Центральною фігурою шестисерійної стрічки попри інші тут виступає постать малолітнього імператора Петра ІІ, яку у порівнянні з багатьма історичними особами епохи Руїни можна вважати навіть позитивною. Історична достовірність картини не наводить на серйозні сумніви, режисерський домисел і відтворення колориту місця подій та епохи майже не хибують, тому все це переглядається з цікавістю. В одному з епізодів, зникнувши з поля зору опікунів Долгоруких, у компанії двох улюблених псів на ранковому полюванні Петро прохопляється бажанням їхати до України. Чому України, коли до тих часів на наших землях діяла Малоросійська колегія, що ними керувала? Відповідь знаходимо у Чернігівському літописі, з якого бачимо, що онук тирана України Петра І не зовсім поділяв його імперські реформаторські погляди на південні землі:
[364x512]

«1727 року в місяці сентеврії Малоросійська колегія, з прибуттям у Глухів з Санкт-Петербурга таємного радника і міністра пана Федора Васильовича Наумова, скасована, і побори, які на козаків і на старшину, і на духовних законом від оної Колегії були покладені, указом монаршим відмінено теж. І гетьманом у Глухові став місяця октоврія 1 числа полковник миргородський Данило Апостол, для вибрання якого указом монаршим, через того ж міністра пана Наумова оголошеним, зібрані були зо всіх полків українських полковники з полковою старшиною, з сотниками, з отаманством городовим й курінним і з козаками, з полковими знаками і з музикою.. По всьому тому приїхав з великим оршаком в шестивіконній кареті багато вбраний вищезгаданий міністр пан Наумов разом з електором паном полковником миргородським. А за приїздом їх велено від усіх полків полковникам, старшині полковій і сотникам, також бунчуковим і значковим, і духовному чину приступити ближче до вказаного столу. І за тим приступили, ставши (той секретар, котрий віз монаршу грамоту) на столі підготовленому, прочитав ону грамоту всім вголос голосно, в котрій написано, що великий государ, його імператорська величність, Малу Росію і всі права малоросійського народу у всьому по тому неодмінно зберегти обіцяє як приступив з Військом Запорізьким під високу державну руку предків його величності попередній гетьман Богдан Хмельницький, і на його статтях дозволяє вільними голосами вибрати гетьмана, і які побори від колегії були знову поставлені, тим усім скасованими бути повелів»

[419x550]

Декого може пробити на сльозу несправедливість монарха до генералісимуса Меншикова, який ймовірно був щирий з Петром до певної межі, але з висоти ХХІ століття можна вбачати в засланні сподвижника Петра Першого належну спокуту гріхів великих, і ним самим так і не усвідомлених.
Хвороба і смерть царственого отрока не карою була йому за вчинки негідні, з цього важко щось закинути, не тільки в цьому фільмі, а й за історичними свідченнями Петро ІІ не був поганою людиною, необережність, надто легковажна розкутість і довірливість згубили його і засвідчили, як небезпечно бути царем у 12 років.

