Центральною фігурою шестисерійної стрічки попри інші тут виступає постать малолітнього імператора Петра ІІ, яку у порівнянні з багатьма історичними особами епохи Руїни можна вважати навіть позитивною. Історична достовірність картини не наводить на серйозні сумніви, режисерський домисел і відтворення колориту місця подій та епохи майже не хибують, тому все це переглядається з цікавістю. В одному з епізодів, зникнувши з поля зору опікунів Долгоруких, у компанії двох улюблених псів на ранковому полюванні Петро прохопляється бажанням їхати до України. Чому України, коли до тих часів на наших землях діяла Малоросійська колегія, що ними керувала? Відповідь знаходимо у Чернігівському літописі, з якого бачимо, що онук тирана України Петра І не зовсім поділяв його імперські реформаторські погляди на південні землі:
[364x512]«1727 року в місяці сентеврії Малоросійська колегія, з прибуттям у Глухів з Санкт-Петербурга таємного радника і міністра пана Федора Васильовича Наумова, скасована, і побори, які на козаків і на старшину, і на духовних законом від оної Колегії були покладені, указом монаршим відмінено теж. І гетьманом у Глухові став місяця октоврія 1 числа полковник миргородський Данило Апостол, для вибрання якого указом монаршим, через того ж міністра пана Наумова оголошеним, зібрані були зо всіх полків українських полковники з полковою старшиною, з сотниками, з отаманством городовим й курінним і з козаками, з полковими знаками і з музикою.. По всьому тому приїхав з великим оршаком в шестивіконній кареті багато вбраний вищезгаданий міністр пан Наумов разом з електором паном полковником миргородським. А за приїздом їх велено від усіх полків полковникам, старшині полковій і сотникам, також бунчуковим і значковим, і духовному чину приступити ближче до вказаного столу. І за тим приступили, ставши (той секретар, котрий віз монаршу грамоту) на столі підготовленому, прочитав ону грамоту всім вголос голосно, в котрій написано, що великий государ, його імператорська величність, Малу Росію і всі права малоросійського народу у всьому по тому неодмінно зберегти обіцяє як приступив з Військом Запорізьким під високу державну руку предків його величності попередній гетьман Богдан Хмельницький, і на його статтях дозволяє вільними голосами вибрати гетьмана, і які побори від колегії були знову поставлені, тим усім скасованими бути повелів»
[419x550]Декого може пробити на сльозу несправедливість монарха до генералісимуса Меншикова, який ймовірно був щирий з Петром до певної межі, але з висоти ХХІ століття можна вбачати в засланні сподвижника Петра Першого належну спокуту гріхів великих, і ним самим так і не усвідомлених.
Хвороба і смерть царственого отрока не карою була йому за вчинки негідні, з цього важко щось закинути, не тільки в цьому фільмі, а й за історичними свідченнями Петро ІІ не був поганою людиною, необережність, надто легковажна розкутість і довірливість згубили його і засвідчили, як небезпечно бути царем у 12 років.
Те, що показано у фільмі, відноситься до того, що я для себе не можу пояснити нічим.
Це ніяк не можна внести в рамки людського. Всього лише за годину фільм розгортає
перед глядачем безодню пекла, без багать і киплячої смоли, але з невгасимими стражданнями
душі.
Закони революційного та й не тільки революційного часу вимагають того, щоб у злочинів
не залишалося свідків. Відтого молодому лейтенанту НКВC, якому вперше довелося командувати
розстрілом "ворогів народу", свідком якого стало сільське весілля, що випадково опинилось на місці страти,
доводиться вибирати: підкоритись наказу або ж самому незабаром опинитися на місці тих,
хто тільки що дивився на нього з ями з ненавистю і одночасно благаючими очима. І він
підкоряється наказу. Здавалося б, усе просто, на війні як на війні, і накази обговорювати
не прийнято, а інстинкт самозбереження змушує забувати про моральні принципи. Але насправді
все дуже непросто. Люди, що дають накази про знищення невинних і люди, що покірно виконують
ці накази - це верх божевілля цього світу. Я не розумію, як тисячі людей могли бачити в
цьому щось належне. Я не розумію, як може навіть майнути думка про те, щоб у людей, з
якими ти хвилину тому розмовляв, які дивилися на тебе своїми живими очима, які дихали і
рухалися, думали про щось, мріяли і жили, раптом за одним твоїм словом хлине кров з
грудей і скрижаніє погляд. Я не розумію, як можна не померти в ту ж мить після цього.
