Всім несвідомим ґогам, а також людям, що косять під готів, але стверджують, що вони не такі, а також ітим та іншим присвячується! Ось вам від мене ПРИВІТ!)))

Картинка супер! Black_Steel_Blood (с)

Новий Рік закінчився! Його святкування в усякому разі... Я не привітав жодної людини крім того зборища, що обложило мене за бокалами оцього юппі, з бульбашками і спиртом (шампанським)... Тож - з наступаючим і безпосередньо з Новим Роком! Сподіваюсь всі його відмітили і проводили старий весело і достойно... Всі ми сподівалися і сподіваємося, що наступного року все буде інашке, ось сподіваюсь, що ви відсвяткували оригінально, весело, зі смаком і жодна скотина Вам настрою не спортила...

Батьки Форева! Висловлюю Велику шану моїм батькам. Вони виявили неабияку солідарність. Терпимість. Розуміння. Спонсорство. Старанність. Великодушіє. Терпимість. Розуміння. Терпимість. Батьки надали жилплощу, наготували їжі, підтримали матеріально, привітали з Новим Роком і... ПІШЛИ. Потім привели іще сестер, і знову - ПІШЛИ! Потім, прийшли, спитали як святкування, і мовчки ПІШЛИ до себе в кімнату спати... І до другої дня я їх не бачив...

Дещо прокоментую частину присутнього загалу:

Кома. Кома, сука, веселий. Молодець прийшов, привів, забрав дисконтну картку з Кишені, залишив мою квартиру в цілком цілому стані... Займався розбратом, переводив коняк на кальян, танцював оскверянв світлу пам'ять Бітлз своїми п'яними танцями.

Макс. Макс, сука, пунктуальний. Він прийшов за 13 хвилин до бою курантів... Гадость палив у моїй квартирі, трохи не вибив двері в моїй кімнаті і матерився направо і наліво.

Глорф. Глорф, сука, молодець. Допоміг мені принести шампанське і стакани на вулицю, майстерно(мій уклін і повага) виконував соло на гітарі, коли ми "лягали" спати, ну і схожий чомусь в моїх очах на Ему...

Ксюша. Ксюша - мегадобро)))

Барсук. Барсук, сука, не прийшов.

Сестри. Сестри найсвітліші створіння в моєму житті, і мої слова занадто примітивні для їх особи.

Юля і Лєна. Лєна і Юля?

Всі інші.

Зустрів я Новий рік на вулиці, з бокалом "шампанського" у колі кльових людей, що світить мені в цьому році я не уявляю... Тама-тами, гітари і Бітлз - форева. Freestyles - зло. На диво квартира Уже чиста і майже не ушкоджена.

Чекаю вас ще, бажано десь через пару місяців...

Вдало мені тепер здати сесію.

Все. Остаточно і безповоротно, Зима це погано. Це холодно, сумно, сесія, потворні думки про хронічну зміну клімату на планеті. Є один плюс - самотність! Чорний одяг, багато одягу взагалі - замкнутість. Навіщо взимку одягати яскраві речі? Хіба зима яскрава? Моя улюблена пора року - Осінь, зараз я сумую за літом,  Весна - стане прохолодним струмочком, крізь сніг. А Зима тут нідочого абсолютно!..

П.Б. Не називайте цей стан ГаДишним...

Нема цікавішого буденного заняття, ніж прогулянка в метро - вивчити кожне стурбоване обличчя, подивитися у вічі людям, які зовсім не сприймають тебе як конкурента, товариша, особу протилежної статі, скотину... Задавати свій темп, бути першим. Іноді доводиться зшибати слабких і повільних, хтось заслуговує твого вибачення, хтось ні. Найцікавіша картинка у метро - моє відображення у склі дверей, на фоні темного тунелю. Улюблене заняття - розсіювати по вагону потоки позитивної чи негативної енергії. Найзахоплююча пригода - зустрітися очима з цікавою людиною і дивитися У них...

"Неандертальці жили в середньому до 30-ти років... Сучасна людина в Швеції проживає свій десь за 80 років.

