Настроение сейчас - осінньо-весняне
Цими днями у нас трохи падав дощ і я ніби знову поринула у чарівний світ вологої землі, заплаканих вікон, сірого неба і легкого суму. Часом мені подобається така погода. Вона приносить якесь умиротворення, уповільнення в життя.
От і захотілося зробити підбірку відповідних світлин. Просто для себе...
Так приємно дивитися на розмитий світ...
[500x375]
гуляти під прохолодними струменями...
споглядати на сплески під ногами...
мати можливість просто побути на самоті з самою собою...
Приємно відчувати плинність життя...
та його непорушність...
відчувати пульсацію всім тілом...
пити її долонями...
І просто гуляти вечірнім дощовим містом....
поринаючи у свій неповторний світ... )))
Чомусь захотілося посумувати. У березні також бувають пронизливо сумні дні.
Навіть ті тьмяні кольори, що їх можна побачити зараз - десь жмут зеленої трави, десь клапоть блакиті, десь яскравий паркан - здаються зайвими. Хочеться замінити їх чорно-білими відтінками чи сепією.
Вікна вмиваються дощем. Через вологе скло весь світ здається розмитим, нечітким, нереальним...
Болить голова. Аж до нудоти. Хочеться просто лягти і провалитися у теплу дрімоту й сонне забуття.
Та тим не менше мені це подобається. Ця приємна сірість, сум і дощ.
От тільки з головою щось треба зробити. Іду за анальгіном.
Хм... До цієї рамочки у мене особливе ставлення :)
Я пам"ятаю, як мене осяяла ідея зробити її, пам"ятаю, як довший час я сумнівалася, як же її оформити. І ось нарешті вона завершена. Хочеться також сказати, що без невеликої технічної та дизайнерської допомоги чоловіка я би не справилась :)
А загалом... Це подарунок нашому хорошому другу, а за сумісництвом ще й куму :))
(Це на випадок, якщо він побачить її тут раніше, ніж отримає в руки :))) )
Вчора збулася моя мрія - нарешті я закінчила цю роботу, що пизначається на подарунок. Звичайно, є деякі нідоліки, однак кінцевий результат виглядає досить добе :)))
Зрештою, це ж ексклюзив! :)
Ці вихідні видалися надзвичайно творчими і плідними. Я нарешті закінчила кілька своїх довгограючих рукоділь, тому зараз мружуся, як вгодована задоволена кицька. А ще мені хочеться всім цим похвалитися [показать]
А ще було багато хорошого настрою, приємні гості, смакота власного приготування, гарні фільми, нові закупи для творчих втілень, сімейний затишок та улюблений Фрай [показать]
Словом, чудовий настрій навіть зараз компенсує відсутність сонечка на небі, в голові рояться нові ідеї для рукоділля, а ще я відчуваю нуртуючі сили для наведення чистоти в домі (що стоїть далеко не на останньому місці у списку потрібних мені речей [показать], адже будинок таки великий).
От :)))
Настроение сейчас - отличное
Результат превзошел все мои ожидания :)))
Я торжествую :)
Вид спереди
[699x507]
Вид "сбоку"
И вид сзади
Давно обіцяла викласти фотки намиста разом з кульчиками, що зробив їх мій чоловік. Ось :)))
Мій чоловік часо жартома говорить, що я його не люблю, а якщо й люблю, то надзвичайно рідко про це говорю. Тому я й вирішила зроьити йому такий подарунок - написати, за що я його люблю. Ідею я вичитали одеському форумі "Поиски себя", ну а причини писала переважно сама.
Правда процес вирізання сердечок та писання на кожному "Я тебе люблю..." видався справою досить затяжною, але так навіть більше входиш в образ люблячої дружини :)
І ось що в мене вийшло
Прочитала у Эстельки подборку замечательных стихов о замках и мне очень захотелось рисовать. Чуть ли не при каждом стихотворении в голове возникала картинка. Вот мне и захотелось воплотить это в жизнь. К тому же, решила вспомнить, как это - рисовать простым карандашом.
Результат мне понравился :)
А само стихотворение, вот оно:
Закатная башня
На границе неба и земли,
Там, где день теряется вчерашний,
Облака причудливо легли
В кладку стен величественной башни.
Там в подвалах россыпь жемчугов,
Самородки серебра и злата…
Впрочем, все зависит от того,
Чем душа смотрящего богата.
Там в покоях дремлет тишина,
Полумрак стекает со ступеней.
И принцесса там заключена –
Та, что всех сокровищ драгоценней.
Караулит башню неспроста
Дышащий огнем Дракон Заката.
Жгучей плетью алого хвоста,
Как пожаром, небеса объяты.
Не слабак. Не падок на гроши.
Пасть полна и пламени, и дыма…
Жаль, что чудеса любой души,
Как та башня, труднодостижимы.
Фух! Нарешті я довишивала цю картинку :)
Чесно кажучи, думала, що справлюся швидше, але це задоволення розтягнулося майже на місяць.
Однак результат того вартий - це ж подарунок. Так що лишилося зробити тільки рамочку.
А от що вийшло несподівано навіть для мене. Просто хтось на сканері виставив "відтінки сірого" замість "кольорове". І ось що маємо :)))
Сьогодні мені наснився сон. Короткий, але... значимий.
Мені наснилося, що я прийшла у школу в Тернополі на вечір зустрічі випускників. Знайомі високі стелі та дерев"яні панелі. Ось і наш фізичний клас в кунці коридору. Біля нього стоять мої однокласники. Вони розмовляють і ніби чекають, коли хтось відкриє аудиторію. Я підходжу і дехто звертає поглад на мене. Ну звичайно, ми ж давно не бачились. І тут до мене підходить Богдан, надзвичайно вражений, бере за плечі і, вглядаючись в обличчя, говорить: "Це ж треба, ти зовсім не змінилася". А я розумію, що прийшла в джинсах і сорочці на випуск, з сумкою через плече, словом, буденно. І я знову починаю себе почувати забитою школяркою, яку сприймали тільки як відмінницю-сіру мишку... В його голосі відчувалося здивування і розчарування. А я... а мене огорнув жах: невже я справді так і не змінилася?.. невже я нічого не досягла?..