Він думав, що обрав життя, а насправді він обрав два пекла - прижиттєвий і посмертний.
Він вибрав смерть тому, що навіть залишившись тілесно живим, він помер сам для себе,
тому, що знаючи про те, що зробив, він, як людина, перестає поважати сам себе, а життя
без самоповаги - розчинення кислотою.
Все це можна було б хоч якось пояснити, якщо б не один момент, який наштовхує на
справжнє усвідомлення суті того, що відбувається. Тільки у злочинів не повинно бути
свідків, а ті, хто щиро вважають себе правими, не будуть приховувати своїх діянь.
А вони приховували. Отже розуміли, що творять зло, але все одно творили. Світ, де люди
з повним усвідомленням творять зло, відчуваючи за собою не стільки провину, скільки страх
перед ймовірністю тримати відповідь, навіть не можна назвати світом. Це Чорна Порожнеча.
[309x435]
(відгук блоґґера, що побажав залишитись невідомим)
Осінь.. Як сумно на світі!
Осінь - це наша печаль.
Вітер розгойдує віти,
Крики воронячих зграй
Цю картину неможливо дивитись без відчуття внутрішнього тепла, яке наповнює єство
справжністю того, що відбувається саме сьогодні, і без нашарування нав'язаними всякою
балакливою телевізійною наволоччю гнилими голубими пристрастями. Це майже моє провінційне місто
з його тихою мелодійною музикою і сезонною самотою, яка стає тим привабливішою, чим
холодніші кожного разу вечори. Такі різні персонажи, з протилежними поглядами на світ і схожими бажаннями здатись у полон примарі щастя. Божевілля, як стан души найнормальнішої людини, яка надто далеко зайшла у своєму бажанні просто жити. Хитка гармонія ангельської душі ще нестарої самотності, гармонія, що тримається на тонкій нитці кужелі, яку не так же й впевнено тримають неслухняні руки, гармонія, що пахне медовим духом осінніх яблук і весняним цвітом щораз воскресаючої надії.
[616x459]8.03.09
Проснулась бабочка =)
8.03.09 Дымок
11.03.09
Были индейцы - теперь полный сюрр =)
Позже добавим разноцветных переходов в пятнышки )
А люки из под снега расцветают быстрее первоцветов скоростных...
Ассиметричность внутренних настроек лезет наружу со скоростью чередования красных и синих вспышек звезды,
которая прямо над головой - высоко и четко. :) *) =)
Делал эти безумия - Ваня Ефименко. Вот его группа в контакте...
http://vkontakte.ru/club7585003
PS: Я тут что-то совсем изредко-редко-редька-редиска-нехорошо...
"У мене взагалі таке враження, що ми (наша держава й суспільство) живемо неначе з хворобою Бехтєрєва (це коли голова напівповернута, й людина не може нею вільно рухати). І ми так — постійно напівобернуті назад, увесь час озираємося. Саме це — невміння і небажання, відсутність певної відваги розвернути голову і подивитися, куди рухається світ, за якими законами, технологіями, який ми маємо вигляд в оцих координатах — ставить нас на узбіччя цивілізованого світу." - з інтерв'ю газети День
[400x348]
Набута ще з поганських часів звичка недовірливо ставитись до лауреатів офіційних премій схоже трохи випаровується під впливом здорового глузду новітніх творців широких полотен буття людського. Невелика за обсягом, але пристойно-епічна оповідь вражає глибоким зв 'язком вчинків окремих людей із різних поколінь. Це поєднання природно випливає з прадавньої мудрості і тисячоліттями викарбуваних моральних підвалин. Героїню називають іконою ХХ століття. Її вчинок у дитинстві не можна назвати зрадою, але все життя у великомученичестві і спокуті не заради і не в ім'я справедливості, а тому, що справжня людина у ницості мертва.
