресвятої Богородиці Живоносного Джерела у Братській Борщагівці була зведена, очевидно у сер. 30 – сер. 50 рр. XVII ст. (між 1632 та 1657 рр.), щойно після заснування самого села, що виникло на землях наданих “у вотчину” Київському Братському Богоявленському монастиреві козацьким гетьманом Іваном Петражицьким-Кулагою. Про це свідчив дарчий напис на старому Євангелії, подарованому у 1657 році нашому храму. Хто був ктитором церкви, тобто чиїм коштом її було побудовано, достеменно невідомо. Оскільки з-поміж усіх Борщагівок власне Братську було засновано задля утримання Києво-Могилянського колегіуму, що виник на базі школи Братського монастиря, то ж і історія храму найтіснішим чином була пов`язана з ними. Внаслідок цього, в церковно-адміністративному відношенні тривалий час церква також входила до складу Києво-подільської протопопії Київської єпархії. Впродовж XVII – XIX cт. територіально парафія Живоносного Джерела обіймала громади трьох Борщагівок – Софіївської, Микільської та Братської.
Найбільшу окрасу борщагівської церкви складав чудотворний образ Божої Матері, званої ще Борщагівською, що знаходився у окремому кіоті праворуч від іконостаса. Про час та обставини явлення цієї ікони не знайдено жодних письмових свідчень, хоч була вона дуже давньою, грецького живопису, і знаходилася у срібнозолоченій ризі. Свого часу, у ХІХ ст., на прощу до цього образу, особливо в літню пору, стікалася сила прочан з Києва й околиць, а щонеділі перед нею читався акафіст до Божої Матері. Згідно місцевого переказу, його було віднайдено сліпим ченцем, що мешкав на монастирському хуторі на місці колодязя, і цей чернець, помолившись, отримав прозріння.
Імена перших настоятелів церкви нам невідомі. Ймовірно, так чи інакше вони походили із середовища Братського монастиря і Києво-Могилянського колегіуму. Спочатку храм розташовувався на місці сучасного колодязя. З 1679 р. після того, як згідно наказу гетьмана Івана Самойловича, з Борщагівок силоміць було виселено місцевих жителів, на деякий час церква занепала, оскільки їй бракувало парафіян. З часом, поволі, село таки відродилося, і вже наприкінці 30-х рр. XVIII cт. постало питання побудови нової церкви, яка тоді, напевно, перебувала у занедбаному стані. Вдруге церкву Живоносного Джерела, зведено за одними свідченнями 1740, за іншими – 1747 року, за наказом митрополита Київського Рафаїла (Заборовського) “сумлінням та клопотом /ченців/ Києво-братського монастиря з добродіями”. Як і її попередниця, вона була дерев`яною й оточеною з усіх боків дерев`яним парканом.
Вочевидь, із спорудженням храму до нього було призначено і першого її відомого нам парафіяльного священика – о. Олексія Лимонова (~ 1710 р-н.), що прослужив тут до кінця 60 – х рр. XVIII ст. Йому допомагав пономар Василь Андріїв. Загалом, на той час парафія не була надто чисельною, приміром, сама лише Братська Борщагівка на 1760 рік нараховувала всього 100 мешканців та 10 хат, а на 1767 – взагалі 72 душі. В 1765 році до громади прилучилося кілька болгарських переселенчих родин, поселених тут за наказом російської імператриці Катерини ІІ, через що й місцевість, на якій був храм, отримала назву Бургари. Є також свідчення, що тоді ж на монастирських землях Братської Борщагівки знаходили тимчасовий притулок та захист повстанці-гайдамаки із Правобережної України, що на той час лишалася під
і панорамочка
http://v4.cache5.c.bigcache.googleapis.com/static.panoramio.com/photos/original/71271206.jpg
Христо́с воскре́се из ме́ртвых,/ сме́ртию смерть попра́в// и су́щим во гробе́х живо́т дарова́в.
[514x700]
Розклад богослужінь в Спасо-Преображенському храмі на Страстний тиждень
[700x525]
11 КВІТНЯ, ВЕЛИКА СЕРЕДА
17:00 Вечірнє богослужіння.
12 КВІТНЯ, ВЕЛИКИЙ ЧЕТВЕР
Спомин Тайної Вечері
08:00 Сповідь;
09:00 Богослужіння із літургією свт. Василія Великого.
17:00 Богослужіння із читанням 12 Страсних Євангелій.
13 КВІТНЯ, ВЕЛИКА П’ЯТНИЦЯ
Спомин Спасительних Страстей Господа Ісуса Христа
09:00 Читання Великих (Царських) Часів;
– Богослужіння із винесенням Святої Плащаниці.
17:00 Богослужіння із читанням похвали та ходою з Плащаницею навколо храму.
14 КВІТНЯ, ВЕЛИКА СУБОТА
08:00 Сповідь;
09:00 Літургія свт. Василія Великого;
Освячення пасок: 20:00, 21:00, 22:00, 23:00.
21:00 Читання книги Діянь святих апостолів;
23:20 Пасхальна Полуночниця.
15 КВІТНЯ, НЕДІЛЯ
СВІТЛЕ ХРИСТОВЕ ВОСКРЕСІННЯ. ПАСХА
00:00 Урочиста Хресна хода, Пасхальна заутреня;
– Пасхальні часи;
– Пасхальна Божественна літургія.
Освячення пасок: після закінчення Божественної літургії і до 10:00 ранку.
Тропарь Благовещения, глас 4:
Днесь спасения нашего главизна и еже от века таинства явление: Сын Божий Сын Девы бывает, и Гавриил благодать благовествует. Темже и мы с ним Богородице возопиим: радуйся, Благодатная, Господь с Тобою.
ЕСКІЗНИЙ ПРОЕКТ
Релігійно-культурного комплексу
св. Бориса і Гліба на житловому масиві "Теремки-2"
Заказ: 9217
Замовник: Парафія Михайлівської церкви УАПЦ
ТОМ І
Архітектурно-планувальні рішення
Головний архітектор В.Б.Жежерін
Головний інженер О.А.Костовецький
Київ -1995 р.
[700x324]
Собор
[608x700]
Церква
[700x536]
А маємо те що маємо....
[700x525]