Потрапив мені у рученяна новий альбомчик Сіренії. У нас із ним багато чого спільного. Наприклад те, що я мешкаю на 13 поверсі. Люблю число 13, і гарних дівчат, хоча саме ця мені не подобаєтсься, є в її зовнішнішністі східні нотки... Та, щось я від теми відійшом. Так от, потрапив мені не просто альбомчик, а із бонусним матеріалом, що включає ще 3 пісні. 1 ремікс і 2 інстументала, ітаго = 12 треків.
Sirenia - [The 13th Floor #01] The Path To Decay
Sirenia - [The 13th Floor #02] Lost In Life
Sirenia - [The 13th Floor #03] The Mind Maelstrom
Sirenia - [The 13th Floor #04] The Seventh Summer
Sirenia - [The 13th Floor #05] Beyond Life's Scenery
Sirenia - [The 13th Floor #06] The Lucid Door
Sirenia - [The 13th Floor #07] Led Astray
Sirenia - [The 13th Floor #08] Winterborn 77
Sirenia - [The 13th Floor #09] Sirens Of The Seven Seas
Sirenia - [The 13th Floor #10] The Path To Decay (Radio Mix)
Sirenia - [The 13th Floor #11] The Mind Maelstrom (Instrumental)
Sirenia - [The 13th Floor #12] Winterborn 77 (Instrumental)
Дуже мене порадувало кілька треків (ті, що виділені) і то, більше через приємний приспів ніж через пісню. Как-би, так, Сіренія вже не та. Ну а, що ви хотіли? Її ж покинула вокалістка, а нова звіно дасть певні зміни. Само-собою лишилися хори, гітарки, барабани ітд, але щось пропало. Коротше кажучи я собі слухаю і радію.
Сиджу, п’ю каву, їм шоклетбуретброд і срати хотів на кризу... :] Ось вона сила позитивного мислення!
Читати цей роздум, зовсім не обов’язково, писався він для мене, зрозуміти його тяжко. Робите Ви це виключно на свій страх, бо ризикуєте втратити здоровий глузд.
У житті я вже побачив усілякого, не скажу, що багато, але усякого. Багато із побаченого мене захопило, піднесло, вразило своєю сутністю, залишило позитивний слід по собі. Називати чи озвучувати подібні речі немає необхідності, для всіх вони різні. Можливо якось зберусь із думками і озвучу речі, що зводять мене з розуму (у позитивному плані). Але зараз мені, чомусь, захотілося розповісти про те, що виводить мене із себе, одним словом те, що мене бісить, від чого я сатанію, і що впало мені у немилість (о, як пафосно розписав).
Розмови про хороші речі, не несуть користі. Яка користь від того, що тобі у приклад приводять відмінника із червоним дипломом і кажуть: «Вчись, як він і будеш такий самий розумний, матимеш червоний диплом...». І що це дає? Мені байдуже на нього, на його диплом, на все. Є у мене один знайомий, що претендує на подібну дрібницю. Я б нікому не радив жити як він. Його життя сповнене злістю за те, що він нікому не цікавий як особистість. Він жартує, на смішні тільки для нього теми. Він замінює навчанням те задоволення, що може отримати від різнобарв’я життя. Про таких кажуть просто — задрот. Чому я привів його у приклад? Для того, щоб показати, що дивитися на життя під одним кутом — це не раціонально. Навчаючись одному ти пропускаєш повз увагу речі, що можуть бути важливіші за все. А це призводить до збільшення прірви розуміння між людьми. Породжує заздрість, злість, образи, непорозуміння, та інші продукти людини, що так легко нею виробляються.
Мені здається, що тут саме система виховання дітей батьками дає збій. Причому збій закладений поколіннями. І збій, що так і не був викоренений, а навпаки поглиблювався. Звісно, це не проблема сучасності. Її основою є бажання батьків бачити своїх дітей кращими. Рідко хто може із впевненістю сказати, що помилки його дитини несуть йому задоволення не менше ніж досягнення. Адже помилки — це досягнення ніяк не менше за досягнення, а є навіть чимось рівнозначним. Неможна зробити помилку у тому, що тобі нецікаво у чому ти не дізнаєшся чогось нового. Помилка — це таке-ж нове, таке-ж непізнане дитиною як і об’єкт її дослідження, а точніше його нова сторона, грань.