То неандерталець в середині дико рже над тим, що бачить"

Висновок:

Година сміху подовжує наше життя на один день"

П.Б. Посміхаймося! :)

П. П. Б. Людина проживає за 30 років 15778800 хв, з них 18265,5хв (35 хв на день ) над нею рженеможе неандерталець, потім помирає.

"Есть только миг между прошлой и будущей, и именно он называется жизнь"

Прелюдія.

Субота. Хтось вчиться шість днів на тиждень? Я вчусь! Весь тиждень друга зміна, а у перший вихідний, перша пара - 8:30!!! Все чудово, англійська ляля, дві пари... Потім друга перездача модуля з вищої математики, о другій дня; як показала перша перездача, вважати, що ти все по темі знаєш недостатньо... Потім довгоочікуваний, виділений мною час на відпочинок... На дворі похмура Осінь, моя улюблена, за 1,5 км озеро з лісом простоює уже другий рік, як я тут живу... Намилився я погуляти.

Дія 1

Завантажив на MP3 плеєр купу музики дадатково( До того там ТІЛЬКИ ДДТ було ) - Pink Floyd, Beatles, Queen, Moby, Крематорий...

Натяг на вуха навушники від комп'ютера, з величезними "вухами", щоб тепліше було, зі стирчащим мікрофоном. Взяв з собою ще батарейку... Дістав з куртки мобільний телефон, поклав на стіл...

Вдягся, попрямував до ліфту, вийшов на вулицю...

Дія 2

Перше відчуття - хвиля морозу вдарила по обличчю і рукам.

Друге-третє відчуття - фізично: білий колір засліпив очі, психологічно: шок ( Де Осінь??? )

Накінець думка - випав перший сніг :  )

Наступна - Fackъ, прийшла зима...

Дія 3

Крізь пустир, утворений будівництвом нового будинку, добрався до озера. Навушники підвели - чутно було не дуже голосно...

Іду по майже сільській дорозі. Праворуч периферійні київські хатинки, ліворуч, за болотом і очеретом відчувається озеро... Музика в навушниках стихла, із-за воріт на мене вилетів собака, скаженим гавкотом почав "ласкаво проводжати" мене з території, яку визнав за собою, не вагаючись застосувати фізичне методи заохочення... На щастя, до підручних методів боротьби з твариною, мені не довелося прибігти...

Відійшовши він будиночків, ставши над берегом озера, підняв голову, оголивши вітрові горло...

Дія 4

...Outside The Wall грало в навушниках.

Безмежно Чорне, таємниче, величезне, вражаюче царство лісу "височіло" за чорним озером. Воно досліджувало мене тисячами пострілів в хвилину, білими, м'якими, мертвохолодними, пухнастими кулями. Воно відчувало мене наскрізь. На фоні темного неба, вгадувались його вертикальні межі...  Як маленький хоббіт, стояв на порозі цього величного царства... Уже не в місті, але ще не

Все менше і менше стає людей, які мене розуміють, все більше і більше з'являється на мені одягу чорного кольору... Приходить поступово зима.

Падають останні стіни країни мого суспільного існування, країну мого буття пожирає самотність, поступово розширюючийся вірус, сукупність бактерій, що глумливо розмножуються на могилах моїх оптимістичних сподівань. Такої повільної, тихої, всепоглинаючої, мирної війни світ не спостерігав.

У кожного є (заїжджена фраза) "свой уютненький мирок", в який хочеться час від часу втекти... Дивно, але у мене ніколи не дохдили руки його створити... Мені потрібна своя країна, мені вистачить п'яти квадратних метрів... Малесенька країна самотності на двох... Місце розположення на мапі неважливе. Карпати чи Труханів чи київське метро, всеодно...

Хроніка минулої розмови...

Tosha (10:31 PM) :
Настрій припаскудний....
Tosha (10:31 PM) :
Мені такий подобається.
Tosha (10:31 PM) :
Але задоволення я від того не отримую, бо настрій паскудний.
Tosha (10:32 PM) :
Шкода, що ми з тобою посварилися...

...прощавай

"З кожного правила є вийняток"

                           -"і з цього теж" стьобно (єхиднєнько) каже Тоша.

--> Див далі.

