о, сьогодні я таки збагнула, в чому коріння всіх моїх хоботів...
починаючи десь з 10 класу, кожну мить свого життя я усвідомлено сприймала, як СВІЙ ВИБІР, кожну ситуацію - як ту, якій я влсноруч дозволила скластися. які б хобота зі мною не траплялися, це усвідомлення своєї свободи і свого вибору лишалося, і ніколи я ні про що не шкодувала...

от. а тапер, з якогось моменту, я зрозуміла, що більше не контролюю ситуації. ні трохи. якось моє життя перестало мені належати, воно розподіляєтсья між іншими, і я ну нічого не можу вдіяти, крім як дозволити собі розчинитись (бо найменший супротив - боляче, і без сенсу). нє, я не можу сказати, що це негатив, просто... ну, незвично... і не по собі... коли ми починали роботу над журналом, нас було страшенно мало (Настя, я і ще кілька душ співчуваючих. ), роботи було дофіга і важко, але всьо було чьотко і ясно, і звісно ж, захоплювало... а тепер процес нагадує сніжний ком... і все вийшло з-під контроля... тобо, самим журналом займатись я не встигаю фізично, я днями лише спілкуюся та готую презентацію.... от сьогодні випадково встряла в якесь інтерв*ю, просто зайшовши на акцію у книгарню "Знання"... - ужос, про двохтисячників і журнал... смси і дзвінки не закінчуються ні на парах, ні ночами. юні даровання шлють свої шедеври, я не всигаю не те, що їх прочитати, а й відписати "спасибі за співпрацю" (потім ті ж люди пишуть і дзвонять по другому колу із питаннями, чи я отримала їхні листи і що я з цього приводу думаю). з*являються люди, що готові працювати на ентузіазмі - це неймовірно тішить, навіть окрилює, але ж не встигаєш ввести їх у курс справи... і приходять все нові і нові пропозиції... і страшно засинати із думкою, що про щось забув чи чогось не встиг та когось підвів... при тому практично корисної речі за день не зробила жодної - весь час пішов на переговори, пересилання накладних, і т. д....
думаю, це таки діло звички. тобто, по-любому. розрулиться воно, бо довго так жить ніззя. до того ж навалюється сесія. і диплом. і лікарі (щодня...) так що доведеться терміново активізувати ще пару відсотків мозку, що не задіяний у процесі.

натомість я вже знаю, що, як тільки з*являться гроші, я найму першим ділом прес-секретаря. і це буде вельми престижна і високооплачувана посада! так!!!