[500x333]
Я відчуваю, як народжуються зорі…
Сьогодні в мене день народження душі…
Тремтять долоні в вечірніх хмарах і тануть сльози. Вмирають ще ненароджені звуки – діти почуттів… такі собі малесенькі аборти…
Камінчиками морськими сиплються у гаманець серця слова, що ти безжально кидаєш у небо… та перетворюються на стальні шести, яки сплітаються гуртом і будують тобі в’язницю, в якій ти тепер житимеш…
Моя мрія щодня благає про відпочинок, та я не відпущу її, бо знаю, що вона тільки й чекає своєї можливості невчасно померти…
Сьогодні не той час, коли можна жити без мрії…
Тим паче, сьогодні в мене день народження душі.
Я житиму тут…
На краю літають метелики, сідають на моє волосся і голосно дивляться у мої очі…
Вони завжди так роблять, коли я не дивлюся під ноги…
Лоскотно… я відганяю їх, та вони ображаються на мене… Тепер я йду сам шляхом химер.







- У день народження душі я відпущу…
- ти відпусти…
- я мрію в камінь загорну і прокричу
- ти прокричи…
- самотній крик не чутно там, бо там є сум…
- і там є ти…
- я не зруйную тиші храм… пробач мені
- іди собі…
- та не жени… я поруч, тут, неначе твій
- іди й не ний
- скажений жаль, самотній шум… зруйную храм
- тепер ти сам.