Те, що показано у фільмі, відноситься до того, що я для себе не можу пояснити нічим.
Це ніяк не можна внести в рамки людського. Всього лише за годину фільм розгортає
перед глядачем безодню пекла, без багать і киплячої смоли, але з невгасимими стражданнями
душі.
Закони революційного та й не тільки революційного часу вимагають того, щоб у злочинів
не залишалося свідків. Відтого молодому лейтенанту НКВC, якому вперше довелося командувати
розстрілом "ворогів народу", свідком якого стало сільське весілля, що випадково опинилось на місці страти,
доводиться вибирати: підкоритись наказу або ж самому незабаром опинитися на місці тих,
хто тільки що дивився на нього з ями з ненавистю і одночасно благаючими очима. І він
підкоряється наказу. Здавалося б, усе просто, на війні як на війні, і накази обговорювати
не прийнято, а інстинкт самозбереження змушує забувати про моральні принципи. Але насправді
все дуже непросто. Люди, що дають накази про знищення невинних і люди, що покірно виконують
ці накази - це верх божевілля цього світу. Я не розумію, як тисячі людей могли бачити в
цьому щось належне. Я не розумію, як може навіть майнути думка про те, щоб у людей, з
якими ти хвилину тому розмовляв, які дивилися на тебе своїми живими очима, які дихали і
рухалися, думали про щось, мріяли і жили, раптом за одним твоїм словом хлине кров з
грудей і скрижаніє погляд. Я не розумію, як можна не померти в ту ж мить після цього.
Він думав, що обрав життя, а насправді він обрав два пекла - прижиттєвий і посмертний.
Він вибрав смерть тому, що навіть залишившись тілесно живим, він помер сам для себе,
тому, що знаючи про те, що зробив, він, як людина, перестає поважати сам себе, а життя
без самоповаги - розчинення кислотою.
Все це можна було б хоч якось пояснити, якщо б не один момент, який наштовхує на
справжнє усвідомлення суті того, що відбувається. Тільки у злочинів не повинно бути
свідків, а ті, хто щиро вважають себе правими, не будуть приховувати своїх діянь.
А вони приховували. Отже розуміли, що творять зло, але все одно творили. Світ, де люди
з повним усвідомленням творять зло, відчуваючи за собою не стільки провину, скільки страх
перед ймовірністю тримати відповідь, навіть не можна назвати світом. Це Чорна Порожнеча.
[309x435]
(відгук блоґґера, що побажав залишитись невідомим)

Осінь.. Як сумно на світі!
Осінь - це наша печаль.
Вітер розгойдує віти,
Крики воронячих зграй

Цю картину неможливо дивитись без відчуття внутрішнього тепла, яке наповнює єство
справжністю того, що відбувається саме сьогодні, і без нашарування нав'язаними всякою
балакливою телевізійною наволоччю гнилими голубими пристрастями. Це майже моє провінційне місто
з його тихою мелодійною музикою і сезонною самотою, яка стає тим привабливішою, чим
холодніші кожного разу вечори. Такі різні персонажи, з протилежними поглядами на світ і схожими бажаннями здатись у полон примарі щастя. Божевілля, як стан души найнормальнішої людини, яка надто далеко зайшла у своєму бажанні просто жити. Хитка гармонія ангельської душі ще нестарої самотності, гармонія, що тримається на тонкій нитці кужелі, яку не так же й впевнено тримають неслухняні руки, гармонія, що пахне медовим духом осінніх яблук і весняним цвітом щораз воскресаючої надії.
[616x459]

Декілька слів про режисера

"У мене взагалі таке враження, що ми (наша держава й суспільство) живемо неначе з хворобою Бехтєрєва (це коли голова напівповернута, й людина не може нею вільно рухати). І ми так — постійно напівобернуті назад, увесь час озираємося. Саме це — невміння і небажання, відсутність певної відваги розвернути голову і подивитися, куди рухається світ, за якими законами, технологіями, який ми маємо вигляд в оцих координатах — ставить нас на узбіччя цивілізованого світу." - з інтерв'ю газети День
[400x348]

Набута ще з поганських часів звичка недовірливо ставитись до лауреатів офіційних премій схоже трохи випаровується під впливом здорового глузду новітніх творців широких полотен буття людського. Невелика за обсягом, але пристойно-епічна оповідь вражає глибоким зв 'язком вчинків окремих людей із різних поколінь. Це поєднання природно випливає з прадавньої мудрості і тисячоліттями викарбуваних моральних підвалин. Героїню називають іконою ХХ століття. Її вчинок у дитинстві не можна назвати зрадою, але все життя у великомученичестві і спокуті не заради і не в ім'я справедливості, а тому, що справжня людина у ницості мертва.
[295x432]

Минуле - то такий кат, що мовчки і без знаряддя тортур
замордовує людину зсередини. Можеш ночувати в церкві,
колінкувати, каятися, денно й нощно бити поклони, а воно не
відпускає, як задавнена грудна жаба. Душить тебе, душить...

