...подарований моїм теплим божевільним містом. поки переконувала себе, що працюватиму на благо науки, дехто вивіз мене з лайбрері і потяг просто на лиску. і було море спогадів (СКІЛЬКИ там лишилось мене-колишньої?!), гремуча суміш відчаю і радості, вогнище, обличчя друзів... біг щосили, щоб швидше закрутити землю... випадкові зустрічі. з лиски вляпалась (зрештою, всього треба скуштувати, навіть завідомо несмачного) в мажорний клуб на паті. тобто, поки там були баварські танці, життя в тому жуткому місці здавалось терпимим, а далі ця грішна дискотека, я - у футболці і драних кедах, і натовп "вершків", і жутка (хоч і якісна) музика, і всі на головах... на сцені йожились дівчата в трусиках, і я подумала, що це несправедливо: чому чоловіків у цьому закладі збуджують, а дівчат - ні?! де поділи дядька в плавках:)? зрештою, деремнути захотілось з першої ж миті, не прощаючись... але впертість - звірська штука. змусила себе побути ще трохи, наступаючи на відточені носики лискучіх чобітків і намагаючись зрозуміти, чому народу так весело. тупо скакала з ноги на ногу - інакше все одно не розвернутись. мля... верніть мені шешори!!! аааа!!! чемно пояснивши милій людині, що мене запросила, що на сьогодні досить, пірнула в темряву і посунула порожнім містом. давно не було так легко і вільно - порожні зачаровані вулиці, скрипучі гойдалки, брєговіч і повне примирення зі світом. мене несло на бж, де, за розрахунками, мали бути барабани й гітраи. звісно ж, нікого уже не було. у вьсому космосі стрілось єдине чудовисько, яке виявилось тагіро. ми просто спіткулись одне об одного в темряві. "знаєш, меллон, світ таки кудись котиться... я стаю цивільним хлопчиком - тепер працюю..." моя щелепа боляче відбила пальці. воістину, нема нічого сталого... легко, мов бачились вчора, теревеніли про Фрая, спільних друзів (порозлітались, хто куди), їхали додому (благо, живем поруч). застуджені, за законами жанру, точили морозиво, а на завершення "концерту по заявкам" перед наші очі намалювався п*яний тип, що поцікавився, чи ми не з рибалки вертаємось... на що мій друг сказав, "саме так", і півгодини я насолоджувалась віртуозною імпровізацією на тему "як я тягав щуку на блєсну"... розстались ці двоє кровними братами... а нам лишилась люлька миру і, власне, сам мир...