Дивно, але як би я не ненавидів будь-яку залежність(а значить графік, систематичність, timetable), існує час і місце, а токож умови, коли я починаю свою розумову працю з приводу тієї  чи іншої глобальної всесвітньої проблеми. Зазвичай це вуха в вуха і пішов, якщо не побіг, по своєму рідному місту, у своєму темпі(часто в голові лунає  "понаїхали" ), через метро, тролейбуси, маршрутки. Виходжу на своїму улюбленому Академ містечко, піднімаюся по сходам, бачу летить по сходам тачка з величезною "рисовою", набитою сумкою, більшу за мене і ще з декількома сумками. На горі соїть худенька бабуся з неабияким жалем проводжаючи тачку поглядом. Я "зловив" таки ту тачку, зі зламаних блискавиць сумки покотилися яблука... Я десь всередині почесав репу... Спочатку я припустив, що зараз з матами сюди спуститься "грузщік" і почне збирати яблука і сумки, а бабуся розвернеться і піде собі на пошту. Натомість маленька худенька бабуся підбігла до сумок і почала збирати яблука, я допоміг їй зібрати всі сумки і яблука внизу сходів. "Я допоможу донести, вам куди?-, я спитав", "не треба синок, сумка дуже тяжка -, була відповідь"...

...

Бабуся мене потім яблуками щедро пригостила... Вона їх продавати приїхала в переході... Люблю спостерігати оцю ось антирекламу стихійних ринків про м'ясо з черв'яками... Молодці! Ех! ДАЛОЙ СТИХІЙНІ РИНКИ! Тільки от що ви цій бабусі запропонувати зможете? Чи що ви зараз їй даєте? Чи то вона на новий мерседес гроші сюди приїхала заробляти? Мда... Істинно в нашому дусі... Ну це вже політика. Не місце їй в моєму щоденнику.

Їду в метро...

[ліричний відступ] Тільки в нашому громадському транспорті зустрічаються такі водії... Тількі наші трамваї можуть петляти по дорогам! Так що в трамваях міцно тримайтеся за поручні, щоби не гепнутися головою в бокове скло... Задача водія тролейбуса - від'їхати від зупинки, проїхати далі, зупинитися біля зупинки, вона хіба що ускладнюється трафіком... Судячи з усього водіям тролейбуса сумно цілими днями "нормально" їздити і вони ретельно тренують швидкий старт  з зупинок, і різький тормоз прямо під зупинку(дріфт їм іще не вдавався). Водії метро досягли в цій справі найвищої майстерності!

... Водій метро вирішив показати всі можливості поїзда і добряче так, йому в формулі один поганяти, від'їхав від зупинки. Бабуся не те щоби не втрималась на ногах, її відкинуло від поручня, за який вона, бідненька не встигла вхопитися(от такий веселий атракціон це метро), я таки встиг вхопити її за руку і втримати. Замість багаторазових дякую, бабуся серйозно подивилася мені у вічі і сказала - "якщо б ти мене не вхопив, я би впала". Я зрозумів, що вона мала на увазі. В її віці це було б летальне падіння...

От такі радощі. Отож бабусі... Роблю висновок, що в нашому, індустріальному, технологічно розвиненому суспільстві бабусям жити смертельно небезпечно.

Закінчується це все тим, що я в метро загубив нещодавно придбаний бейдж ДДТ. Кома в тому ж метро бачив <i>бабусю</i> з цим бейджем.

Коли був зелененьким хіппі, тягнувся до усього живого, намагався все і всіх зрозуміти, був добрим і лагідним, здавалося добре розумів тваринок( а особливо те, що їм на мене покласти, високо задравши ногу)... Нічого не вдавалось.

Зрозумів, хіба що дохрєна. Як треба і як не треба жити, зараз от розхожую, всіх вчу...

А тепер, не розумію тварин, дивлюся на них, і усвідомлюю, що як інопланетян споглядаю. А вони... Чомусь тягнуться, не будемо вдаватися до конкретних прикладів. Може Я втомився? врешті-решт Осінь прийшла, мені восени добре, а раз мені добре, то на все інше забити. Все іде до зими, в сон. Спочатку позбувся власних переживань, потім забив на чужі (сподіваюсь цей щоденник доживе до того моменту, коли вони повернуться)... Безтурботність... Осінь і безтурботність чимось споріднені. Виникла думка - чим менше на мені одягу, тим я відкритіший, турботливіший тощо. А зараз холодає...

