нє, я чогось таки явно не доганяю в цьому житті. чим далі живу - тим далі дивуюсь. от, скажімо, на одному творчому вечорі виступав музикант. хлопець вийшов на сцену у не зовсім, м*яко кажучи, тверезому стані (хоча і в тверезому його слухати важко...), це було справжнє знущання над слухачами. я вийшла у коридор, де стріла його "брата по перу", чи то пак, по гітарі, і той став ділитися враженнями, мовляв, як ужасно той виступає, як він лажає на кожній ноті, і т. д. За хвилину вийшов той таки музикант і спитав: "Ну як? дуже помітно, що я був п*яний?" "Ти що!!! Це ідеально!! Ти молодець, ти грав справді неймовірно!". У мене відпала щелепа, до того ж навіть при повній відсутності музичного слуху було очевидно, що грає він хє... ну, не добре. Це було давно, десь рік тому, але часто повторювалось на моїх очах - між чоловіками (хлопцями)-друзями. Вчора, просто, я знову стріла того ж чувака, і навіть їхала з ним в одному автобусі в Кіровоград, і всю дорогу він розпинався про те, як його дістали його друзі, які вони зануди, нездари, і як він їм по приїзді "нагонить матюків". Ну, і звісно ж, по приїзді були обійми, сонячний настрій і алкоголь...

дивно якось. не вкладається в моє поняття про дружбу. одне діло - дружні підколки, кепкування із дивацтв одне одного, а інше - ковш бруду за комір поза очі. і потім будуть заливіати про "справжню чоловічу дружбу"? не ведіться, дівчата...))