[295x432]
Минуле - то такий кат, що мовчки і без знаряддя тортур
замордовує людину зсередини. Можеш ночувати в церкві,
колінкувати, каятися, денно й нощно бити поклони, а воно не
відпускає, як задавнена грудна жаба. Душить тебе, душить...
Марія Матіос "Нація. Одкровення"
Давно не їв справжньї історико-пригодницької літератури. Вміння автора затягувати читача вглиб сюжету так, що в нього залишається стійке відчуття власного спостереження подій, неперевершене і тим більш цінне, що повість автобіографічна. В ній подані приклади боротьби чекістів за управління землями теперішніх Черкаської та Кіровоградської областей та впертого небажання місцевих коритися тому управлінню, бо в чекістів якісь незрозумілі звичаї...
Вполювали вони на шляху якось голову подільського Губчека Вільгурде-Соколова, погортали його документи, та де їм зрозуміти, якими казковими мріями живуть червоні пролетарі..
"..посвідчення, що т. Вільгурде-Соколов є членом колегії Всеросійської Чека у Москві. Наказ, підписаний Дзєржінским, щоб Вільгруде-Соколов негайно виїхав на посаду голови Красноярської Губчека, в очищеній від армії Колчака Сибірі. Найбільший, безперечно, в історії світа кат висловлював у тому наказі віру, що Соколов, що його він знає, як “доброго працьовника” і організатора — виправдає його довіря і очистить Сибір від “контр-революції”.
В партійному білеті у шовковій червоній окладинці було зазначено, що т. Вільгруде-Соколов є членом компартії з 1917 р. В білеті лежав рівненько зложений власноручний лист Лєніна. В ньому Ленін хвалив голову красноярської губчека за “клясову чуйність і стійкість”, дякував за “самовіддану роботу” по ліквідації “конт-революцїї” у Сибірі; дальше висловлював надію, що незабаром товаріщ Вільгруде займе становище голови Вселатвійської Чека у своїй батьківщині — Латвії...
Окремо лежало декілька листів від Дзєржінського, у яких старший кат повчав молодшого. “Благодарственная грамота” від ВЦІК-а. Дипльом на “почесну зброю” від Всеросійської Чека. Знову наказ Дзєржінського: “Червона армія очистила Україну... Як людина, що має досвід в очищенні пофронтових місцевостей від внутрішньої контр-революції, негайно виїжджайте в розпорядження ВУЧека. Сподіваюся, що й на цей раз виправдаєте надії, які я на вас покладаю”.
Так товаріщ Вільгруде-Соколов став головою Чека прифронтового Поділля.
“Попрацювати” він вже встиг. Про це свідчила пачка протоколів засідань колегії Чека, що лежала між іншими паперами в скрині. Були це довжезні списки людей, а поперек кожного списка, грубим червоним олівцем, одна велика літера: Р — скорочене: розстріляти. І підпис: Вільгруде-Соколов. Члени колегії губчека підписували ті “протоколи” пізніше, лише для форми. Всі протоколи були датовані днями лиш останніх трьох місяців і то неповних. Підрахувавши, приблизно, списки по сторінках, отримую цифру — чотири тисячі. Всі прізвища, за рідкими винятками, українські. Проти кожного стояло: вік, заняття, коротке обвинувачення. Вік — від п'ятнадцяти до семидесяти, осіб обох полів. Заняття — переважало хліборобство. “Обвинувачення” бреніли: “петлюрівщина”, “вороже відношення до совєтської власті”, “агітація проти большевизму”, “переховування зброї”, “переховування бандитів”, “затаювання хліба від власті”, “контр-революційна проповідь в церкві”, “шовіністичне навчання дітей у школі”...
