Фільм "Достатньо крутий", режисер Детлеф Бук.

Перед сеансом режисер зазначив, що наскрізна тема картини - тема насилля і приниження серед підлітків. Саме ця заява стала гачком, у який я миттю вчепилася: тема ж бо із тих, що вічно живі. Але після перегляду лишилося тільки потискати плечима від того, _що_ розуміють німці під цим поняттям...

Щоб було ясніше, от короткий сюжет. Хлопака 15 років із матір’ю, викинутою з дому коханцем, переїздить у район для бідних. Відповідно, нова школа і оточення. До новачка чіпляється "злі гобліни" (близько 5 штук), які б’ють його у підворіттях і вимагають гроші, за що обіцяють лишити у спокої. При цьому знаходяться й ті, хто його підтримує: разом з новими друзями герой здійснює пограбування і на деякий час відкупається від провокаторів. Під час одного із "гоблінськіх" нападів раптово з’являються "дуже-круті-дяді" і дають зрозуміти хуліганам небезпеку подальших зазіхань на хлопця. Ніби проблему вирішено, але... "дяді" виявляються наркобаронами і пропонують постраждалому „посаду” наркокурьєра. Довго чи коротко дивує глядачів мертвими петлями сюжетна лінія, але герой у своїй небезпечній „кар’єрі” доходить до фінішної точки – вбивства. Після чого іде здаватися у поліцію, але ніби-то наприкінці („тонкий натяк лопатою по спині”) його відпускають...

По-перше, із позитивного, хочеться відмітити дві речі: музику і операторську роботу. Це той випадок, коли красива робота оператора виконує не просто декоративну та емоційно-підсилюючу функцію, а грає допоміжну для сюжету роль. Атмосфера і настрій, фактично, трималися за рахунок цих двох факторів (ну, не враховуючи гостроту сюжету), а не на акторській грі. Гра акторів... не слабка. Але змазана. Йдеться про те, що всі актори перебували практично в одному настрої і мали один темперамент, а це, як відомо, у акторській майстерності – річ неприпустима, завжди має бути присутнім контраст, „білий і рудий клоуни”, оптиміст і песиміст, вар’ятий і розсудливий... інакше „кіна нє будєт”. А в даному випадку межа, де закінчується один образ і починається інший – вельми тонка. Причому настрій один на всіх – задумливо-відморожений... До речі, це проблема (чи мода?) багатьох сучасних фільмів...

Але найголовніше, власне, ця тема знущання, про яку так голосно заявив режисер. У цьому чітко простежуються етнокультурні відмінності. Чи навіть контраст між Європою і нашою реальністю... Бо що для нас є знущанням і насиллям? Згадати хоча б старий радянський фільм „Опудало”, і ряд інших, де піднімалась ця тема. Там знущання здійснюється насамперед заради знущання, там є _один_, і є стадо, відбувається тотальна травля, ломка психіки. Герой протиставляється суспільству, (а отже це, певною мірою, романтичний герой), він самотній, лишається наодинці із необхідністю робити вибір, це насамперед психологічне знущання (навіть коли до нього додається і фізичне). Знущання у німецькому світі суто прагматичне. Від насилля і приниження можна відкупитися – за 50 євро і мобільний телефон. Якби фільм знімався у нас, то хлопці-друзі головного героя спробували в влаштувати свою „банду” і відбитися він загарбників. Тут вони концептуально і послідовно допомагають приятелю здобути необхідну суму. Так, цей вуличний світ є злочинним, але водночас у цьому – своєрідна мікромодель цивілізованого економічного світу: герой заробляє, сплачує „податок” (купує собі спокій), а на решту купує нові кросівки та цифровий плеєр... Цей герой не самотній, у нього є друзі, є дівчина, із якою розвиваються ніжні стосунки, є мати і неприродно добрий поліцейський, що розуміє всю безвихідь і відчай ситуації... проте, де безвихідь? Де відчай? Де психологізм, про який всі говорять після перегляду? Може, мене варто судити за мою дубову бездушність, але тінейджер-герой мало відрізняється від дорослого бізнесмена, якого змусили платити частку рекитирам... із незначною поправкою на дитячість...