Хм... Я не думаю, що ти зачерствіла чи стала такою вже егоїсткою: я це по собі суджу, по нашій дружбі, наприклад :) А цей хлопчик, певно, дійсно тобі не симпатичний зовсім-зовсім, якщо навіть його дзвінки дратують, і часу шкода... А почуття... Дружби, не дружби - не важливо, так от: будь-які почуття, як на мене, не можуть триматися на почутті жалю. Never been

звісно ж, не можуть. але нічого більше я не можу дати, на жаль. та й жалб, чесно кажучи, теж. просто усвідомлення того, що людині пагано і треба з ним поспілкуватись.
але ж з його боку почуття досі ще є, от в чому капость. і почуття ці межують із залежністю...

Gear, Дитячий садочок з його боку: дорослий чоловік після армії: нехай вчиться контролювати почуття. Бю :)

Gear, Перечитав свій комент і прийшов до висновку, що я змінююсь у якусь погану сторону... :( Кудись поділась моя дитячість, наївність і безмежна доброта до чужих людей... Хм

Добре хоч, що вона досі є для близьких, друзів і коханої... :)

Розумієш, у нього не були звідки навчитися бути сильним чи контролювати почуття... Людина, з якою з дитинства ніхто не займався...

Gear, Ти маєш рацію...

хм... по-перше, йому б варто перестати нити і викликати жаль. хай піде на якісь тренування... здається ж, є навіть безкоштовні... хм... щось пов*язане з фехтуванням. не знаєш такого? по-друге, мож його познайомити з якоюсь йому подібною дівчиною? хоча наврд чи в тебе є такі знайомі.. по-третє, вічно ваші стосунки не будуть триматись. ти тліьки можеш йому допомогти змужніти. як - не знаю... а взагалі, яка б я не була, я б так довго не мучала себе. спробувавла б допомогти, якщо не доходить - перестала б спілкуватися. може це і жорстоко. а може це і є шлях допомоги? може він тоді б зрозумів, що без змін у ньому самому ніхто його й не буде сприймати серйозно.може твоя жалість - медвежа послуга для нього? бо ж без трднощів немає змін. іноді треба пройти через ого-го що, щоб стати Людиною...

але все це розмірковування. дій так, як велить серце. одне скажу, я б не засуджувала тебе, якщо б ти припинила з ним спілкування.

пи.си. а мож з ним треба правдиво поговорити? ну, що так,як він живе - це не діло. що йому треба братися за голову і упорядковувати своє життя. і т.д... мож йому тре розказати правду - що ти до нього відчуваєш. бо може ти йому даєш надію, безпідставну надію, брешеш, коротше кажучи, а як ти знаєш, рано чи пізно виплеве правда. а це може бути ще одним сильним ударом.

мені взагалі здається, що найбільше, що ти можеш для нього зробити, це не жаліти і періодично бачитись/зідзвонюватись з ним, а допомогти змінитись. просто показати шлях, яким він міг би піти і змінити своє життя...

бо любов і жалість - це не тотожні речі...

Я теж хотіла про жалість писати.
Оленко, жаліти будь-кого - це принижувати і його, і обманювати себе. Це не справедливо до нього, розумієш? Бо ці наївні істоти чоловіки, вони кожен знак витлумачують як надію на щось. Зі свого досвіду скажу - не давай чоловікам надії, ніякої можливості зачепитися. Я так ось колись "розхлебувала" наслідки своєї жалості - я зустрічалася з людиною, гуляла та слухала із жалощів (ми навіть не цілувалися!), а він вирішив, що ми ПАРА, що він може надіятися на щось більше...Кінчилося скандалом, повним розривом. Добре, що повним розривом. Але зі мною навіть його брат приходив розбиратися, його мама дзвонила моїй мамі - мов, що це таке, дівка крутить хлопцем, задурила голову. Ну, то школа була, давно ще, але все одно, механізми ті самі...

Tenako, так воно так... але послати, коли тебе просять, та навіть благають, про просто зустріч...
а нідії я відбивала не раз самим прямим текстом, розуму у ного вистачить нічого подібного не фантазувати...

Не знаю, посилати, на жаль, я теж не вмію...

Сунна, по-перше, направити на хороший шлях я намагалась його багато років... книжки радила вумні, навчання намагалась підтягнути йому, вела довгі (і, зрештою, марні бесіди)... але після армії від вернувся настільки сформованим і запрограмованим, що боюсь, мої впливи безсилі... знайде собі дівчину свого кола, роботу (на щастя, вже знайшов і з того радий), і все буде нормально...

єдине, дійсно, що я йому можу подарувати - дві години свого часу і каву з тістечком у "Пузатій хаті".

Жалість - почуття гарне, але неконструктивне. Не можна утримувати стосунки на постійній жалості. А "любити всіх" можна лише абстрактно :) Ти ж не можеш заради кожного розриватися на шматки