Я Дико извиняюсь за то, что долго не писала продолжение своего фика. Так что, если остались таке, кто меня ещё помнит - не стесняйтесь, читайте и оставляйте свои коменты... Приятного прочтения.^___^))))
Клип сделан под песню группы Mindless Self Indulgence, или просто - MSI.
Делалось чисто под музыку, так как перевода этой песни в интернете мне найти не удалось, а сделать клип ну очень хотелось.
Надеюсь, что люди меня за это простят.) Если, конечно, клип хороший получился... В другом случае, кидайте в меня тапки!)))
Делалось в тех-же программах, что и предыдущий клип. Честно, лучшую прогу я себе поставить не могу.
И это из-за очень слабенького ноут-бука. Мне так многократно говорили.
Да и я сама проверяла, программа либо вообще не ставится, либо так глючит, что что-то там сделать вообще нереально.
Так-что, пока буду делать в муви мейкере совместно с видео эдитором.)
Картинку можно назвать: "Алукард, каг-бэ, взбесился..."
Сразу предупреждаю (если речь зайдет о чрезмерной худощавости вомпэра):
автор любит истончать и чуть вытягивать фигуру человека (или демона XD).
Можно даже сказать, что я - живое воплощение дыбы! О_О
Это как-бы у меня такой своеобразный стиль прорабатывается.
Об этом мне сказали учителя по скульптуре и пластической анатомии (это каг-бэ аргументы, если чо).
А насчет всего остального жду тапок! Больших и тяжелых (и желательно теплых, а то холодновато)! XD
[466x699]
Отчего-то мне приспичило сделать клип именно на эту песню группы Evanescence.
По смыслу я попасть не старалась, потому-что идея чисто в совместимости звукового и видео ряда, а так-же в астмосфере самого клипа.
Так-же я использовала эффект эхо в некоторых моментах песни. В каких, вы догадаетесь сами при просмотре.)
Делалось в двух программах. Основная работа была сделана в VideoPar Video Editor, а некоторые эффекты взяты с Windows Movie Maker.
Прошу смотреть и комментировать.)
Потрапив мені у рученяна новий альбомчик Сіренії. У нас із ним багато чого спільного. Наприклад те, що я мешкаю на 13 поверсі. Люблю число 13, і гарних дівчат, хоча саме ця мені не подобаєтсься, є в її зовнішнішністі східні нотки... Та, щось я від теми відійшом. Так от, потрапив мені не просто альбомчик, а із бонусним матеріалом, що включає ще 3 пісні. 1 ремікс і 2 інстументала, ітаго = 12 треків.
Sirenia - [The 13th Floor #01] The Path To Decay
Sirenia - [The 13th Floor #02] Lost In Life
Sirenia - [The 13th Floor #03] The Mind Maelstrom
Sirenia - [The 13th Floor #04] The Seventh Summer
Sirenia - [The 13th Floor #05] Beyond Life's Scenery
Sirenia - [The 13th Floor #06] The Lucid Door
Sirenia - [The 13th Floor #07] Led Astray
Sirenia - [The 13th Floor #08] Winterborn 77
Sirenia - [The 13th Floor #09] Sirens Of The Seven Seas
Sirenia - [The 13th Floor #10] The Path To Decay (Radio Mix)
Sirenia - [The 13th Floor #11] The Mind Maelstrom (Instrumental)
Sirenia - [The 13th Floor #12] Winterborn 77 (Instrumental)
Дуже мене порадувало кілька треків (ті, що виділені) і то, більше через приємний приспів ніж через пісню. Как-би, так, Сіренія вже не та. Ну а, що ви хотіли? Її ж покинула вокалістка, а нова звіно дасть певні зміни. Само-собою лишилися хори, гітарки, барабани ітд, але щось пропало. Коротше кажучи я собі слухаю і радію.
Сиджу, п’ю каву, їм шоклетбуретброд і срати хотів на кризу... :] Ось вона сила позитивного мислення!
Читати цей роздум, зовсім не обов’язково, писався він для мене, зрозуміти його тяжко. Робите Ви це виключно на свій страх, бо ризикуєте втратити здоровий глузд.
