[300x400] [200x214]
за вікном Київ, а в очах - сиві від пилу і віків провулки Тбілісі... у пошті - гори листів з роботи, на дисках - гори фоток й етнічної музики, у душі - спогади і думки про майбутнє... трошки смутку і радості від розставань і зустрічей... "тепер" ніби не існує, я висю...
Карлсон вернувся... попри купу катаклізмів (тема семінарів виявилась надто далекою від моїх вподобань, мене ледве не згвалтував "гарячий джигіт", зникла краща частина моїх знімків, щоправда, потім таки "воскресла", ледве не розбила мармурові сходи головою, мене ледве не заарештували на митному контролі...), все ж таки переміг позитив.
Грузинські міста - небачене поєднання духовного багатства та матеріальної бідності. наліплені впритул химерні будиночки на скелях із дірявими стріхами та герляндами білизни на провислих мотузках виглядають екзотично і ваблять зануритись у лабіринти вулиць, які, здається, зазнали вогню важкої вртилерії. казка для мандрівників. але значно менш казково жити в хатинці високо в скелях (йти, звісно, пішки), чи просто на 16му поверсі, де не працює ліфт, відключають світло, вода буває лише у першій половині дня, немає опалення, і т. д. колекція всіх можливих комунальних проблем, в поєднанні із фінансовими (звісно, не у всіх, але в середньому)... величезна кількість жебраків та "щипачів", причому перші часом просто повисають на руках, просячи гроші... але в таких умовах люди лишаються на диво спокійними і терплячими. і сильними, як скелі, у яких живуть. грузинська гостинність, що стала легендою, була безмежнішою за море, біля якого виросли ті міста. на противагу попередеій мандрівці у Прагу, тут ми знаходили друзів на кожному кроці. в Грузію спокійно можна приїхати, нікого не знаючи, і знайти ночілю та добрих провідників по місту. кожен робить для гостей максимум, виходячи із своїх можливостей. так, ми знайомились з дітьми, молоддю, пенсіонерами, монахами, і всі пропонували нам свою допомогу та контакти. нас возили на таксі, годували у шикарних ресоранах, нам влаштовували розваги, на які тільки вистачало уяви... в музеях і церквах я пізнавала, з допомогою місцевих, історію та культуру країни, на вулицях пізнавала її дух... ми ходили тіми ж асфальтами, де ходили Піросмані та Параджанов, ми підкорювали найближчі скелі, їли хачапурі та пахлаву (справжні, геть далекі від тої пародії, що продають у нас), мандрували давніми фортецями і монастирями... при повному занедбанні вулиць, сучасна архітектура і скульптура процвітає. величезна кількість фігур, зробених в останні роки, вражає своєю витонченісю і смаком (чого, на жаль, не скажеш про Київ). Церква Святої Троїці, найбільша у Тбілісі, була зведена за останні два роки. проте відчуття у ній, ніби у храмі тисячолітньої давнини, велике, мвітле і мудре... до того ж небачено красиве.
Тема семінарів - "Молодіжна політика Грузії" (також інших країн, звідки були люди). не можу сказати, що вбачала у заняттях вельми глибокий сенс. є, припустимо, тінейджер, що днями стирчить на вулиці з цигаркою, не маючи ні освіти, ні роботи, ні бажання це здобути. перед ним два шляхи - чи долучитись таки до життя у соціумі, чи піти кримінальним шляхом. і є молоіжні організації, які можуть, поки не пізно, чимось його зацікавити і направити на шлях розвитку. вони є проміжною ланкою між молоддю і державою... і яка, зрештою, різниця, яке коріння в тої організації - має підтримку держави, спонсорів чи діаспори, яка різниця, яка структура взаємодії між цими організаціями та державою... хіба не важливіше розглянути саме конкретне - методи роботи, залучення молоді, потреби, і т. д. вони розглядали проблему зверху вних, тобто від вищих провладних структур до потреб простого смертного. а мене вабив шлях знизу вверх, від реального життя молодих людей до того, як це організувати на вищих рівнях... мо чогось не тямлю. на заняттях активно розвивала себе у сфері художньої творчості:)
Грузія... дика і дивна, шалена і витончена... на руїнах старовинних фортець, на висоті, в небезпечних місцях, немає ні перил, ні засрережень (як буває у курортних країнах), не продаються характерно-грузинські сувеніри й листівки, й інша дрібнота "на подарунки" це не потрібно. той, хто туди приїздить, перестає бути туристом. він стає гостем. і, як данину за гостінність, лишає шматок серця на розпечених сонцем і музикою вічних скелях...


[350x259]