гружуся думками про навчання, мабуть, гружу цим і тих, хто поруч. вибачте...
дуже боюсь не потрапити туди.
а ще була "країна мрій" і було чудово. для щастя потрібно дуже мало - на годинку відірватись від наукових робіт і навали всесвітніх проблем, скинути сандалі і розвалитися на траві.

а ще озирнулась (вкотре за останній час) назад і зрозуміла, що з першого курсу моє коло друзів зовсім змінилось. це чудово, бо з*явились нові, надзвичайні, дивовижні створіння поруч, але... трохи боляче, коли розумієш, що для тих, кому ти колись був другом, ти став просто знаоймим... і ще багато справ, які провались (як то театральна студія...)
чим більше здобуваєш життєвого досвіду - тим менше лишається життєрадісності.
а може, це просто тому, що я прихворіла і температурю. і все насправді ніштяк... просто на якийсь час втратилась здатність це відчувати...