ну от, півдня прогулянки в компанії дощу без парасольки з плеєром! щоправда, перецілувала купу закритих дверей, себто ніфіга не зробила по своїх справах, але - яке то дивне щастя - йти під дощем з вільними руками і не відчувати ніякого дискомфорту від своєї мокрості, і посміхатись ошелешеним перехожим... а неше місто стає таким казковим - без людей і рідкому сріблі і під ентічну музику у вухах...
п*ю гарячий чай з молоком і сохну. а дощ все ще поруч...
[400x205]