Ще не пізнього вечора близько п'ятої пригальмовував перед виїздом на головну Велику Васильківську з бульвару Дружби народів, аж раптом ззаду несподіваний поцілунок у дупу. Став, вихожу з машини - таки жінка прудко вистрибує з темної Мазди. Півбіди. Терпіти не можу, коли чоловіки лізуть з поцілунками. В будь-якому сенсі. Досі з огидою згадую, як чоловічок напідпитку щось з-під мене хотів у маршрутці Тернопіль-Київ. Глупа ніч, пасажири дрімають, а той ніби щось на вухо сказати суне масними губами. Коротше, розглядаємо понівечене ліве крило. Я ввічливо для годиться про обережність на дорозі, а вона мені у відповідь: "Вдарила, але крило не гнула, воно таке й було!". Побійся Бога, вража жінко, ти ж брешеш та ще й мене, старого дипломованого вовка, хочеш вчити фізиці твердих тіл, - кажу, але поки не дуже обурюючись. Заховалась в Мазді з телефонною трубкою, а набалакавшись, запропонувала трохи грошей. Мені сумним здався той факт, що оця шляхова принцеса на мене нікчемного тут має витрачатись, і я вирішив викликати даїшників, щоб по-перше, збитки компенсували страховики, а не вона, а по-друге все ж образливо чути, ніби я в школі погано вчив фізику. Та тільки я розпочав з диспетчером розмову, як принцеса здає задом, об'їжджає мене і вже помахує хвостом з залитої вечірніми ліхтарями далечини. І залишився я один біля блимаючої аварійкою машини, з останньою цигаркою в зубах і невеселими роздумами про те, що геть позабув, як треба розмовляти з жінками, щоб їх не віднаджувати.. Вже скоро мене трохи розважив патруль ДАІ, склали протокола і обіцяли допомогти розшукати чарівну асфальтово-снігову фею
Полтавське пиво – маловідомий скарб в нашій державі. Воно завойовує золоті медалі на міжнародних конкурсах і залишається непізнаним пересічним громадянством, його відкупають знавці і зберігають свої почуття в таємниці ймовірно для того, щоб не утворювались черги (реклами полтавського пива в Полтаві не побачиш, тільки чернігівське). Мабуть не потребує реклами полтавське пиво, як і кожен якісний продукт, про який знають рівно стільки людей, скільки можуть його випити.
[699x525]Пропозиція на відвідання Полтави була несподіваною, але з розряду тих, від яких не можна відмовитись, зважаючи на непевний фінансовий стан закатаного в асфальт малого бізнесу з усім моїм бісовим відношенням до останнього, отже наздогнавши темної ночі блимаючий аварійкою «Sprinter», я загорнувся у п'ятигодинне чекання шляхів полтавських. Околиці колишнього губернського центру запістрявіли скромними совковими будинками, тролейбусними дротами і активною передвиборною агітацією на біґбордах. Чорний гумор на чорному тлі соціально-рекламного щита нагадав і безславних земляків, і поганську славу теперішнього полтавського мера Матковського.
[699x525]
Слеш об Otto Dix
«Черт, когда это все закончится?»… Очередной изматывающий концерт, очередная афтепати с толпами фанатов - не фанатов, но каких-то странно разодетых подвыпивших несовершеннолетних личностей, которые толпами бегают за их вокалистом, клянчат автографы, фотографии и безделушки на память и искренне мнят себя «теми единственными», которых заметят и с которыми непременно завяжется близкая дружба со всеми вытекающими последствиями. Петю невероятно раздражало то, что буквально каждый из здесь присутствовавших считал своим долгом добиться малейшей толики внимания предмета своего обожания и раздуть это во всех интернет-блогах и дневниках до размеров трехчасовой личной беседы по душам. «Драу! Драу! Михаэль!» И как он выдерживает этот ажиотаж вокруг своей персоны? Скромному скрипачу этого было не понять.
Петр Воронов с нетерпением ждал окончания шумной и суетливой вечеринки. «Сколько раз я зарекался…. Так нет, все равно затащили!» . Драу уже давно потонул в толпе поклонников без всякого шанса быть освобожденным вплоть до закрытия клуба, а Слип… Слип чувствовал себя как рыба в воде. Пил, ел, веселился, непринужденно знакомился и общался, шутил направо и налево, танцевал, отвечал на вопросы, охотно фотографировался. Он, пожалуй, больше всех из них троих любил шумные тусовки, плавно перетекающие в масштабные попойки.
