Отакі речі будуть у другому номері ЗД:

Балада
героїням Ліни Костенко

Затавруй мене, майстре, чорним,
Наче літери перших книг.
Посади під ребро дракона,
Щоб печінку мою стеріг.

Затавруй мене, майстре, червоним,
Хай позначить твоя рука
Два півмісяці: погляд сонний
І вогненний край язика.

Я не вилізу з довгих светрів,
Довгих суконь і сорочок,
Щоб таємно цей погляд жеврів,
Щоб цей слух пильнував мій крок.

Де життя розсипає фішки,
Де всі рівні, бо всі молоді –
Я ступлю, мов велика кішка,
Просто певна своєї ходи.

На шляхах, що петляють круто,
Сумніваюсь в останній раз –
Сильні кігті розірвуть пута
Випадково значущих фраз.

Його дихання, зле і свіже,
Ухне в паузи сонно-нудні –
І збагнеться: навдивовижу,
Маю вибір між "так" і "ні".

Та коли з непокірного серця
Стане чорно-червоний магніт,
У клубок мій дракон згорнеться
І лизне когось у живіт.