Коротше кажучи, мені здається, що подіне перенесення ідеалів від однієї до іншої може призвести до внутрішніх травм, що потім тим чи іншим чином випливають у людини, яку соціум вважає здоровою, а подібні травми — «травмами». А звідси і тисячі проблем пов’язаних із меншовартістю людини. Із почуттям самооцінки, із, так званим, синдромом середнього віку, та інших проблем, що виникають у людини від подібних порівнянь.
Мабуть саме тому, я із таким презирством споглядаю на те повторення, спотворення ідеалів сучасної спільноти людей. Мені не подобаються наслідники, модники — манекени для одягу. Я досі не можу зрозуміти чому людина має ховати своє Я. І найбільш страшним у цьому прихованому Я є те, що ховають його із власної ініціативи, а не через почуття страху чи будь-чого іншого настільки екстремального, що може призвести до цього.
Я не розумію, людей, що бояться щось втратити. Наче щось нам справді належить. І хіба втрата — це так погано? Втративши дорогу мені річ я спробую зробити кращу. Знайти кращу. Отримати кращу. А втративши і її я, лише, знайду дорогу за якою піду далі. Втрата речей матеріальних, зазвичай, приносить врожай на духовному поприщі, звісно, це залежить від людини, та все ж. Я не з тих, хто переймається втратами, мабуть ще і тому, що нічого особливого я не досяг та нічого дійсно цінного не втратив.
Що ж такого поганого у моді? Наслідування ідеалам інших людей. Вам це подобається? А чи подобалося воно вам за інших обставин? Якби Вас виховали як особистість, а не як маріонетку із ідеалами інших людей? «Ой, у Марії така розумна донечка, чому ти у мене не така?», «А Іванко, допомагає батькам», «Людмилка ніколи так не вдягається», «Сашко їсть не розмовляючи і не бігає як дурний на всякі танці»... Хіба не так Вас виховали? Хіба не таке чує більшість дітей від своїх батьків — істот вищих, чії слова — істина. І хіба подібне не образливе, не принизливе для батьків, що породили своє чадо, але так і не дали йому достатньо розуму без порівнянь із
Уявіть: метро, ранок, час-пік у великому місті. Всі кудись йдуть – поспішають на роботу, додому, в лікарню, до мами... І серед всього цього людскього гомону, серед всього цього натовпу спершись до стіни грає скрипач.
Довколо ходять чоловіки, жінки із дітьми, жінки у ділових костюмах, літні люди, та молодь. Діти оглядаються на музику, але матусі тягнуть їх за собою у відкриту пащеку метро.
Вибір слід зробити Вам, зупинились би Ви послухати артиста, чи пішли далі, за умови, що і Вам треба кудись (але звісно Вам простять запізнення)?
"Warcrime" (Theatre Underground, London)
І все-ж скільки задоволення від, здавалося б, буденної справи, буденного вміння — фантазувати. Здавалося б, що у цьому такого, всі можуть! Але не всі отримують таке задоволення від процесу як я. Та і фантазії у мене незвичайні, а подібні до снів. Можуть бути добрими, світлими, яскравими, повними барв, життя, усіляких дрібниць. А можуть вести у невідомі частини Всесвіту. Створювати невідомих тварин та жахливих істот, що очікують у темряві. До жахів і проклять, від яких серце починає калатати мов навіжене.
Доволі часто я уявляю собі подорожі. Рідше щось буденне, знайоме. Немає нічого паскуднішого, для мене, ніж буденність, а тому у своїх фантазіях я роблю речі про які читав, чи можливо чув. Мені подобається логічно мислити, але це у жодному разі не притуплює моїх фантазій, а навпаки робить їх ще більш живими. Як це? Згадайте повісті Едгара По, де все на своїх місцях — фантазія створює матерію для думок, роздумів, життя, а логіка зшиває до купи, робить живим, додає достовірності.