«Может уйти потихоньку? Нет, обидятся еще. Хотя я их предупреждал, что долго тут не выдержу. Хочу спать». Это была уже вторая ночь фактически без сна. Завтра концерт в Саратове. Значит, будет и третья. А потом четвертая, пятая… И так до конца тура. Как же это все изматывает! Да, когда сидишь дома на диване в обнимку с книгой или любимым ноутбуком, то, безусловно, гастрольная жизнь манит и захватывает. Ночи под стук колес, каждый день новые места, новые города, люди, знакомства. Выступления, общение с публикой, шумные вечеринки с кучей народа и выпивки, на которых можно все. Романтика гостиничных коридоров, где всегда одинаково пахнет и всегда одинаково туманно блестят номерки на дверях в свете тусклых ламп, тихие дружеские посиделки в номерах, где и сидеть-то в общем-то негде, незнакомые звезды над головой и вечно горящие фонари под окнами. Но когда окунаешься в нее с головой…
На улице шел дождь. Петя бродил по темным коридорам клуба, куда почти не долетал грохот музыки, медленно пролистывая кадры на своем фотоаппарате, с которым он в последнее время не расставался. Фотографии… Память на всю жизнь! «Хм, даже не помню, когда я поймал ребят за просмотром мультиков! Забавно…. Надо будет им показать. Пусть тоже посмеются. А у Драу тут мордашка такая милая….»
Петя остановился у окна с невольной улыбкой. Воспоминания нахлынули на него с маленького светящегося экрана теплым потоком. Мозг цеплялся за каждую мелочь, вытягивая из памяти целые вереницы образов. Таких родных, таких дорогих и бесценных. Дождь барабанил в стекло, стекая тонкими струйками и размывая перспективу. Одинокий фонарь заливал все вокруг теплым желтовато-золотистым светом. Золотистое небо, золотистые дома напротив. Мокрый золотистый снег внизу. И золотистые капли на холодном стекле. Пете вдруг стало грустно. Нет, он никогда и ни на что не променяет эту жизнь, этих людей, которые все ему дороги и этот теплый золотистый свет фонарей незнакомого города.
Звонок мобильника прорвал пелену дождя и воспоминаний. Все такой же подозрительно-счастливый мальчишеский голос Михаэля:
- Все, мы закончили. Жди нас у входа.
Они все втроем поднялись в номер: подвыпивший Слип, чем-то до нельзя окрыленный Драу и даже немного оживший Петр.
Михаэль, едва скинув куртку и ботинки, в изнеможении плюхнулся на кровать.
-Уфф, неужели!
- Ребят, ну что вы прям как с каторги? Веселиться надо! – поучающим тоном заявил Слип, ложась рядом, обнимая Драу за плечи и чмокая его в лоб, - Правда, детка?
Михаэль недовольно фыркнул в ответ на обращение, но все же удобно пристроился рядом с Мари.
Петя, давно усвоивший, что на пьяного Слипа лучше не обращать внимания, устало присел на край кровати.
- Ну и, каков итог выступления?
- Неплохо-неплохо, - откликнулся Драу, - правда, ступили немного на «Гленофобии», да и со светом, я бы сказал….
- Ну что вы, прям я не знаю, все выступления да выступления, - Петр почувствовал руку Слипа на своей спине. – Давайте о чем-нибудь более приятном. Классно потусовались, правда? Клуб у них тут отпадный! -
«Еще б тут тебе не понравилось! Еда, выпивка, девочки, мальчики….» - Петь, ну что ты как не родной? Ложись ты!
- Ладно, хорошо. Но не
напишите пожалуйста текст песни Чёрно-белое
Заиндевевшие бурые листья
Упрямо цепляются за мерзлые ветки,
Зима серебристою жесткою кистью
Ставит на стеклах метки.
А мертвого дерева тень на стене
Мечтает о теплой весне…
Мечта о весне… Мечта…
Мечта о весне… Моя мечта о весне…
Весна заглянет еще не скоро
Сюда, убоявшись ремиссии снега,
В кранами распятый угрюмый город,
Робко желая побега.
Но каждый камень в холодной стене
Мечтает о теплой весне…
Мечта о весне… Мечта…
Мечта о весне… Моя мечта о весне…
Бетон и металл хватают цепко
Того, кто пытается рушить преграды.
