от. певно, я уже вдома. хоча поки не помітно.
озираючись на свої два тижні подорожей - по Польщі і по Кримських горах, чесно кажучи, сама собі заздрю. дві діаметрально різні за характером мандрівки, після яких доведеться довго навчатись жити в режимі дім-робота-навчання-місто.

дорога видалась легкою і з вітерцем, наскільки взагалі здатна бути легкою траса на Крим (після Польщі, що й казати, я добряче розніжилась). поки пакувала поцуплений у Хоббіта наплічник, одна за одною приходили смски та меседжі в асю із вибаченнями і відмовами їхати. тому замість очікуваних 10-12, нас вирушило аж 5 душ, і 2 мали приєднатися там... втім, на мангупі це уже не має значення.

коли ми видерлись на гору, вижаті, як лимони, нас очікував сюрприз в лиці натовпу дядів із бейджами, які щокроку повідомляли, що ночувати, з деяких пір, тут суворо заборонено. а також розпалювати вогнища, ставити намети, і т. п. я б не велася на провокацію, знаючи, що магнуп великий і всі ці умовності можна оминути, якби не той факт, що на шляху не траплялося жодного патлатого, а це вже дурна прикмета, адже якщо тут не змогли втриматись ці всюдисутні мешканці Мангупу, то нам можна спокійно розвертатись і чухати в Київ. аревуар.

залишивши народ з наплічниками на Дірявому Пальці, рушила розвідати "політичну ситуацію" у віддалених районах гори. коли на зустріч намалювались дві босі патлаті постаті, я з полегшанням позіхнула: аборигени ці тут не перший день, і навіть тиждень, то ж жити тут можна. добрі хіппі допомогли нам перебратися на Сосновий Палець, на стоянку із дивовижною назвою "Закатнік", бо саме з того місця найчарівніший захід сонця. нам прочитали інструкцію з техніки спілкування з міцевою адміністрацією. як сказала Хомяк, тре активно вдавати "абаятєльних дєбілов".
Місцевий "аскєр", зборщик данини з "порушників", вельми приємний дядько, але переслідуваний двома глобальними параноями: американці і турки. ці дві лихі і темні сили становлять смертельну загрозу вимираючим слов*янам, нас всіх очікує найближчим часом рабство і асиміляція, про що він не забував нагадати при кожній зустрічі. коли він грузив цим чергового вухастого туриста, можна було сміливо іти повз не боючись, що він згадає, що ми не заплатили належне...

Мангуп-калє - це задзеркалля, де зустрічаєш себе, небачених раніше. прийшовши туди розумієш, як багато у тебе зайвого - зайвих продуктів і речей в рюкзаці, зайвих думок, слів, страхів, бажань, зайвих рухів, телефонних дзвінків і упереджень. усе це реально важко виперти нагору, тому підйом - це випробування номер один. Мангуп - надзвичайно сильне енергетичне місце. і навіть місцеві люди, не заморочені ніякими тонкими матеріями, кажуть, що тут треба бути надобережним: Мангуп не пробачає, коли гадять фізично або морально. тому і земля тут на диво чиста, принаймні, в порівнянні із низинами, типовимиою туристичною помійкою. а усі незнайомі люди (за вийнятком вже зовсім туристів у найгіршому розумінні) вітаються. а мобілки здохли в перший же день, і жили ми без годинників і телефонів... про дивні речі, що там траплялись, можна розповідати нескінченно. але немає смислу.

ми розділяли вогнища та згустівку із хіпанами, музикантами, бродягами і просто дивовижними людьми із сонцями в очах, досліджували печери і гроти (хоча з усього побачили десяту частину), купалися у гірському озері (обіцяла ж я мамі не купатися у морі, от і дотрималась слова!), співали, гітарили, барабанили і маракасили в кращих, і уже забутих традиціях, і кожна секунда була для мене скарбом. мій День Народження, а точніше, Ніч Народження (бо вдень ми мали уже зриватися в дорогу) було чесно досиджено до ранку у коли самого різноманітногол люду. а коли ми з Хомяком всілися в поїзд, то знову стріли натовп нецивільного виду, що вернувся із пішого походу кримськими горами. з ними і їхніми піснями-байками було проведено решту дня і ночі шляху.

тепер я тут, здичавіла і чорна від сонця і обвітрена до кісток,, шарахаюсь машин і людей в метро, у нових фєньках-расточках, і без жодних бажань вертатись у звичну колію життя. втім, маю бажання стріти тих, кого не стріла на Мангупі у свій ДН. у вихідні на трухані. біля дуже скромного вогнища. про час і місце стрілки буде зазначено пізніше. коли я повернуся остаточно...