Марія Матіос "Нація. Одкровення"

Давно не їв справжньї історико-пригодницької літератури. Вміння автора затягувати читача вглиб сюжету так, що в нього залишається стійке відчуття власного спостереження подій, неперевершене і тим більш цінне, що повість автобіографічна. В ній подані приклади боротьби чекістів за управління землями теперішніх Черкаської та Кіровоградської областей та впертого небажання місцевих коритися тому управлінню, бо в чекістів якісь незрозумілі звичаї...
Вполювали вони на шляху якось голову подільського Губчека Вільгурде-Соколова, погортали його документи, та де їм зрозуміти, якими казковими мріями живуть червоні пролетарі..

"..посвідчення, що т. Вільгурде-Соколов є членом колегії Всеросійської Чека у Москві. Наказ, підписаний Дзєржінским, щоб Вільгруде-Соколов негайно виїхав на посаду голови Красноярської Губчека, в очищеній від армії Колчака Сибірі. Найбільший, безперечно, в історії світа кат висловлював у тому наказі віру, що Соколов, що його він знає, як “доброго працьовника” і організатора — виправдає його довіря і очистить Сибір від “контр-революції”.
В партійному білеті у шовковій червоній окладинці було зазначено, що т. Вільгруде-Соколов є членом компартії з 1917 р. В білеті лежав рівненько зложений власноручний лист Лєніна. В ньому Ленін хвалив голову красноярської губчека за “клясову чуйність і стійкість”, дякував за “самовіддану роботу” по ліквідації “конт-революцїї” у Сибірі; дальше висловлював надію, що незабаром товаріщ Вільгруде займе становище голови Вселатвійської Чека у своїй батьківщині — Латвії...
Окремо лежало декілька листів від Дзєржінського, у яких старший кат повчав молодшого. “Благодарственная грамота” від ВЦІК-а. Дипльом на “почесну зброю” від Всеросійської Чека. Знову наказ Дзєржінського: “Червона армія очистила Україну... Як людина, що має досвід в очищенні пофронтових місцевостей від внутрішньої контр-революції, негайно виїжджайте в розпорядження ВУЧека. Сподіваюся, що й на цей раз виправдаєте надії, які я на вас покладаю”.
Так товаріщ Вільгруде-Соколов став головою Чека прифронтового Поділля.
“Попрацювати” він вже встиг. Про це свідчила пачка протоколів засідань колегії Чека, що лежала між іншими паперами в скрині. Були це довжезні списки людей, а поперек кожного списка, грубим червоним олівцем, одна велика літера: Р — скорочене: розстріляти. І підпис: Вільгруде-Соколов. Члени колегії губчека підписували ті “протоколи” пізніше, лише для форми. Всі протоколи були датовані днями лиш останніх трьох місяців і то неповних. Підрахувавши, приблизно, списки по сторінках, отримую цифру — чотири тисячі. Всі прізвища, за рідкими винятками, українські. Проти кожного стояло: вік, заняття, коротке обвинувачення. Вік — від п'ятнадцяти до семидесяти, осіб обох полів. Заняття — переважало хліборобство. “Обвинувачення” бреніли: “петлюрівщина”, “вороже відношення до совєтської власті”, “агітація проти большевизму”, “переховування зброї”, “переховування бандитів”, “затаювання хліба від власті”, “контр-революційна проповідь в церкві”, “шовіністичне навчання дітей у школі”...
Голова подільської Чека вивозив до Харкова таємні документи, бо Винниця була поважно загрожена повстанцями й партизанами.
В скрині, в окремій обгортці, лежали таємні накази ВЧК-а з Москви. Короткі, лаконічні, жорстокі. Мені досі жаль, що не сповнилася моя тодішня мрія — вивезти їх закордон.
Наведу по пам'яті зміст одного.
Щоб знав увесь світ.
Дзєржінскій писав, що за відомостями, які він одержав, в Україні, після заняття її червоним військом, значно поширилися “шовіністичні” настрої. “Куркульське” село і українська інтелігенція мріють про самостійну Україну. З огляду на те, що війна з Врангелем, Петлюрою і поляками ще не скінчилася, це криє в собі велику небезпеку для існування совітів в Україні. Треба дати відчути населенню тверду руку совітської власті. А тому, він наказує головам всіх губчека в Україні перевести масовий розстріл осіб, у відношенні яких може бути підозріння, що в дальшій боротьбі вони можуть стати по стороні ворога. Особливо-ж треба натиснути на розстріл осіб, у відношенні яких хоч і нема підозрінь, що вони можуть приняти активну часть в боротьбі, але знані серед населення і мають на нього впливи, або користуються повагою. Списки таких осіб, після розстрілу, вивішувати на видних місцях із зазначенням, що вони розстріляні за те, що збиралися боротися проти большевиків. Розстріли треба перевести так, щоби від них лишився ефект, який відбив би у населення охоту мріяти про боротьбу за самостійну Україну. Нижче йшов подаваний Дзєржінським з Москви цифрований плян розстрілів по окремих містах. Одеса і Київ мали розстріляти по вісім тисяч чоловік. Полтава, Харків, Катеринослав і Винниця — по шість. Житомир і Єлисаветград — по чотири тисячі. Чернігів і Херсон — по дві. Головам губчека наказувалося виробити негайно цифровані пляни розстрілів для повітів."
[514x699]

