Надихнула мене поема Енеїда Котляревського...

КоЛобок

Вітер віє, мов шепоче,

Може хліба з медом хоче,

Може сала з часником,

Хай там грець йому з чортом.

Вітер віє,завиває,

У віконце заглядає,

Хата радості повна-

Баба диво принесла.

Диво м"яке і ліниве,

Очі карі,пасма білі.

Балакуче,мов сорока,

Тільки з ним одна морока.

Воно гарне і пухке,

Та вродилося таке:

Не ходити,не стрибати-

Ніжки нікому склепати.

Якби в ніжках лише справа,

Тут ще є така розвага:

Ручки в нього теж відсутні

(То роки в країні скрутні)

Диво мається,белькоче,

Тільки їсти й спати хоче.

"То Чорнобиль,-каже дід,-

Або ще пташиний грипп!"

Довго думати не стали,

Ім"я зразу підібрали,

Не Грицько й не Пилипок,

А звичайний КоЛобок.

***

Дні проходять,крига тає

Весна-красна всіх вітає.

У садах співають птиці

І дівчата на "Криниці".

Пари бігають-кохання

У кущах до саморання.

От і наш сер КоЛобок

Зажагав собі пригод.

Рано вранці із просоння

На стілець,на підвіконня,

Тишком-нишком з хати стриб

І водночас з виду зник.

Та не думав КоЛобок,

Який в нього буде рок.

Та про це крапаль пізніше,

Автор Вам про все напише.

             Вона ще не закінчена,але чк тільки народиться продовження обов"язково напишу)))))))