Заехал в придорожный супермаркет за сигаретами. Дивился ажиотажу. На самом видном месте стояли гречка и тушёнка, народ стыдливо улыбаясь, складывал ее в тележки, старательно изображая сильный голод. Дураки, подумал я. Подумал, и пошел за пивом. Но, уже на обратном пути, воровато оглянувшись, кинул в корзинку кило макарон и тушёнки. Гречку и пипифакс брать не стал. Я же не стадо...

Человек открыл дверь автомобиля, солнечный блик отполированного кузова промелькнул по окнам павильона. Карточку молодому мексиканцу, бак до полного. Блестящие
ботинки оставили след в пыли придорожной заправки, тротуар делал поворот среди кактусов и туй, чуть погодя раздался глухой звук упавшего тела.
Пластик карты скользнул в приемник. Тихо щелкнул замок капота. Стальная панель, поднимая жар воздуха, взмыла вверх. Беззвучно, сам собой, открылся багажник. От
растерянности заправщик пытался протянуть к нему руку, закрыть, но капкан среагировал мгновенно. Чуть изогнувшись по по форме руки, сталь лязгнула замком, багажник зафиксировал кисть бедолаги, от бензоколонки уже не отойти, не отпустить заправочный пистолет. Хищно изогнувшись, из под днища БМВ тормозные стальные трубки удивительным образом сращиваясь с топливной магистралью потянулись к шее оцепеневшего от ужаса заправщика. НЕТ!! Закричал молодой человек, не зная, что участь его уже предрешена. Вирус, поразивший пластик и железо так же легко, как и человеческий организм, уже достиг полной силы. Шланги хищно выползли из бензоколонки, захватывая и обвивая несчастного. Заревел клаксон БМВ. ГОЛОД!!! Я ГОЛОДЕН!!! кричал механизм. Несчастный еще пытался сопротивляться, но армированные прочные трубы затянули его голову под капот. Быстро и беззвучно голова оказалась прижата к радиатору. Штуцер топливопровода вонзился в сонную артерию. Растягивая в разы плоть несчастного, шланг колонки затянул ногу в танк, разорвав артерию. Одновременно с размеренным гулом включились насосы. Тело человека наполнилось дизельным топливом. Вены, растворяясь, перекачивали литры нефтепродуктов. БМВ сыто заурчал.Страшный вирус стремился на простор. Просто, спокойно и безжалостно. Просто естественный отбор. Пустой автомобиль самостоятельно рванул вперед, в никуда, заражая по дороге и пластик, и металл, и землю и воздух. Спасения не было.

А потому. Ибо, винтажно. Лампово. Появляется еще слово купаж, но это из подсознания. Еще в Казаков поиграть бы, и вот оно. Но, что то нет такой игрушки под рукой. Еще и Штирлиц по телевизору.

Странные мне снятся, бывает, сны. Вот сегодня мне приснилось, что присвоили мне майора. Ходил такой, капитаном, и бац, майор. Я четко, точно помню, отбарабанил, " Служу России!", а потом задумался, во сне же. Я же гражданский. И кафедра военная была сто лет назад. И званий и наград, честно скажу, не густо, а точнее нет совсем. Кроме потрепанного комсомольского билета, спрятанного в надежном месте на всякий случай. Но вот что то из подсознания то вылезло. Сейчас в каких политических партиях звания дают, или, ну его этот страшный сон?)

Казалось, лет прошло уже сто. Ан нет, всего-то три-четыре, или типа того. И не скажу что случайно, но мысль вспомнить про лиру появлялась, так, эпизодически, и забывалась, как неудачная шутка. Однако, бывших нигде не бывает. Кроме секса. И там не бывает.
Чо было. Куча приключений. Море перемен. Огромное количество новых людей. Ненужных и простых, как одноразовый билетик. Многолетние типа попытки, типа серьезных отношений. Не бывает серьезных отношений, при разных целях в жизни, если мы про мужчин и женщин. Словом, потерь хватает. Из хорошего. Друзья остались, не все, но самые главные. Недвижимости прибавилось, это хорошо, время ушло, это плохо. А так, еще чуть поленюсь, и буду тут писать для себя. Вот черную кошку еще завел, пусть мышек пугает, гипотетических.