"В історії певних народів бувають нез’ясовані моменти притуплення волі до життя.." Цілий народ, сповнений віковічної шляхетності, кам’яніє перед знахабнілим грабіжником. Ті, що вижили після 33-го, в більшості розміняли шляхетність на страх та бажання за будь-що зберегти біологічну субстанцію. В цьому народі живе і паразитує вірус-1933. Ось чому і сьогодні один з головних героїв епопеї Корній для них залишиться бандитом. Він зарубав сокирою свого сина, і це найгостріший момент у творі, діалектика спокути. Стилізовані нащадки вбитого Максима по Україні скрізь, вони роблять фото на тлі будинку Верховної Ради і підписують, що мріють працювати там на благо збанкрутілої частини свого народу
http://lib.ru/SU/UKRAINA/SAMCHUK/mariya.txt
[698x237]

несвіжі овочі оселяються скрізь у найприкріші депресивні часи
глизева відсиріла картопля
пріла морква
пророщена цибуля
зів'яла зжовкло-почорніла капуста
це страви
безумців, що видряпуються на вершечок пустки
і спускають додолу побиті на шляху скривавлені ноги
невдах, що п'ють каву за шаховими столиками
інших невдах, що вгрузають у несправжнє життя вмираючи у ньому ж
несвіжі овочі збуваються, як найдосконаліші пророцтва
ось день, що відкочується, мов музика поховального оркестру
несвіжі овочі в міді якого проростають новонародженими пагонами
ось ніч, що пухириться, мов обпечена шкіра, збиваючись, як вовна в шкарпетках
вив'язаних старими жінками
за несвіжі овочі
проламані найсуттєвіші стінки
увігнуті скошені поверхні
лише криві
лише знівечені структури
навіть зовні вгадується внутрішня їх слизота
у яку сонячні зайчики занурюються назавжди
руки після доторкання гидливо кривляться ненатурально вигинаючі пальці
несвіжі овочі це покидьки зі смертельними ранами по всьому тілу
це вагітні овочеві жінки: напівпрочинені двері в існування майбутніх тіл
знову тимчасово гарних
це смаки жахливого часу
занурені в усе
живе воно чи неживе

Після 7 листопада ці рядки можна вкарбувати в Майдан

Смотреть это видео

наша історія і сучасність

Смотреть это видео

то просто наше

Немає необхідності переповідати ідею фільму. Режисеру вдалось донести красу мужності. Винятковий, унікальний історичний феномен, коли національна гідність у злитті з гідністю особистою породжує образи надзвичайних людей.
[360x515]

Сидять двоє гуцулів на полонині, тут один каже: - Позирай, позирай, гинде з тої скали альпініст полетів! О, щи єден! Гніздо в них там, чи шо?..