И держат в плену небоскребов крепко,
Кляня и суля награды.
А птицы замерзшей тень на стене
Мечтает о теплой весне…
Мечта о весне… Мечта…
Мечта о весне… Моя мечта о весне…
20 років тому я відвідував це місце вперше. Добре усвідомлюючи, що повністю нормальних людей не буває, подумки малював свій передостанній притулок, інакше кажучи чистилище. От таким воно мало бути ззовні, ніц не домалюєш.
[700x525]Читать далее
Кавалок справжнього зимового лісу із характерним правобережним ландшафтом починається з Сирецького парку, де запам'ятковано декілька історичних подій, починаючи з останньої - Куренівського пульпового потопу, після якого і закладений парк в урочищі Бісова Баба, або пізніше іменованого Бабин Яр. Перша згадка — у 1401, коли володарка цієї землі жінка-шинкарка («баба») продала її Домініканському монастирю. У 15 — 17 ст. згадується також як Бісова баба, Шалена баба. Мальовничі глибокі урвища перехоплюють подих на засніжених та скрижанілих краях.
[700x525]Бабин Яр всесвітньо відомий, як місце кривавого ярмаркування німецьких окупантів у 1941 р. І зараз тут не завжди тиша. Десь унизу чути гомін великого гурту людей, які активно відпочивають, а вище через балку мажорно лаялось під пиво золоте гопництво, під 'їхавши машиною до залишків цвинтарного склепу. Це сьогодні, а тому 67 років все було інакше. «Голих людей шикували невеличкими шеренгами і вели у пролам, спішно видовбаний в урвистій піщаній стіні. Що за нею - не було видно, але звідти долинала стрілянина, і поверталися звідти лише німці та поліцаї за новими бранцями.» (с). По десятку людей, як в черзі до магазину дешевого конфіскату, пропускали до штучної вузенької стежки уздовж піщаної стіни. З протилежного боку працювали кулемети…
[700x525]
22.10.1918. Засідання ЦК РП (б). З промови В.Леніна: "Якщо втримається при владі Гетьман, то Росія повернеться в кордони Московського князівства 15 століття". Ленін був безперечно розумною людиною, і передбачив головного ворога імперії. Збройне повстання проти гетьманату готувала українська соціалістична демократія, яка будучи політично нездатною, рвалась до влади. Володимир Винниченко змовився з Хаїмом Раковським та Дмитром Мануїльським. Початок кінця Держави був покладений. (у серпні 1918 року Винниченко очолив опозиційний до гетьманського режиму Павла Скоропадського Український національний союз)
Паралелі. Керівники Московської держави і тоді, і зараз були компетентніші у стратегії ведення військової справи, тому і ніхто не закидає, як Московське князівство у середні віки було даровано Івану Калиті милостію монгольського хана, всі вірять, що Україну в різні часи було подаровано по шматках Укоаїні
Снігоголовий пан спікер задоволено виголосив, що країна програла, проте косолиця прима спочиває від приємної втоми, вовків в державі небагато, та й ті, що є, лише в неї розуму вчаться. А середній клас у особі особисто мене з обіду стоїть у черзі. Звітує за минулий квартал. Фонд постраждалих від нещасного випадку, мов щур, забився у підвал горбистого дворику на схилах Кловського узвозу. Півтори години можна милуватись засніженими деревами або, як інші, втупити очі в носаки чоботів
[700x525]Читать далее
Вiдвiдини Полiського краю почались з невеликого мiста Коростишiв, вiдомого католицькою общиною, яка запросила наше товариство послухати польську проповiдь. З уст ксьондза змiст було не розiбрати, одначе зрозумiло, як криваво-важко посувалась полонiзацiя
[700x525]Читать далее
Я люблю тишу
а ті, що навколо, її зневажають,
не звертають уваги на знущання над нею
електронний зойк телефонної трубки
ниций стогін конаючого акумулятора
ріже її тіло на тоненькі скиби
і їх гострі краї
по-звірячому кривавлять мої вуха
я не народився глухим
і в деякі хвилини воно заважає мені.