Я починаю фантазувати із деталі, а згодом відособлююсь, переходжу на загальне. Так уявивши плід невідомого походження мені потім не складе труднощів уявити дерево, що породило його. А уявивши дерево я уявлю оточуючу його місцевість, а за нею потягнеться фауна і так далі.
Фантазії у мене кольорові, кольори дуже якісні, свіжі, живі. Час у моїх фантазіях рідко займає чільне місце, зазвичай він або розтягується як гарячий сир, або взагалі відсутній і змінюється виключно механічно, а не плавно і рівномірно (як того хотілося б)
А щоночі мене досить довго може діймати безсоння саме тому, що я постійно про щось фантазую чи мислю над якоюсь загадкою. Причому її я придумую не вагаючись, швидко і таку, що над рішенням якої варто певний час міркувати. Тому засинати мені трохи тяжко, іноді.
Такий він, Світ моїх Фантазій. Світ у якому я стаю Я. І відпадає потреба ховатися від будь-кого, хоча небезпек там і не бракує.
От мені цікаво, хто як розважається коли йому стає нудно?
Я починаю обробляти фотографії, вмикаю Korpiklaani, книжки вдома почав читати рідше, але у метро завжди щось читаю.
А ви, що робите щоб розважити себе?
Це просто геніальна річ
Мене вже реально харить та ситуація, що склалася із проїздом у Метро. Це ж вже, реально, не лізе у жодні рамки — людей ще ніколи так багато не було. Не дивлячись не сцуко-мера у Київ продовжують з’їжатися із довколишніх міст, містечок, сіл... Киянам стає дедалі тяжче дістатися роботи, а студентам у ВУЗи. Мені пощастило, що перша пара у мене тільки раз на тиждень, і я її із чистою совістю просипаю.
Якийсь час я обдумував, що можна було б змінити щоб якось розподілити людей на кілька потоків; дати поштовх шукати місце роботи не далеко від дому; користуватися, більше, автобусами, тролейбусами, трамваями.
Прийшла мені у голову наступна ідея — треба зробити проїзд у метро розрахованим погодинно. Купуєш карточку, що діє тільки у певні години. А залежно від часу проїзду ставити ціну — відсіювати тих хто їде 1-2 зупинки. А хочеш проїхати у інший час — купуй жетон і їдь.
[640x480]
Автору цього щоденника 5 років, це 1991 рік, здається.
Автор у 9-му класі. Не знаю який то рік :)
А ось і 11 клас — випускний.
Ну і ось автор у 2008 році.
Піймав себе на думці, що давно (дуже давно) не дивився Ворона (the Crow). Настільки давно, що навіть забув про що фільм. Ось, сиджу, качаю, чекаю. Прокинуся, перегляну :]
День сьогодні видався тяжким. Здавав на перевірку новий номер газети, і як виявилося матеріал, як завжди, ніхто не вичитав. А тому довелося затриматися на 5 годин в універі щоб виправити, знайдені, помилки. Ладно, у будь-якому випадку ліпше виправити ніж здати до друкарні з помилками.
Пропустив качалку, блін, набридло пропускати. Так ще і форму втрачу :j
Пограли з Георгієм Васильовичом у ArmA, що не кажіть, а це здорово! Шкода, що людей не багато і з ботами фана мало.
Господи, я вже навіть не пригадую коли востаннє пив пиво. Треба скимось посперечатися, буде цікавіше :b whatever пива серед того, що у нас зветься «пиво» немає.
Сьогодні у кицюні День Народження :]
Кицюня, прийми мої найщиріші і найкращі привітання. Ніхто так не привітає як я! ^____^ Тобі сьогоді сього-то нічого — «18 років», для мене тобі завжди буде «18» і ні хвилиною секундою більше! Бусінка, ти у мене найкраща! І я таки сподіваюсь знайти тобі подарунок який ти так прагнеш. Хоча це буде складно.
А колись, здавна, в Україні було звичаєм закликати весну, співати веснянок, гаївок, забав, водити хороводи, влаштовувати ігрища, розважатися...