Сидять баба з онуков на кухні. Баба: – Йой, дітино, в наші годи всьо було ліпшоє, і діти май порядні. І музику май мелодічну’сьме слухали, гі кой ти сесе типирь включила. – Бабо!!! Падь тото міксер робит.

– Мамко, кідь я уросту, буду на тя похожа?
– Йо, Марічко, йо! Будеш моя копія.
– Господи! І нащо товди жити?

Виграли у Хусті на празнику два міліціонери барана, та везуть його у Золотарьово різати. Дорогою їх спирає православний піп, хоче підвезтися до Сокирниці. Вже в дорозі йому стало цікаво, куди везуть вони барана? Міліціонери хотіли пожартувати з попа та й відповідають:
- Веземе го, отче, поступати в духовну семінарію, попом стане.
А піп їм у відповідь:
- Но аж не поступит, та знов буде робити у вашуй міліції, нє?

- Куме, пак що’сьте такі сумні?
- Жона уїзжає...
- Закляли бисьтеся, пак родоватися треба!
- Йо, айбо кідь я буду веселий, она вообще нікуди не поїде!

Гірське село в Карпатах...
У дворі під клуньов хазяїн розклав зброю. Протирає, змазує, любується...
Навколо крутиться синок. Очі розбігаються, руки чешуться...
Нарешті не витримує:
- Няньку, а дайте ми раз із кулемета стрiльнути!
- Пак добре! Стріляй...
Синок тисне на гашетку, на мушці клуня, забор, хлів... нарешті кури. Кури з істеричним кудкудаканням розбігаються, та кулі все рівно їх наздоганяють. Якийсь час над двором висить хмара диму, пороху, двір
посипаний пухом і пір'ям.
- А што, няню, файно? - гордо питає синок.
- Файно, синку.
- А мож іще гранату верти?
- Меч, синку.
Синок вибирає найбільшу і закидає в дерев'яний бударь. Через пару секунд гримить вибух, туалет підлітає метрів на п'ятнадцять, в дворі приземляються спочатку дошки, друзки, клаптики палаючої газети, останніми падуть дві жіночі папучі.
- А шо, няню, файно? - вже не дуже впевнено питає синок.
- Файно, синку - инак бисьме дустали фест уд мамки за кури...

Їдуть дорогою дід і баба на возі. Їх обганяє мотоцикліст і прямо перед ними падає: голова відлітає в одну сторону, тіло в другу...
Дід і баба здивовано поглядають один на одного скоса. Тут ще один — знову так само... Через кілька хвилин третій: обганяє і падає мертвий перед возом без голови.
Дід:
— Ой лем, бабо, поверни косу в інший бік, бо шось ми то ся не любить...

Сидить Іван, коло нього Марька. Марька:
- Іване ти вже три часа нич ми не кажеш. Пак кажи дашто бо йде дому треба ми свиней у кутиць гнати.
Іван мовчить. Марька:
- Іване пак кажи ми дашто. Бо через пучаса йде дому.
Іван мовчить. Марька:
- Іване я йду домів.
І пішла. Іван так подивився їй у слід і повів:
- Не дала.

Загубився москаль у Карпатах в лісі. Ходить і горлає:
-Ау! Ау! Ау!
До нього ведмідь подходить, ззаду лапу на плече йому поклав і звідає:
-Чоловіче, падь што гойкаєш?
А москаль:
-Да вот, заблудился, кричу, может кто услышит.
Ведмідь:
-Но я тя вчув. І шо думаєш, же типирь тобі стане май легко?

