[480x360]
В колонках играет - жахаюча тиша...
Настроение сейчас - набридло... вже не цікаво

Вона звучить стоном п»ятнадцятирічної красуні, що забилася в куту кімнати, де гвалтує жрець свою кохану.
Вона світиться очіма поета, що проклинає закохану у нього коханку…. Вона горить черною свічкою його поробки на неї…
Вона віддає гіркотою проклятть улюбленої бабусі і байдужого погляду батьків…
Вона пахне зрадою братів по духу… і тим самим духом після занепаду…
Вона дарує біль самогубця із смаком трьох пачок снодійного, запитого залпом пляшкою дешевої гидоти, що якийсь придурок назвав вином…
Вона пестить біллю згвалтованної жінки, що намагається пробачити той подвиг своєму коханому, і чомусь не може… що не може забути те приниження, сором перед дитиною, що теє бачила, і біль від брехні, яку він про неї наговорив друзям. Жінки, що не вміє прощати… але вже досконало навчиласа страждати… тихо вити у свою подушку, щоб сусідка по хаті не почула… тихо плакати тільки серцем, щоб на плече коханого не капнула сльозинка. Тихо ненавидіти себе за те, що дозволила з собою це зробити…

І бажанням ніколи не згадувати це. І страхом це забути.
Жагою знищити і минуле і майбутнє… і повною бездіяльністю, неспроможностю зробити хочаб крок…

Вона димить коноплею, що наче осадом на зубах, сипеться провиною у душу… за згублену душу… і зреченням, і зрадами… і прокляттям самого себе…

Вона пульсує гнівом привороженої відьми, яку давно вже треба було вбити… але ми досі малюємо ті сонця на котах… добийте… не добивають, а годують шоколадом…

Так хто ж вона? І як її вбити?