Ще не пізнього вечора близько п'ятої пригальмовував перед виїздом на головну Велику Васильківську з бульвару Дружби народів, аж раптом ззаду несподіваний поцілунок у дупу. Став, вихожу з машини - таки жінка прудко вистрибує з темної Мазди. Півбіди. Терпіти не можу, коли чоловіки лізуть з поцілунками. В будь-якому сенсі. Досі з огидою згадую, як чоловічок напідпитку щось з-під мене хотів у маршрутці Тернопіль-Київ. Глупа ніч, пасажири дрімають, а той ніби щось на вухо сказати суне масними губами. Коротше, розглядаємо понівечене ліве крило. Я ввічливо для годиться про обережність на дорозі, а вона мені у відповідь: "Вдарила, але крило не гнула, воно таке й було!". Побійся Бога, вража жінко, ти ж брешеш та ще й мене, старого дипломованого вовка, хочеш вчити фізиці твердих тіл, - кажу, але поки не дуже обурюючись. Заховалась в Мазді з телефонною трубкою, а набалакавшись, запропонувала трохи грошей. Мені сумним здався той факт, що оця шляхова принцеса на мене нікчемного тут має витрачатись, і я вирішив викликати даїшників, щоб по-перше, збитки компенсували страховики, а не вона, а по-друге все ж образливо чути, ніби я в школі погано вчив фізику. Та тільки я розпочав з диспетчером розмову, як принцеса здає задом, об'їжджає мене і вже помахує хвостом з залитої вечірніми ліхтарями далечини. І залишився я один біля блимаючої аварійкою машини, з останньою цигаркою в зубах і невеселими роздумами про те, що геть позабув, як треба розмовляти з жінками, щоб їх не віднаджувати.. Вже скоро мене трохи розважив патруль ДАІ, склали протокола і обіцяли допомогти розшукати чарівну асфальтово-снігову фею

Полтавське пиво – маловідомий скарб в нашій державі. Воно завойовує золоті медалі на міжнародних конкурсах і залишається непізнаним пересічним громадянством, його відкупають знавці і зберігають свої почуття в таємниці ймовірно для того, щоб не утворювались черги (реклами полтавського пива в Полтаві не побачиш, тільки чернігівське). Мабуть не потребує реклами полтавське пиво, як і кожен якісний продукт, про який знають рівно стільки людей, скільки можуть його випити.
[699x525]

багато пива і трохи Полтави

Пропозиція на відвідання Полтави була несподіваною, але з розряду тих, від яких не можна відмовитись, зважаючи на непевний фінансовий стан закатаного в асфальт малого бізнесу з усім моїм бісовим відношенням до останнього, отже наздогнавши темної ночі блимаючий аварійкою «Sprinter», я загорнувся у п'ятигодинне чекання шляхів полтавських. Околиці колишнього губернського центру запістрявіли скромними совковими будинками, тролейбусними дротами і активною передвиборною агітацією на біґбордах. Чорний гумор на чорному тлі соціально-рекламного щита нагадав і безславних земляків, і поганську славу теперішнього полтавського мера Матковського.
[699x525]

далі - полтавське летовище

20 років тому я відвідував це місце вперше. Добре усвідомлюючи, що повністю нормальних людей не буває, подумки малював свій передостанній притулок, інакше кажучи чистилище. От таким воно мало бути ззовні, ніц не домалюєш.
[700x525]

Читать далее

Кавалок справжнього зимового лісу із характерним правобережним ландшафтом починається з Сирецького парку, де запам'ятковано декілька історичних подій, починаючи з останньої - Куренівського пульпового потопу, після якого і закладений парк в урочищі Бісова Баба, або пізніше іменованого Бабин Яр. Перша згадка — у 1401, коли володарка цієї землі жінка-шинкарка («баба») продала її Домініканському монастирю. У 15 — 17 ст. згадується також як Бісова баба, Шалена баба. Мальовничі глибокі урвища перехоплюють подих на засніжених та скрижанілих краях.
[700x525]

Бабин Яр всесвітньо відомий, як місце кривавого ярмаркування німецьких окупантів у 1941 р. І зараз тут не завжди тиша. Десь унизу чути гомін великого гурту людей, які активно відпочивають, а вище через балку мажорно лаялось під пиво золоте гопництво, під 'їхавши машиною до залишків цвинтарного склепу. Це сьогодні, а тому 67 років все було інакше. «Голих людей шикували невеличкими шеренгами і вели у пролам, спішно видовбаний в урвистій піщаній стіні. Що за нею - не було видно, але звідти долинала стрілянина, і поверталися звідти лише німці та поліцаї за новими бранцями.» (с). По десятку людей, як в черзі до магазину дешевого конфіскату, пропускали до штучної вузенької стежки уздовж піщаної стіни. З протилежного боку працювали кулемети…
[700x525]

