В колонках играет - Рунн, ірландський фольк
Настроение сейчас - злюче

насправді, з самого дитинства у мене ніколи не було з цього приводу комплексів. і зараз немає. хоча, певно, за законами жанру, належало б. і складається враження, що непосильний тягар комплексів за мене піднімає весь навколишній світ.
в дитинстві я звикла не засмучуватись, коли злі тьоті з ненавистю казали: "у-у-у, дилда!". потім звикла до недоречних питань про причетність до баскетболу чи модельного бізнесу. трошки боляче було звикнути до заяв хороших друзів-хлопців типу "дівчина неодмінно має бути нижчою". зрештою, забила і звикла. і багато до чого звикла ще. навіть не звикла, а просто не помічала і не думала, навіть не втрачала можливості постібатись із себе.
але сьогодні довели - насмішили і розлютили водночас. ввечері завітала близнючка, а після її відходу шокована бабуся з розпухлим червоним обличчям і мокрими очима почала завивати: Господи, як же це так?! як так можна? вона ж карлиця поряд зі мною! Боже, і де я знаходжу таких друзів! і як ми (очі робляться ще більшими) ходимо вдвох по вулиці! це ж просто соромно! і т. п. я грунтовно рявкнула, зрозумівши, що мирні логічні доводи безсилі. а на душі просто гидко, наче пройшлися брудними ногами.

на парі публічно перднула в калюжу, попустили по повному достоїнству інтелектуально. а вдома додали. тьху. чи в гори відлюдником піти?..