В колонках играет - Холодне сонце "Зникле у сні"

Іноді я, як навіжена... Це все від думок, від нероздільного кохання в серці, від марних сподіваннь. О, якби людина, яку я кохаю, була поряд! Я все зробила б для нього! Нехай би він навіть не кохав мене, просто був поруч, вважав би мене другом... Але його немає. І ніколи не буде, бо він - лиш сон. певно треба піти в аптеку та купити собі пляшку снодійного, буду засинати на всю ніч і нічого не бачити уві сні, нікого... Та це треба було зробити раніше, ще до того, як я побачила його... Чому так трапляється? Чому варто лише побачити людину і загубити серце назавжди? Тепер не живу, лиш існую, яскраво, бризками світла, але лишень існую, поки не прийде він. Одного разу, зовсім нещодавно, мені раптом здалося, що я бачу його у натовпі, десь попереду. Ненормальна... Я щосили побігла вперед, мені здавалося, що ось він поверне голову з цим темно-каштановим волоссям та я побачу рідні, кохані карі очі та трохи сумну посмішку! Він повернувся... Я залишилась стояти на місті, захекана від бігу і ледь не плачучи, бо це був не він. Нащо було бігти? Адже знала... Але так хотілося... так хотілося! Вірити, що мрія справдиться, що все стане так, як треба, що він прийде, знайде, почує, побачить і залишиться...
Все, досить соплів! Це ж люди читають... Та, в будь-якому разі, це мій щоденник, і моі сльози, кому не подобається - геть!