В колонках играет - дождик капает по лужам...
Настроение сейчас - самозакопан ;)

На день незалежності я таки приїду в київ. Це вже щось на кшталт традиції *буде* :)
канікули вже пройшли... майже... принаймні, вже на наступному тижні я від"їжджаю, зрештою, в Києві може насправді то й відпочину ... щось навіть мама каже, що я геть не відпочив і виглядаю стрьомно... але не це мене шокує. Останнім часом, а саме, протягом цього літа, хоча б... з життя відсівається багато мотлоху. Мотлоху - не в розумінні речей, а людей. Річ навіть не в кількості, а в якості. Люди, які здавались найближчими, найдорожчими, не проходять випробувань. Просто звичайних життєвих ситуацій. Так я взагалі скоро дійду висновку, що мені ніхто не треба? Але ж самота так довго мене лякала! І ось, тепер я сам відмовляюсь від багатьох людей тільки через те, що не довіряю їм. Це відбувається по-різному,, за кимсь доводиться "побігати", люб"язно пропонуючи так званий "другий шанс", а хтось просто зникає з життя після багатьох років. Але в кожному випадку залишаються питання. Адже, щось мені було потрібно в цих людях, щось їм в мені... Невже це все так легко замінити іншими? Невже це банальне користування людьми, як речами?.. Але щось з іншого боку, повірити в це теж важко, бо не можна так довго приховувати істинні наміри стосунків. Виникає інша версія -- я просто став повним егоїстом, і мені справді ніхто не потрібен, хто не хоче під мене підлаштовуватись...
Коротше, я не знаю, що із цим робити, і радіти цьому чи ні, бо взагалі то егоїсти люди за звичай щасливі та успішні. Щодо мене... Успішний? - Не в усьому... Щасливий? Загалом то так (ну принаймні, наближений до цього стану). Але я не хочу думати тільки про себе. Але був би шалено радий, якби в моє життя ніхто не ліз і сам не полізу ні в чиє ;)
Гм... От дожився. 22 роки. Остаточно перестав себе розуміти ;(

[525x700]