Весняночка-паняночка, Де ж ти зимувала? У садочку на кленочку, Пряла на сорочку. Ой сорока, ой снує, А ворона вишиє, А білі лебеді, Тай відбілять по воді. Що у тих же багачок, Повні скрині сорочок, А у мене одна, Тай та чиста щодня. Із вечора замочу, А з півночі колочу, А сонечко блисне, Сорочечка висохне! |
А зараз, можливо де-не-де лишилися ці традиції у вервинному вигляді, а так — забулися. Молодь соромиться співати народних пісень. Невже інші кращі? Та не кращі, можливо модніші серед однолітків, але зовсім не кращі. І про яке покращення життя може йти мова, коли люди не бажають його покращувати?
Шкода, що подібні пісні наступні покоління вже пам’ятати не будуть.
Ой Весна-Весна Днем Красна Що ж Ти Весно принесла Принесла я Вам Літечко Ще й Рожевую Квіточку Хай вродиться Житечко Ще й Озимая Пшениця І Усякая Пашниця Ой Весна Весна Днем Красна Що ж Ти Весно принесла Коробочку з Веретенцями А Скринечку з Червінцями Старим Дідам по Кийочку Старим Бабам по Серпочку Малим Дітям по Яблучку А Дівчатам по Віночку А Хлопчатам по Батожку Ой Весна Весна Днем Красна Що ж Ти Весно принесла Принесла я Вам Літечко Ще й Запашненьке Зіллячко А Вам Дівчата по Вінку З Хрещатого Барвінку А Вам Парубки по Кийку Гоніте Товар на Гірку А Вам Бабусі по Ціпку Попід Хатами ходити Малих Діточок глядіти Ой Весна Весна Днем Красна Що ж Ти Весно принесла Принесла я Вам Літечко Ще й Запашненьке Зіллячко Ще й Зеленую Травицю І Холодную Водицю Принесла я Вам Ягнятко Ще й Маленькеє Телятко |
У дитинстві ми з братом робили саме класне кофейне морозиво. Бо те, що продавалося під назвою: «кофейне» — гадістю було рідкісною.
Так от, рецепт: берем пломір, ескімо, коротше будь-яке ванільне морозиво і кидаємо туди, чайною ложкою, від однієї до кількох ложок меленої, пережареної, кави. О-о-о, так! Тепер мішаємо, до утворення однорідної маси і тією ж ложкою їмо.
Це самий правильний рецепт, всі інші — туфта, і не смачно.
Якого біса мене так бісить захоплення японською культурою в Україні? Не знаю, але су-у-у-ука, воно мене реально бісить... Особливо коли люди кажуть: «Українська культура... Тю, це не цікаво.», або «Кому треба культура України, тут немає ніякої культури, одне бидло» і так далі. Мене це засмучує, надзвичайно сильно. Як може людина, що ніколи не цікавилася нічим окрім своїх дитячих поглядів на культурні цінності, відштовхуючись від того, що оточує її, не споглядаючи далі, не шукаючи більше казати: «Яка тут культура? Тут одне бидло!» Так можливо проблема у ТОБІ! Можливо ти сам те — бидло, що і оточує тебе. Не даремно кажуть «Яке їхало таке і здибало».
Особисто мені надзвичайно цікава культура стародавньої Європи, Риму, Греції. На схід мене ніколи не тягнуло, не моє. Темне і загадкове. Одним словом чужда мені східна мода, культура і традиції.
А Ви — ті, хто у пошуках моди забуває себе, втрачає ту індивідуальність, що дарована вам природою і слідує хвилею захоплень інших запам’ятайте ці слова:
«— Что же я могу сказать тебе, достопочтенный? Разве то, что ты слишком
много ищешь; из-за чрезмерного искания ты не успеваешь находить.
— Как так? -- спросил Говинда.
— Если кто-нибудь очень усердно ищет,— сказал Сиддхартха,— то глаз
его становится нечувствителен ко всему, помимо того, что он разыскивает, и
тогда он ничего не замечает, ничего не воспринимает, потому что его мысль
всегда занята искомым, потому что у него есть цель, и он одержим этой целью.