У житті я вже побачив усілякого, не скажу, що багато, але усякого. Багато із побаченого мене захопило, піднесло, вразило своєю сутністю, залишило позитивний слід по собі. Називати чи озвучувати подібні речі немає необхідності, для всіх вони різні. Можливо якось зберусь із думками і озвучу речі, що зводять мене з розуму (у позитивному плані). Але зараз мені, чомусь, захотілося розповісти про те, що виводить мене із себе, одним словом те, що мене бісить, від чого я сатанію, і що впало мені у немилість (о, як пафосно розписав).
Розмови про хороші речі, не несуть користі. Яка користь від того, що тобі у приклад приводять відмінника із червоним дипломом і кажуть: «Вчись, як він і будеш такий самий розумний, матимеш червоний диплом...». І що це дає? Мені байдуже на нього, на його диплом, на все. Є у мене один знайомий, що претендує на подібну дрібницю. Я б нікому не радив жити як він. Його життя сповнене злістю за те, що він нікому не цікавий як особистість. Він жартує, на смішні тільки для нього теми. Він замінює навчанням те задоволення, що може отримати від різнобарв’я життя. Про таких кажуть просто — задрот. Чому я привів його у приклад? Для того, щоб показати, що дивитися на життя під одним кутом — це не раціонально. Навчаючись одному ти пропускаєш повз увагу речі, що можуть бути важливіші за все. А це призводить до збільшення прірви розуміння між людьми. Породжує заздрість, злість, образи, непорозуміння, та інші продукти людини, що так легко нею виробляються.
Мені здається, що тут саме система виховання дітей батьками дає збій. Причому збій закладений поколіннями. І збій, що так і не був викоренений, а навпаки поглиблювався. Звісно, це не проблема сучасності. Її основою є бажання батьків бачити своїх дітей кращими. Рідко хто може із впевненістю сказати, що помилки його дитини несуть йому задоволення не менше ніж досягнення. Адже помилки — це досягнення ніяк не менше за досягнення, а є навіть чимось рівнозначним. Неможна зробити помилку у тому, що тобі нецікаво у чому ти не дізнаєшся чогось нового. Помилка — це таке-ж нове, таке-ж непізнане дитиною як і об’єкт її дослідження, а точніше його нова сторона, грань.
Коротше кажучи, мені здається, що подіне перенесення ідеалів від однієї до іншої може призвести до внутрішніх травм, що потім тим чи іншим чином випливають у людини, яку соціум вважає здоровою, а подібні травми — «травмами». А звідси і тисячі проблем пов’язаних із меншовартістю людини. Із почуттям самооцінки, із, так званим, синдромом середнього віку, та інших проблем, що виникають у людини від подібних порівнянь.
Мабуть саме тому, я із таким презирством споглядаю на те повторення, спотворення ідеалів сучасної спільноти людей. Мені не подобаються наслідники, модники — манекени для одягу. Я досі не можу зрозуміти чому людина має ховати своє Я. І найбільш страшним у цьому прихованому Я є те, що ховають його із власної ініціативи, а не через почуття страху чи будь-чого іншого настільки екстремального, що може призвести до цього.
Я не розумію, людей, що бояться щось втратити. Наче щось нам справді належить. І хіба втрата — це так погано? Втративши дорогу мені річ я спробую зробити кращу. Знайти кращу. Отримати кращу. А втративши і її я, лише, знайду дорогу за якою піду далі. Втрата речей матеріальних, зазвичай, приносить врожай на духовному поприщі, звісно, це залежить від людини, та все ж. Я не з тих, хто переймається втратами, мабуть ще і тому, що нічого особливого я не досяг та нічого дійсно цінного не втратив.
Що ж такого поганого у моді? Наслідування ідеалам інших людей. Вам це подобається? А чи подобалося воно вам за інших обставин? Якби Вас виховали як особистість, а не як маріонетку із ідеалами інших людей? «Ой, у Марії така розумна донечка, чому ти у мене не така?», «А Іванко, допомагає батькам», «Людмилка ніколи так не вдягається», «Сашко їсть не розмовляючи і не бігає як дурний на всякі танці»... Хіба не так Вас виховали? Хіба не таке чує більшість дітей від своїх батьків — істот вищих, чії слова — істина. І хіба подібне не образливе, не принизливе для батьків, що породили своє чадо, але так і не дали йому достатньо розуму без порівнянь із
Здравствуйте... я как бы ищу фанарт и фанфики с пейрингом Каин/Рип (да, и не говорите мне что я извращенка. Я знаю)) пока ничего нормального из фанарта не нашла... Может быть, поможете, если видели?..
