було багато справжнього, світлого, живого... пропахлого вогнищем одягу, казкових зустрічей, одкровення й осмислення. втрат і розчарувань. відчуття плеча і самотності. словом, все, як належить.
кажуть, треба дякувати, навіть за неприємні моменти.
іноді на найпростішу, найприроднішу мудрість фізично бракує сили. і хочеться розбити все в друзки, що ще досі не розбито. і щоб літо не відпускало лисиць.
казно-що верзу. але останній день літа таки тре відзначити хоч словами, якщо мовчанням не виходить...