зламавши зуби о черговий замок і ризикуючи лишитися без важливої на завтра доповіді, намагаюсь не вийти з рівноваги...
зрештою, це давно мало статися. я записалась у Вернадку, не вдалось цього уникнути... перші враження - ррррр... на кожному кроці, або на стінах, або вручають в руки "добрі" службовці, список "чого не можна"... звісно, туди ж самі терористи записуються... одні й ті самі правила повторюються двісті разів, а от інструкціїї де, що і в якому порядку шукати нема ніде. і у персонала фіг доб*єшся адекватної відповіді. одне щастя - стріти когось із студентів...

бібліотекарі - раса древня і особлива. і унікальна в своєму роді. цікаво, чим ці півбоги так сильно зайняті, що лиховісні студенти їх відволікають?
ти винний від самого поргу. по факту. вииний, бо народився. бо прийшов сюди. і смієш про щось запитувати. ти винний, ще задовго до того, як підійдеш і щось запитаєш. і добра посмішка й ввічливе вітання не врятують твоєї грішної душі...

словом, фігня. вночі бігала до близнючок, витягла якесь історичне чтиво, щось із нету, щось із своєї скудної бібліотеки... а колись мені так гарно сиділось у великих світлих залах Подільської філії... і ту закрили, собаки...

зрештою, діло не в мені. і не в моїй грішній доповіді. а в ставленні. адже відносини "людина людині вовк" вбивають будь-яке бажання щось робити...