Бр-р-р... Як же мені було сьогодні погано... Здавалося б, чого сумувати? Чудово склала сесію, на дворі сонце і моє улюблене небо з білими пухнастими хмаринками, десь попереду два місяці літа, роби що хочеш! А на душі так кепсько... Це все мабуть просто втома, елементарна людська втома, яка шкребе мені в горлі і жене кудись на вулицю.

В такому настрої я люблю гратися в піжмурки. Це називається: "Здогадайся, що мені погано". Поки я непогано тримаюсь. Це в мене з дитинства. Любов до такої гри. Ще є різновиди "Здогадайся, що я відчуваю", "Ти ніколи не дізнаєшся, що в мене на душі". Шкода тільки, що місць для схованки не багато. Все в собі і в собі. Але це цікаво. Дійсно цікаво. І дуже сумно.

Є такі люди, які не вміють сказати, що відчувають. Для них краще сміятися, або гримати на когось, ніж сказати, що вони думають насправді. Ненавиджу таких людей. Розумію таких людей. Але сказати їм: давай про це поговоримо, все одно, що дати об*яву: "Я ненавиджу писати листи. Хто ще ненавидить писати листи? Давайте лисутватися!":)

Отакої... Якось кортить скінчити думку, але вона вже втікла кудись далеко, не роздивитися й хвоста...