Голова подільської Чека вивозив до Харкова таємні документи, бо Винниця була поважно загрожена повстанцями й партизанами.
В скрині, в окремій обгортці, лежали таємні накази ВЧК-а з Москви. Короткі, лаконічні, жорстокі. Мені досі жаль, що не сповнилася моя тодішня мрія — вивезти їх закордон.
Наведу по пам'яті зміст одного.
Щоб знав увесь світ.
Дзєржінскій писав, що за відомостями, які він одержав, в Україні, після заняття її червоним військом, значно поширилися “шовіністичні” настрої. “Куркульське” село і українська інтелігенція мріють про самостійну Україну. З огляду на те, що війна з Врангелем, Петлюрою і поляками ще не скінчилася, це криє в собі велику небезпеку для існування совітів в Україні. Треба дати відчути населенню тверду руку совітської власті. А тому, він наказує головам всіх губчека в Україні перевести масовий розстріл осіб, у відношенні яких може бути підозріння, що в дальшій боротьбі вони можуть стати по стороні ворога. Особливо-ж треба натиснути на розстріл осіб, у відношенні яких хоч і нема підозрінь, що вони можуть приняти активну часть в боротьбі, але знані серед населення і мають на нього впливи, або користуються повагою. Списки таких осіб, після розстрілу, вивішувати на видних місцях із зазначенням, що вони розстріляні за те, що збиралися боротися проти большевиків. Розстріли треба перевести так, щоби від них лишився ефект, який відбив би у населення охоту мріяти про боротьбу за самостійну Україну. Нижче йшов подаваний Дзєржінським з Москви цифрований плян розстрілів по окремих містах. Одеса і Київ мали розстріляти по вісім тисяч чоловік. Полтава, Харків, Катеринослав і Винниця — по шість. Житомир і Єлисаветград — по чотири тисячі. Чернігів і Херсон — по дві. Головам губчека наказувалося виробити негайно цифровані пляни розстрілів для повітів."
[514x699]
Меня давно тут не было, это не правильно, тут мир хороший, узкий теплый круг)
Нового Года у меня тоже не было, постик про "новогодняя ночь на коньках" - не оправдался, не спрашивайте почему, наверное так было нужно.
Все тату-работки буду сливать в альбом, а весной надеюсь на возвращение вдохновения к фотосетам;будет сливочно, разноцветно, снова будем акушерами новых листьев...Буду больше отдыхать, буду ярче любить, сейчас - буду выздоравливать...ровно в 3 часа придет ко мне почасовой антибиотик в форме плоской дыньки. Вечером удалось вмешать визуализацию моего настроения с мыслями о будущем, получилось, не только для себя, для всех и всем...
16.01.09
"В історії певних народів бувають нез’ясовані моменти притуплення волі до життя.." Цілий народ, сповнений віковічної шляхетності, кам’яніє перед знахабнілим грабіжником. Ті, що вижили після 33-го, в більшості розміняли шляхетність на страх та бажання за будь-що зберегти біологічну субстанцію. В цьому народі живе і паразитує вірус-1933. Ось чому і сьогодні один з головних героїв епопеї Корній для них залишиться бандитом. Він зарубав сокирою свого сина, і це найгостріший момент у творі, діалектика спокути. Стилізовані нащадки вбитого Максима по Україні скрізь, вони роблять фото на тлі будинку Верховної Ради і підписують, що мріють працювати там на благо збанкрутілої частини свого народу
http://lib.ru/SU/UKRAINA/SAMCHUK/mariya.txt
[698x237]
Мыша Ириша привезла мне наипозитивнейшие дредобусинки *) (ракушки, спиральки, на затылке кошка Стрелочка) Плюс два набора разноцветного безобразия в виде браслетов и бус :)
Зима - снова хочется чего-то яркого, сочного, безумного...Любимое время года все-таки, еще раз в этом убедилась: не жарко, поэтично и "полгода беззвездная ночь" (с) Так бы всегда, а лето - на неделю...