Искать — значит иметь цель. Находить же — значит быть свободным,
оставаться открытым для всяких восприятий, не иметь цели. Ты,
достопочтеннейший, видно, и в самом деле принадлежишь к числу искателей,
ибо, поглощенный своей целью, не замечаешь многого, что у тебя перед
глазами.»
Як мене запарили люди, що роблять все аби як. Просто люто починаю ненавидіти таких. Взявся робити — зроби так, щоб у мене челюсть відвисла і я сказав, «Ого, фігасе, круто!».
А особливо мені хточеться порубати на шмаття тих, хто ще потім не доганяє, за що йому кажуть, що він зробив хуїту...
Пройшло трохи більше місяця як я займаюсь у залі. Час підвести підсумки досягнутого, з чого я стартував і до чого дійшов за ці кілька тижнів.
Тож ходжу я у зал 3-чі на тиждень: у понеділок, середу і п’ятницю після 19 години і займаюсь до 21:30.
За час, що ходжу набрав кілька кілограм у м’язи і тепер моя вага — 83 кг. Виросли на порядок м’язи на руках, почав проявляти себе прес (верхній і нижній), щоправда над ним ще працювати і працювати. Ноги стали не просто куском безформного м’яса, а почали набирати форму, обтягуватися. Гарно почуває себе спина, коліна перестали постійно хрустіти, солі не застоюється, рівна спина...
Звісно починав я з малого. Моя перша програма була загальна і містила у собі такі вправи:
1) прес 3 підходи по 12 разів (далі буде просто 3 по 12) ногами і тулубом;
2) гіперекстензія 3 по 12;
3) жим ногами 3 по 12;
4) жим лежачи широким хватом 3 по 12;
5) тяга за голову;
6) жим від плечей.
Таблиця початкових здобутків
==============================================
1. Прес давався тяжко, але зараз — чередую 12, 15, 12 та 15, 12, 15
-----------------------------------------------------------------------------------
2. Гіперекстензія — вправа весела
, з якого боку не поглянь 
-----------------------------------------------------------------------------------
3. Жим ногами, починав з 40 —> 110 кг.
-----------------------------------------------------------------------------------
4. Жим руками ш.х., починав з 20-25 —> 45 кг.
-----------------------------------------------------------------------------------
5. Тяга за голову, починав з 25 —> 50 кг.
-----------------------------------------------------------------------------------
6. Жим від плечей, тяжка вправа, особливо ваги не набирають,
починав з 20 закінчив на 25-28кг.
==============================================
Такі були перші вправи, наразі програма тренувань помінялася, і виглядає наступним чином:
1) Присідання із штангою;
2) Жим ногами;
3) Жим руками ш.х;
4) Розводка гантелями;
5) Віджимання від брусів;
6) Жим руками вузький хватом;
7) Прес.
Також зміни відбулися у кількості виконання вправ. Якщо раніше у мене було 3 по 12, то тепер роблю 3 по 10.
Здобутки наступні
===============================================
1. присідав сьогодні із 30 кг.;
-------------------------------------------------------------------------------------
2. новий рекорд — 120 кг. Навіть відео зняли;
-------------------------------------------------------------------------------------
3. також рекорд — 50 кг. чистої ваги;
-------------------------------------------------------------------------------------
4. розводка із 10 кг, що не мало, повірте;
-------------------------------------------------------------------------------------
5. бруси я тихо ненавиджу, тяжка вправа;
-------------------------------------------------------------------------------------
6. також рекорд, але маленький — 33 кг.;
-------------------------------------------------------------------------------------
7. ну а прес я люблю
роблю із задоволенням.===============================================
Ось такі мої досягнення у спорт залі за місяць. Далі більше.
Сподіваюсь до початку літа довести себе до стану «бойової готовності» і одягати гарненькі майки у сіточку, або просто так, що будуть обтягувати м’язи.
День в цілому чудовий, але особливого нічого не було. Хіба скачав 17 гіг аудіо-книг братів Стругацьких. Та і Кастанеди всі твори, також аудіо. І коли його, це все, послухати, та й так щоб уважно, вдумно?
Доробив ще одну фотографію, зветься — «Молитва», от би мені ще і назви давати так я фотографії обробляю у шопі...
[700x525]