Як все чудово і як все гірко! Я жахлива людина, погана, в мене не має душі... В мене зараз таке відчуття, що я просто помру. Без слів, без відчуттів, без сліз... Людина, яка подарувала мені стільки радості та кохання влітку лежить хвора в лікарні, далеко, в Росії, пише мені повідомлення, а я тим часом відчуваю себе щасливою просто гуляючи по місту з іншим хлопцем... Всі думають, що я добра, що я щира, ніжна, що в мене гарне серце. Хіба ж я тоді дозволила б собі відповісти взаємністю іншому? Хіба не маю й далі вірити, що все якось вийде, що чарівним чином все буде добре і він одужає, приїде до мене і ми будемо разом? Що х робити, якщо я давно вже зрозуміла: не приїде, нічого не буде... А все було так чарівно... Я, як вже було зауважено, достатньо самозакохана людина, але завжди розуміла, що не достатньо гарна чи розумна для того, щоб за мною бігали закохані хлопці. Я розумію, що можу подобатись, але Деніс так раптово і так сильно, відразу закохався в мене, що я ледь не втратила глузд. Це було як у казці. Чотири дні чарів і радості. Він ледь не плакав, коли я їхала. І я плакала... Перші дні вірила, що правда, що все буде, потім зрозуміла... Чому не розуміє він? А, може, це все в мені? Я трую все навколо себе... Я чітко впевнена, що мені не можна закохуватись і підпускати когось до себе. Нічого це не принесе крім болю й стражданнь... Та як це пояснити Йому?! Тому, хто зараз зі мною. Тому, хто просто поряд. Мені так добре і спокійно, коли він біля мене. Він каже, що зможе захистити мене від усього на світі, та чи зможе він захистити нас обох від мене?