Це були насичені вихідні, і головне - я зробила все, що хотіла.

Поперше Вадик звав у гості ще минулого тижня, але я була в великому натхненні з приводу переселення у свою улюблену двушку, в якій треба все помити і оновити. І тому напланувала собі багато справ в цьому напрясму і не хотіля гаяти час.

Але спочатку треба було забігти на ринок за овічами та іншими продуктами, а потім погнала на дальній, будівельний ринок за фарбою для стелі (кажу ж: хочу все оновити). Занесла фарбу, перевірила чи є коритца та валіки, зраділа, що таки є, і погнала далі.

Так от цього разу я поїхала до них, з наміром зробити ще багато чого в тому районі. Це виявилось навіть простіше, ніж я гадала: 146 маршрутка йде прямо від мого дому до 6 станції, а там хвилин 15 пройти пішки, а він мене ще й зустрів на машині. Гарно посиділи, поїли м'са, попили вина...

Вночі грьобана русня знов разхерачила півміста. Тільки лежала й прислухалась: що летить і де бахне. А оскільки я спала у дерев'яній веранді, було дуже чутно.

У другій половині дня поїхали на причал: мені потрібно було забрати наші речі, і я дуже хотіла побачити море і, за можливості - іскупатися. Вдалося і те і інше. Пляжний сезон цього року не дуже вдалий, я б навіть сказала - зосім не вдалий. І можна вважати його закритим.

Потім підвіз мене до бабусі, і почекав мене, і поїхали далі. Да перед цим ще знайшов мені банкомат, бо наступного тижня платити за бабусю, а я в ці дні їду до мами.

Потім настригла у Тані колеусів: такі яскраві, різні і назбирала трохи перців на насіння на наступний рік.

Нарешті вирушили в сторону міста, попросила проїхати мимо сина - діти передали підписану книгу для бабусі.

Потім на Соборці довно чекала маршрутку, і нарешті уїхала на трамваї.

І, насамкінець всього - чарівне, дивовижне, дуже красиве місячне затемнення! Просто неймовірне! я давно такого не бачила.

P.S. І да, сьогодні рівно місяць без тебе. Та я люблю і чекаю. Повертайся!

Работаю почти 8 лет. Первые годы горела этой работой. Потом - практически выгорела. Последние лет 5 веду прием граждан (хотя это не входит в мои обязанности, просто так сложилось), не всегда адекватных. Обычно люди приходят с хаосом в голове, а уходят - с улыбкой и благодарностью. А тут оказалось, что я хамка и не умею разговаривать...

Сначала не придала єтому значения: поговорили, выслушала, что я не права. Сказала: сорри, если была излишне резкой (у меня пмс и полнолуние как-то сильно на эмоциональный фон воздействовало).
Но, оказывается, человеку это сильно не давало покоя, т.к. в общем рабочем чате около 9 вечера появился пост, что человек в ахуе от некоторых сотрудников, и как они разговаривают... Гневный пост был направлен именно на то, чтоб о нем узнал весь коллектив, т.к. прилюдной порки не получилось, мы разговаривали почти наедине, и, кстати, я подумала, что конфликт исчерпан. Ан, нет. Естетственно, те, кто был не в курсе, прибежали с утра узнавать, что случилось.
Все знают, что у некоторых бывают бзики, и реагировать на каждый - никакой нервной системы не хватит. Было сказано: ну понятно. Работаем дальше.
Позже, подошли сотрудники смежной организации поинтересоваться, что произошло. Оказывается, на кофе-тайме она рассказывала всем каккая я хамка, махала руками и кричала, как она научит нас всех работать.

Тут уже стало обидно. Сильно. До слез.

Порисовала, успокоилась. Достала коробку от бумаги, сложила в нее свои цветы (малую часть) с подоконника. Пришли с обеда девчала, объяснила им: едут домой, мало ли как там дальше будет развиваться, чтобы я потом грузовик не подгоняла...

Она тоже увидела мою коробку. Наверное сделала выводы, т.к. на следующий день - как бабка пошептала.

Работаем дальше. Но каждая такая история - мой шаг к переменам.

Трошки нудьгую за цим щоденником...
Сьогодні здивувалась, що він взагалі завантажився. Сам. Швидко і без впн. Якщо так далі піде, може і повернуся сюди. Тут було добре.
Життя б'є ключем. Не дивлячись ні на що.

Чекаємо дуже важливого. Наче все складається добре, але якось дуже повільно. Та я терпляча. Можливо, навіть занадто...

Цього місяця знов ледве не звільнилась. Всесвіт розмовляє зі мною піснями Земфіри. Цього тижня постійно крутиться в голові: "Не бери себе в голову, Земфира, не бери..... В воскресенье ті же будешь улыбаться, и казаться, между прочим , лучше всех..." Знашла підбірку, прослухала кілька разів. Таки розмовляє. Как інтересно... 

Ще 1 день - і буде відпустка. Як завжди - купа планів.
Прорвемось. Все буде добре!

Декабрь відался сложнім.

10 числа мама перенесла операцию на хрусталике. С ее сахаром и нервами и общим состоянием, вобще хорошо, что на на нее решилась.

В то же время на квартире потекла труба. Соседка снизу давно жаловалась, но у нас все было сухо. Потом сняли часть плитки и нашли течь на водопроводной трубе. Муж сразу сказал: чинить не буду, денег дам. Нужно найти сантехника. Нашла. Оказалось, что для устранения нужно снимать пломбу на счетчике.  Нужно вызывать мастера с водоканала. Пока туда дозвонились (с 5 раза на 8 день). А тут еще свет по часам дают. Через пару дней мастер отзвонилась, говорит: приду, когда у вас свет будет. Я там не живу. Я каждый день на работе. Муж лежит больной, шевелиться не может. Тут еще мама приехала на операцию. .. 

Короче, думала - чокнусь.

А еще надо учиться - до конца курса остался месяц. А работы еще - вагон.

Ничего. Переживём. Прорвемся. Всем назло.

Черговий рік добігає кінця.

Нам треба все це пережити.

Переможемо. Все буде.