И вот еще картинка вам. Ручаюсь, что не боян :3 (хотя, мб в контакте видели) Моя подруга рисовала... хм, надо будет у нее версию побольше попросить. =)
[200x268]
Уявіть: метро, ранок, час-пік у великому місті. Всі кудись йдуть – поспішають на роботу, додому, в лікарню, до мами... І серед всього цього людскього гомону, серед всього цього натовпу спершись до стіни грає скрипач.
Довколо ходять чоловіки, жінки із дітьми, жінки у ділових костюмах, літні люди, та молодь. Діти оглядаються на музику, але матусі тягнуть їх за собою у відкриту пащеку метро.
Вибір слід зробити Вам, зупинились би Ви послухати артиста, чи пішли далі, за умови, що і Вам треба кудись (але звісно Вам простять запізнення)?
"Warcrime" (Theatre Underground, London)
Автор: Melissa
E-mail для вопросов размещения: melissa_badger@mail.ru
Жанр: AU, Humor
Рейтинг: PG-13
Персонажи: Хайнкель/Андерсон, Интегра/Алукард, намек на Хайнкель/Юмико
Заявка от -Шинигами-
Условия:
- Андерсон/Хайнкель
- Отдых на пляже
- Обязательное условие - крайне неприличный купальный костюм (цвет, надпись - что угодно)
Отказ: всё принадлежит Хирано, материальной выгоды не получаю.
Читать далее
І все-ж скільки задоволення від, здавалося б, буденної справи, буденного вміння — фантазувати. Здавалося б, що у цьому такого, всі можуть! Але не всі отримують таке задоволення від процесу як я. Та і фантазії у мене незвичайні, а подібні до снів. Можуть бути добрими, світлими, яскравими, повними барв, життя, усіляких дрібниць. А можуть вести у невідомі частини Всесвіту. Створювати невідомих тварин та жахливих істот, що очікують у темряві. До жахів і проклять, від яких серце починає калатати мов навіжене.
Доволі часто я уявляю собі подорожі. Рідше щось буденне, знайоме. Немає нічого паскуднішого, для мене, ніж буденність, а тому у своїх фантазіях я роблю речі про які читав, чи можливо чув. Мені подобається логічно мислити, але це у жодному разі не притуплює моїх фантазій, а навпаки робить їх ще більш живими. Як це? Згадайте повісті Едгара По, де все на своїх місцях — фантазія створює матерію для думок, роздумів, життя, а логіка зшиває до купи, робить живим, додає достовірності.
Я починаю фантазувати із деталі, а згодом відособлююсь, переходжу на загальне. Так уявивши плід невідомого походження мені потім не складе труднощів уявити дерево, що породило його. А уявивши дерево я уявлю оточуючу його місцевість, а за нею потягнеться фауна і так далі.
Фантазії у мене кольорові, кольори дуже якісні, свіжі, живі. Час у моїх фантазіях рідко займає чільне місце, зазвичай він або розтягується як гарячий сир, або взагалі відсутній і змінюється виключно механічно, а не плавно і рівномірно (як того хотілося б)
А щоночі мене досить довго може діймати безсоння саме тому, що я постійно про щось фантазую чи мислю над якоюсь загадкою. Причому її я придумую не вагаючись, швидко і таку, що над рішенням якої варто певний час міркувати. Тому засинати мені трохи тяжко, іноді.
Такий він, Світ моїх Фантазій. Світ у якому я стаю Я. І відпадає потреба ховатися від будь-кого, хоча небезпек там і не бракує.
Да, я сумасшедший косплеер, любящий редких персонажей, которые дохнут сразу после поятвления)
(и - это не боян, фота сделана мной на прошлой неделе)))
[показать]