а коли після всього я запхалась в маршрутку, там був п*яний мужик. самий простий і банальний, від якого неприємно пахло, і я ніяк не могла вмоститись так, щоб в лице не потрапляло це дихання. і була чорнява дівчина, що везла троянду, майстерно зроблену з жовтого листя. коли дядько побачив це нехитре чудо, його дитячому захвату не було меж. він дуже зворушливо просив кілька разів дівчину дістати її скарб із торби і дати подивитись. "та це ж... це ж краса... це не можна, щоб воно пропало..." - зхвильовано повторював він. "з таким треба обережно... не зламати... добре було б змалювати її, або сфотографувати... і кудись послати, щоб побачили люди..."
чесне слово, цей тип цінував ті тонкі матерії значно глибше, ніж митці, що зібратись того вечора в "Смолоскипі"...