Кохана чорношорста дитина
не розуміє моєї таємної любові
як і всі, вона гадає, що моя любов лише для неї
і я підтверджую хибні думки,
з'являючись розлюченою примарою
на крик самоти і нудьги,
настільки непривабливий,
що від нього понівечений дах
негайно готовий відплисти в далеку дорогу
Я ненавиджу тих, хто нівечить
моє улюблене середовище існування
я ненавиджу хамів
Я люблю размаўляць з цiшынёй. Такое ўражанне, што толькi яна мяне разумее. Лепш за ўсё, калi побач нiкога няма, толькi я, цемра i яна. Бывае, адзiнота давiць, але я яе кахаю. Не хачу iсцi далей. Не хачу заўтра. (c) - цитата з закритого запису
Чи чуєш голоси своїх смертей
як навздогін голосять і кричать
мов сотні ненароджених дітей
і тисячі нездійснених зачать
а їх луна мов сука скавучить
на болісному владному шнурі
спини свій хід і озирнись на мить
о цій вируючій в тобі порі
хто ти з обличчям прикрим наче дощ
чому вуста і очі як трава
із випадковим усміхом розтрощ
своїм мовчанням всі чужі слова
(Микола Леонович)
Щира до людей і нежадібна наша нова комуністична партія. Щодня я дістаю з поштової скрині свіженький номер "Київського вісника". Стрів якось вусатого дідька-листоношу та просив його не засмічувати мені скриню, але той забув, хрін з ним, збираю, іхатиму в село, піч треба чимось розтоплювати. Та й спостерігаю, як брехнею комуністи здобувають собі бали народної підтримки. Ось знайшли собі аж у Канаді власного щироукраїнського історика, напівполяка Віктора Поліщука. Авторка статті "УПА.Друга правда" Майя Лєнская з великою любов’ю посилається на злиденного "патріота", який у першій за рівнем життя країні світу недоїдає, але видає "другу правду", яку повинні знати ми.
Читать далее
| Если вы были бы персонажем романа «Топлива», то - Блисаргоном Баркью, хозяином «Паноптикума» |
| Бывший киборг-ликвидатор, прошедший пусть от наркомана, проститутки, донора органов (с тех пор левая рука у него заменена на кибер-протез, как и левый глаз), до хозяина одного из самых фешенебельных ночных клубов города. Бывший любовник Мастера Шакса, которому до сих пор благодарен за любовь и помощь. Блис – занятнейшая личность, здоровенный мужик с брутальной физиономией, который носит виниловые юбки до полу, курит лёгкие сигареты через мундштук и называет всех «Дорогушами». И при этом только самоубийца посмеет оскорбить его как-то по поводу подобного поведения… Если вы – Блисаргон, вы эпатажник, яркий фрик или просто душа компании, но при этом не местный клоун и шут. С вами считаются, вас уважают, благодаря вашей спокойной уверенности в себе и вашей внутренней силе. Вы очень не любите заставлять кого-то что-то сделать. Но вам это и не нужно – вы весьма доходчиво умеете объяснять людям, чего от них хотите. И что им это надо сделать непременно… Вы суровы, но справедливы, способны прийти на помощь нуждающемуся и покарать провинившегося. Но всё же душу свою держите на замке и никого туда не пускаете без пароля. |
| Пройти тест |
[278x619]Уздовж вузенької Мізунки з долини в напрямок гір неквапливо суне карпатський трамвай, обминаючи мальовничі газдівства, ласкаву худібку (одній корові я сподобався, і вона мене лизнула), поодиноких коників. Райська насолода, легенький вітерець, ще й дерева дають гілками ляпасів.
[699x525]Читать далее
Вчора відбулось свято з приводу виповнення незбагненної сили років нашій шановано-коханій колезі, названій матері усього різнокольорового товариста, що зібралось у напівтемній залі кав’ярні "Нота"
[700x525]Читать далее
Василь Кук - коротка біографія (до роковин смерти)
Василь Кук (генерал-хорунжий УПА, «Василь Коваль», «Юрко Леміш», «Ле», «Медвідь») народився 11 січня 1913 р. у с. Красне Золочівського повіту Тернопільського воєводства (теперішній Буський район Львівської обл.). Батько Степан Матвійович - залізничник. Мати Прасковія Федорівна - селянка.
Вci діти родини Куків були членами Організації Українських Націоналістів, яка боролася із утисками прав українців з боку польської влади. Двох братів Василя — Іларія та Ілька — стратили поляки. За радянської влади вci члени родини були засуджені до тюремного ув'язнення, все майно батьків було конфісковано.