Село Копинівці. Сидить дідо. Привезла донька з навчання у Львові нагуляне негренятко. Назвали його Васильком. Виріс Василько, бігає по дворі. Дідо йому кричить:
- Василю, подь кремзлики їсти.
Негренятко Василько:
– Овва, діду, не хочу.
Дідо:
– Но, перебач, банану ай ананасу ниє.

Сидить старий дідо на пецу, курить піпу, коло нього штамперлик паленки. І туй до хижі заходить журналіст:
- Діду, кажуть, ош ви найстаріший житель села, мож од вас інтерв’ю взяти?
- Мож, чом не мож!
- Як ви тулько прожили много і курите?
- Ти синику пак ци відів ту копицю сіна, коли йшов до мене?
- Бачив.
- Но та я за своє життя скурив дисять таких копиць.
- Але ви ще й можете випити?
- Ти пак ци відів то озеро колись ішов до мене?
- Бачив.
- Но та за вшитку жізнь упив два таких озера!
- Діду, але кажуть, ош ви і жон дуже любили?
- Любив, не то слово. Ти пак ци відів над дверима моїми коса висить?
- Бачив.
- То вчора Смерть до мене приходила, та її так удримбав, шо косу забула.

Збори у селі Копинівці. Тема єдиний тракторіст Микола утопив єдиний трактор у селі. Голова встає і питає:
- Шо будеме роботи?
Встає коваль Іван і каже:
- Давайте я йому увалю!
- Нє Іване у тебе рука тяжка, убєш лем єнного тракторішту. Інші пропозиції?
Іван знову встає:
- Но та давайте я йому увалю!
Голова:
- Так доста Іване, вун у нас єден што будеме робити без тракторішти?
Іван тогди встає і каже:
- А давайте я бухгалтеру увалю?
Голова:
- А бухгалтеру чому?
Іван:
- Бо у нас їх двоє.

Молодий хлопець прокидається ранком після страшного перепою і жалібним голосом просить:
- Мамко, дайте паленки!
- Та ниє, синку...
- А в креденци?
- Та на Великдинь жесьме упили...
- А за двирьми?
- Та після Великодня жесьмеся похмеляли...
- А пуд лавицьов?
- Пак то-то няньови на сороковини!
- Но, чуєте, падь я ся никам, куда тото няньо ся діли!

Смотреть это видео

Этот сценический образ был недоступен самой Природе

Смотреть это видео

успеем
Трудно понять....Легко догадаться...
Обмылок мысли зажат в коленях, подвал наполнил равнодушный сквозняк..
Летели качели да без пассажиров..

Смотреть это видео

Культова група британського пост-панкового світу. Дехто розказував, що The Cure були під їх впливом, хоч стверджувати я цього не буду. Але скільки в них величної экспансивности, впевненості у собі, спокою. Це гурт, що уособлює дорослість темного романтизму, спрямованого в найвищі висоти душі людської

Інше життя
Інший час
Ми, Сиамскі близнюки, що звиваючись перелелись
Обличчям до обличчя
Не говори брехні!
Маски, вони сповзають, щоб відкрити нове обличчя

Смотреть это видео

Культовая группа британского пост-панкового мира. Кто-то рассказывал, что The Cure были под их влиянием, хоть и утверждать я этого не буду. Но сколько в них величественной экспансивности, уверенности в себе, спокойствия. Это группа, выражающая взрослость тёмного романтизма, устремлённого в самые крайние высоты души человеческой

Другая жизнь
Другое время
Мы, извивающиеся Сиамские близнецы, сплелись
Лицом к лицу
Не говори лжи!
Маски, они сползают, чтобы открыть новое лицо

(Siouxsie and The Banshees - Face To Face)

Смотреть это видео

Музыка и сны моего детства