Втомився трошки  мабуть... Треба затишок або самотність.

Загорнуся у чорне. І щоби ніхто без приводу не чіпав...

Завершуємо баналінізм і щире висловлення особистих думок... Па-па.

Сьогодні в суботу, я вирішив забити на особисте життя!!!

Помашимо ручкою всім своїм пасіям! Скажемо допобачення десь через рік, і поглибимось у навчання... Я навчаюсь на бюджеті, на спеціальності, на яку був перенабір, да іще і в КНЕУ! Гнати будуть, зі страшною силою! Мої 5, 3, 0(виключно такі і нічого іншого, ну крім "н" і "сп") не найкращий результат...Треба млін вчитись! Домашнє завдання виконувати типу. Не кажучи вже про те, що семінари не зголови доповідати чи з ксерокса підручника(типу там "літературу ксерив"), а шукати її в і-неті, в бібліотеках кінець кінцем (хоча, перевірено результат, один і той самий( який?позитивнмй звичайно)).  Перший курс, треба чогось повчити, чогось поздавати. Сьогодні була о 8:30 пара, мене викликають Джіографікалл позішон оф Ґрейт Брітн, я цю тему, якщо в ночі фашисти розбудять розкажу (дякувати Галіні Іванівні), сьогодні я приповз під кінець першої пари - хворий, стомлений, не виспаний, не митий тощо... і, після того як добрався до вчителя усвідомив, що не можу речення толком побудувати... Цій відповіді позаздрив би Магістр Йода... Я просився дуже до карти розповідати, так як сподівався, що ще здатний читати надписи, не вийшло... Найпечальніше те, що вчитель сильно занепокоївся моєю ситуацієї і порадив сильно підівчити англійську до екзамену, я на нього подивився... е... Хто-небуть бачив фільм бійцівський клуб? От це був погляд побитого головного героя під час презинтації там якоїсь... Думаю налякав я вчителя... Я зловив себе на думці необмеженого полегшення, почувши, що в Неділю(сьогодні) мені не доведеться їхати поздоровляти людину з Днем Народження на цілий ДЕНЬ, а то і наніч...

Так шо хлопци ловіть!

"Теперь у тябя одна, скучная комната,

Ты в чёрных очках ждёшь конца света,

Душа в теле женщины ищет, но не дома ты,

Ты там где на брошеных стенах желтеют газеты"

P.S. До деяких особистостей слово пасія не було вживане (Давайте не будемо забувати про FreeLove), тому якщо побачите Тошу з кимось на подолі, не звинувачуйте у зрадженні власних принципів...

Поїзд експрес "Оберіг" їде в Харків, на кухні в сміттєвому відрі лежить порожня коробка піци Челентано з анасами, куркою, перцем та помідорами, на руці висить фєнєчка чорно-біла з надписом Scor-Pions, Кино, КиШ, Ария, Чиж, Анархия...

Закінчились три дні чистоти та світла... Ксюфа поїхала...

Будучи невиліковним егоїстом, тяжко повірити, що людина здатна приїхати з іншого міста сюди заради мене... В шафі моїх знайомих і уже незнайомих людей, її поличка підсвітлюється теплим сонячним світлом і завжди ідеально чиста. Показував їй Київ, встих показати десь 3%... Це у мене прокляття таке? У моїх знайомих і у мене ніколи немає вільного часу... Хтось мені на тижні сказав, взаємна любов - це співпадання особистих графіків. Не вірив, що все ж таки вона приїде, приїхала. Друга моя однолітка, з якою мені так добре і легко спілкуватись. Обіцяла приїхати...

"Она - за дверями вагона последнего,

 Она - небеса проважали пропащего..."

http://www.youtube.com/watch_fullscreen?video_id=l_rkJUnsu8U&l=242&t=OEgsToPDskKD4MstM7AR2mfqlNHDIoQJ&s=A08F30AC6554EC1F:8A51374783A7BCE6&fs=1&title=Ona%20-%20DDT