У 1923—1932 рр. навчався у Золочівській класичній гімназії товариства «Рідна школа». З 1927 р. належав до молодіжної організації «Пласт» куреня ім. Івана Богуна, у 1929 р. став членом Юнацтва ОУН, з 1932 р.— член Золочівської повітової екзекутиви (Проводу) ОУН. Після закінчення гімназії навчався у Люблінському католицькому університеті на юридичному відділенні. Тут організував і очолив студентську групу членів ОУН. У 1932—1934 рр. виконував доручення крайової екзекутиви (КЕ) і як зв'язковий їздив до Кракова та на Волинь, перевозив нелегальну літературу, зброю.
За революційну діяльність його неодноразово арештовувала польська поліція. У 1934 р. був засуджений польським судом за революційну діяльність на 2 роки тюрми. У 1936 р. вийшов на волю й очолив Золочівський повітовий провід ОУН.
У травні 1937р. перейшов у підпілля, оскільки знову постала загроза арешту. Проводив нелегальні нічні вишколи ремісничої молоді у Львові, а восени цього ж року переїхав у Підгаєцький повіт, де організував підпільну друкарню КЕ ОУН «Мандоліна» і керував нею до жовтня 1939 р.
У 1940 р. за дорученням КЕ ОУН на західноукраїнських землях перебував у м. Кракові, організовував нелегальні переходи кур'єрів і зв'язкових ОУН через радянсько-німецький кордон. В той час працював разом із Романом Шухевичем. Після II Великого Збору ОУН провідник ОУН С. Бандера призначив його членом Проводу ОУН, у якому Василь Кук очолив організаційну референтуру (відділення). У той час він брав участь у діяльності військового штабу, відбував старшинські військові вишколи.
Навесні 1941 р. організував і очолив Центральний штаб похідних груп ОУН для переходу в східні області України, включно з Кримом і Кубанню. У червні 1941 р. очолив Львівську провідну похідну групу (біля 20 членів), яка прибула 28 червня до Львова й 30 червня організувала Народні Збори, на яких було проголошено Акт відновлення Української держави.
У липні — серпні 1941 р. організував і очолив Київську провідну похідну групу членів ОУН (біля 30 осіб), переважно зі східних областей та Волині, для повторного проголошення відновлення української державності в Києві. 31 серпня у м. Василькові частина членів групи, у тому числі В. Кук, була арештована німецькою поліцією. При транспортуванні групи до Львова у м. Луцьку В. Куку разом із Дмитром Мироном та зв'язковим Тарасом Онишкевичем вдалося втекти з-під варти і добратися до Львова.
Навесні 1942 р. В. Кук очолив Провід ОУН на південно-східних українських землях. Після загибелі Д. Мирона в липні 1942 р. та арешту його заступника П. Сака безпосередньо керував діяльністю ОУН на всіх українських центрально-східних і південних землях. Весною 1943 р. очолив УПА-Південь.
В квітні 1944 р. керував найбільшим боєм УПА під Гурбами. З 1947 р. був заступником Романа Шухевича на всіх його посадах, а після його загибелі 5 березня 1950 р. В. Кука було обрано Головою Проводу ОУН в Україні, Головним Командиром УПА та Головою Генерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради.
23 травня 1954 р. В. Кука захопило у полон КДБ. Перебував у слідчих тюрмах Києва і Москви до 1960 р. Звільнений у зв'язку з новим курсом політики М. Хрущова з метою скомпрометувати його в очах українців.
Василь Кук відомий також як підпільний публіцист та історик, серед найвідоміших його праць: «Пашні Буряки», 1938 р., (підручник із конспірації ОУН), «Колгоспне рабство», 1952 р. (аналітичний огляд функціонування колгоспної системи в Україні), цикл нарисів про життя та творчість Артема Веделя — відомого українського композитора, 1970-80-ті рр., біографічні нариси про Степана Бандеру, Романа Шухевича, 1990-ті рр., фундаментальний збірник документів «Українське державотворення. Акт 30-го червня 1941 року», 2001 р.
До останнього подиху свого життя Василь Кук вів активну громадську діяльність спрямовану на відновлення історичної справедливості, видав чимало книг та написав безліч статей про діяльність ОУН-УПА. Був членом Головної Булави Всеукраїнського Братства ОУН-УПА, головою Наукового відділу Братства ОУН-УПА.
Серце Василя Степановича перестало битися вранці 9 вересня 2007 р. За заповітом останнього Головного Командира УПА було поховано в рідному селі Красне.