скільки вже зарекалася тут флудити, аж нє, такий колоритний бардак пропустити не можу... мабуть, якби я прочитала такий брєд деінде, то чесно звинуватила б автора у невиправданій гіперболізації. але таке було...

передісторія
отож, приїхала я з чергового вояжу. дві ночі без сну, але хвіст морквиною. а вдома - рефератисько. на завтра. предмет і прєпод - найпаскудніші з курсу. ну, і здати це дєло - кров з носу. я завзято всілася за справу, прочесала наявну літературу, вибрала тему, оцінила обсяг роботи, накатала 50% реферату, і зрозуміла, що на сьогодні ліміт подвигів вичерпано. за біоритмами я жайворонок, і нічна робота ніколи не була моїм сильним місцем, а після 2-х безсонних ночей... хм... словом, поставила я будильник на 5 ранку і вирубила реальність. а далі був жир...

ранок підняв мене і повідомив, що світла вдома нема. немає також води, опалення (ну і як наслідок - шансів на ранкову каву, бо ж плита електро...). вся родина - голодна, замерзла і брудна. мобілка не зарядилась. а півреферату, наукові статті, а ще МЕГАВАЖЛИВА доповідь на Зубаря - все безнадійно поховано в компі, і дістати його ніяк... хряпнувши холодного молока із вирубленого холодильника, було вирішено брати системний блок і чухати до татка на роботу. робота знаходиться в Коцюбинському. щоправда, взяли ми вінчестер, а не весь блок, спустились сходами з нашого 16-го (ліфт бо здіх), і пішли в гараж. на дорозі сталася нам аварія, що перекрила виїзд машини із гаража. довелося розвертатися і чемчекувати на зупинку буса. там були позбавлені життя світлофори, і як наслідок - повний безнадійний армагедон на дорозі. після півгодини стояння стало ясно, що шансів поїхати - нуль. пішли назад до гаражу. якимось боком із нього таки виїхали по сугробах. тільки но вирулили на дорогу, як виявилось, що наш шлях перекрито радісним зеленим парканом - копають... покружлявши застиглими під снігом вулицями у пошуках алдьтернативи, таки виїхали з Києва. доїхали до роботи. місце для парковки поховано під шаром снігу - тато іде до двірника, лопатою розчищає стоянку, паркується, після чого дізнається... що світла немає і тут. а вже минуло півдня. реферат УЖЕ мав бути готовий. з вінтчестером в зубах поїхали на роботу до мами. системщик критично оглянув вінчестер і сказав, що він холодний, треба чекати зо півгодини, поки нагріється, бо інакще згорить... ще година коту під хвіст. отримавши нарешті заповіну інформацію, пересуваюсь на роботу до тітоньки, де можна здобути на пару годин вільний комп і таки закінчити роботу. нелегально вписуюсь у Американській бібліотеці. а у тій самій бібліотеці висить хибний годинник, який, за відсутності інших, збиває мене з пантелику. я певна, що часу до дедлайну маю вагон, обідаю з тітонькою, розслабляюся, дороджую реферат і... бачу, що можу із чистою совсістю запхати його собі в одне місце, бо час уже безнадійно втрачено. лечу з усіх ніг в універ. виявляю, що кафедра знаходиться не в тому корпусі. через сугроби навпростець жену в інший корпус. звісно ж, на кафедрі зачинено. в коридорі ловлю якусь зарозумілу тітку, що ніби знає мого прєпода і готова передати йому реферат та підтвердити, що здала я його саме сьогодні.

розв*язка.
стрічаю після всього кобіту з того ж курсу. запитую про реферат (бо на минулій парі не була). і чую ліниве: "ага, ну та... реферат... та ліньки мені було ото у вихідні, по такій погоді, вилазити з дому у Вернадку... все одно ВСІ ЗДАВАТИМУТЬ РЕФЕРАТИ НЕ РАНІШЕ, НІЖ В СЕРЕДУ..."

завіса...