[450x338]
отже, пейзаж маслом: тіло плющиться у Вернадці, душа біга по вільних степах з дикими щасливими стадами пітекантропів (благо, у тих вимірах не було універів, компів, заторів на дорогах і відчуття нескінченної самотності), а мізки тіпаються у передчутті ганебного для них семінару...

моє тепер навчання - скажений біг, що дозволяє лишатись десь у хвості...
завжди знала, що гальмо я неперевершене... але ж не настільки!!! я геніально дуплю навіть у тих речах, які, по теорії, добре знаю... чудова карма під назвою "чим більше намагаєшся вивчити, тим більше тупієш"... потік інформації на день мої скудні мізки відмовляються приймати... ура!
Хай живе осіння феєрія дупліжа!

з задоволенням простягаю ласти і даю подіям текти як їм заманеться. ліміт моєї могутності вичерпано. на фіг.