22.10.1918. Засідання ЦК РП (б). З промови В.Леніна: "Якщо втримається при владі Гетьман, то Росія повернеться в кордони Московського князівства 15 століття". Ленін був безперечно розумною людиною, і передбачив головного ворога імперії. Збройне повстання проти гетьманату готувала українська соціалістична демократія, яка будучи політично нездатною, рвалась до влади. Володимир Винниченко змовився з Хаїмом Раковським та Дмитром Мануїльським. Початок кінця Держави був покладений. (у серпні 1918 року Винниченко очолив опозиційний до гетьманського режиму Павла Скоропадського Український національний союз)
Паралелі. Керівники Московської держави і тоді, і зараз були компетентніші у стратегії ведення військової справи, тому і ніхто не закидає, як Московське князівство у середні віки було даровано Івану Калиті милостію монгольського хана, всі вірять, що Україну в різні часи було подаровано по шматках Укоаїні

Снігоголовий пан спікер задоволено виголосив, що країна програла, проте косолиця прима спочиває від приємної втоми, вовків в державі небагато, та й ті, що є, лише в неї розуму вчаться. А середній клас у особі особисто мене з обіду стоїть у черзі. Звітує за минулий квартал. Фонд постраждалих від нещасного випадку, мов щур, забився у підвал горбистого дворику на схилах Кловського узвозу. Півтори години можна милуватись засніженими деревами або, як інші, втупити очі в носаки чоботів
[700x525]

Читать далее

Вiдвiдини Полiського краю почались з невеликого мiста Коростишiв, вiдомого католицькою общиною, яка запросила наше товариство послухати польську проповiдь. З уст ксьондза змiст було не розiбрати, одначе зрозумiло, як криваво-важко посувалась полонiзацiя
[700x525]

Читать далее

Я люблю тишу
а ті, що навколо, її зневажають,
не звертають уваги на знущання над нею
електронний зойк телефонної трубки
ниций стогін конаючого акумулятора
ріже її тіло на тоненькі скиби
і їх гострі краї
по-звірячому кривавлять мої вуха
я не народився глухим
і в деякі хвилини воно заважає мені.
Кохана чорношорста дитина
не розуміє моєї таємної любові
як і всі, вона гадає, що моя любов лише для неї
і я підтверджую хибні думки,
з'являючись розлюченою примарою
на крик самоти і нудьги,
настільки непривабливий,
що від нього понівечений дах
негайно готовий відплисти в далеку дорогу
Я ненавиджу тих, хто нівечить
моє улюблене середовище існування
я ненавиджу хамів


Я люблю размаўляць з цiшынёй. Такое ўражанне, што толькi яна мяне разумее. Лепш за ўсё, калi побач нiкога няма, толькi я, цемра i яна. Бывае, адзiнота давiць, але я яе кахаю. Не хачу iсцi далей. Не хачу заўтра. (c) - цитата з закритого запису

Чи чуєш голоси своїх смертей
як навздогін голосять і кричать
мов сотні ненароджених дітей
і тисячі нездійснених зачать

а їх луна мов сука скавучить
на болісному владному шнурі
спини свій хід і озирнись на мить
о цій вируючій в тобі порі

хто ти з обличчям прикрим наче дощ
чому вуста і очі як трава
із випадковим усміхом розтрощ
своїм мовчанням всі чужі слова
(Микола Леонович)

Щира до людей і нежадібна наша нова комуністична партія. Щодня я дістаю з поштової скрині свіженький номер "Київського вісника". Стрів якось вусатого дідька-листоношу та просив його не засмічувати мені скриню, але той забув, хрін з ним, збираю, іхатиму в село, піч треба чимось розтоплювати. Та й спостерігаю, як брехнею комуністи здобувають собі бали народної підтримки. Ось знайшли собі аж у Канаді власного щироукраїнського історика, напівполяка Віктора Поліщука. Авторка статті "УПА.Друга правда" Майя Лєнская з великою любов’ю посилається на злиденного "патріота", який у першій за рівнем життя країні світу недоїдає, але видає "другу правду", яку повинні знати ми.
Читать далее

Уздовж вузенької Мізунки з долини в напрямок гір неквапливо суне карпатський трамвай, обминаючи мальовничі газдівства, ласкаву худібку (одній корові я сподобався, і вона мене лизнула), поодиноких коників. Райська насолода, легенький вітерець, ще й дерева дають гілками ляпасів.
[699x525]

Читать далее

Вчора відбулось свято з приводу виповнення незбагненної сили років нашій шановано-коханій колезі, названій матері усього різнокольорового товариста, що зібралось у напівтемній залі кав’ярні "Нота"
[700x525]

Читать далее