У Мыши гениальные руки и море идей + новорожденная группа в контакте, посвященная ее творчеству. Все по полочкам - и нигде такое больше не найдешь :)
встретить Новый Год катаясь на коньках?
Лешер и Фантом, что думаете по поводу совместного мероприятия на катке?
Кто еще с нами? *)
Веточка сакуры - белые тычинки )
10.12.08
(отрисовка +работа = 2 часа)
12.12.08
Клевер на удачу
(Эскиз рисовала сама обладательница этой тату,
замут с фоном и прокрасом клеверка - мой)
...Недавно попросили набить то же самое что у меня на руке - отказалась, но до сих пор в трансе из непоняток человеческой души. Кошку Шебушку завтра обещались забрать - если это случится - радости моей предела не будет, так как муж уже приговорил ее либо к приюту, либо к вольной жизни на стройбазе... Все разрешается как правило ДО перехода...
"День до зимы, последний день
Ярких звезд и теплого неба,
Медленно и почти всерьез
За окном закончилось лето.
Все возвращается домой
Не дожидаясь первого снега...
(с) Моя Амнезия
I 3.12.08 Иероглифы "Красота и наглость"
(1 сеанс)
II 4.12.08
Знак бесконечности и алхимические знаки
для Сони из Севастополя :)
1 сеанс
III 5.12.08
Огненный единорог и иероглифы 4-х стихий
для Анны.
(За 1 подход)
Запись ныне по -прежнему глобальна, несмотря на кризис, записываю на вторую половину января. Когда же я отдыхаю? Ночами на катке в ТЦ Европейский :)
У этой семимесячной кошки грустная история. Когда она была котенком - с ней играли и любили, а когда она подросла - выгнали на холодную улицу. Шеба ,совершенно не приспособленая к дикой жизни, подверглась отакам бродячих кошек, которые защищали свою территорию. Пропитание найти не могла - изголодалась до истощения.
Сейчас Шебушка отогрелась, поправилась у меня. Ее шерсть стала шелковой и нежной (расцветка этолй кошки очень интересная - животик, грудка и все что снизу - белое пуховое, а верх, спинка и ушки и очень большой хвост - черные, будто плед накинули) Глаза у Шебы янтарные, не желтые а именно янтарные. Она благодарит за еду, мурлычет, просится на ручки, любит лежать раскинув во все стороны лапы , открывая сакральный белый пух живота :)
Я понимаю , что найти хозяина маленькому котенку в десятки раз легче, но все-таки, может быть кто-то увидет и влюбится в нашу большую Шебушку?
(территориально кошка метро кунцевская, Москва , если Вы хотите мягкого любящего друга звоните . Шеба ждет 8-916-116-37-72 Яна)
Также буду благодарна всем, кто разместит информацию о Шебушке у себя в цитатнике!
Это цитата сообщения Вольфганд Оригинальное сообщение
Шанталъ =) Африканоэтническая фотосессия :))))
17.11.08
Каштан -девочка(по индивидуальному эскизу "Романтические отношения двух каштанов") Мальчик уже отконтурен на другой стороне руки
23.11.08
Начало рукава...Портрет девочки с картины
Давида Хо
http://www.davidho.com/index.html
PS : (Внизу не знак ,запрещающий ковырять в носу, просто не мною сделанная работа)
15.11.08
Фанат для фаната ;) Для него же Москва)
Далее Вашему вниманию представляется "Очень Черный Муравей" В последнее время почти целиком перешла на Миллениум и В1аск Оникс весьма-весьма радует :) 20.11.08
Работаю по прежнему 2 сеанса в день, 1 выходной в неделю, стабильно. В этом году уже свободных местечек для записи нет ( Леш, про тебя помню, если будет отмена - тут же отзваниваю )
Пора покупать новый, чистенький и непорочный планинг на 2009, чтоб потом сделать из него самую мощную тату- и телефонную базу , а потом продать КГБ за бабушки. :)