...вирішила записати, поки не забулось наніц...
було тренування у якомусь супер-класному клубі. тільки я була не з мечем, а з луком. стояла серед інших "чайників" і намагалась поцілити... а трохи далі тренувались "аси" із купою самої різноманітної чудернацької зброї (якої я не знала навіть назви)... всі яскраві і неповторні... найбільш виділялась дівчина, що також займалась стрільбою, але... без лука! тримала між пальцями стріли, дротики та інші "метальні штуки" (загострені металеві фігурні пластинки, тощо) і запускала їх просто пальцями. і поціляла... чорне волосся, забране в зачіску в японському стилі і заколоте шпильками, що також слугували стрілами, яскраво-зелена (майже фіфська) коротка сукня. але вираз обличчя та манери Справжнього Воїна... помітивши нас, новачків, вона стала цілити в мене. і "випадково" не попадала... довго. ніби глузувала, випробовуючи мою витримку. мені було неприємно і страшно, хотілось підійти і попросити не робити цього, але стримувалась і давила в собі роздратування. потім... вже не пам*ятаю... тренування... і раптом ця дівчина підходить до нас. замість зверхньості й гордості - щира відкрита усмішка і пропозиція випити чаю в японських традиціях! ніби зруйнувався бар*єр, ніби я пройшла своєрідне випробування і прийнята у коло обраних... відчуття трохи образи, захвату і таємниці...