Марічці, і всім справжнім Майстрам

Коли пензлик цілунком торкнеться землі,
Й на стіні проросте тінь старого бамбука,
Ми розчинимось в цій прикордонній імлі,
Злижуть наші сліди барви, запахи й звуки.

Ми помремо усі і народимось знов
У цю ніч, неприступну, мов міць Барбакану,
Коли майстра рука фарбам випустить кров
І на чорному сонце проллється із рани...